- •55. Профілактика та корекція конфліктності учнів
- •55.Дайте визначення політичних конфліктів та їх причини
- •Етнічні конфлікти та етнічні стереотипи
- •Профілактика конфліктів та психологічний зміст цього поняття
- •Напрями прогнозування конфліктів
- •60. Сформулююйте основний контекст розгляду психодіагностики як засобу попередження конфлікту.
- •61. Профілактика конфліктів у колективі
- •62. Основні задачі профілактичної роботи із запобігання конфліктів
- •63. Безконфліктне спілкування. Правила безконфліктного спілкування
- •64. Конфліктогени, їх види, зміст, роль у розв’язуванні конфліктів
- •65. Основні форми управління конфліктами
- •66. Особисті якості керівника в процесі управління конфліктами. Лідерство і керівництво
- •67. Що таке профілактика конфліктів і як вона пов’язана з психологічною освітою і умінням безконфліктно спілкуватися?
- •68. Як спрогнозувати конфлікт і яке місце у прогнозуванні конфлікту займає психодіагностика?
- •69.Основні тактики поведінки у конфліктних ситуаціях
- •70. Основні технології вирішення конфліктів, їх основні особливості
- •71. Основні вимоги до особистості медіатора.
- •72. Маніпуляції як конфліктоген переговорного процесу.
- •73. Психологічні шляхи зниження рівня конфліктності особистості.
- •74. Методи попередження і профілактика конфліктів.
- •75. Психологія переговорного процесу вирішення конфліктів.
55.Дайте визначення політичних конфліктів та їх причини
Політичні конфлікти — це протидія суб'єктів соціальної взаємодії (націй, держав, класів, політичних партій, організацій та ін.) на основі протилежних політичних інтересів, цінностей, поглядів і цілей, що обумовлені статусом і роллю в системі влади.
Політичні конфлікти є не щось інше, як боротьба різних суспільних сил на вплив в інститутах державної влади. Інакше кажучи, основним предметом політичних конфліктів виступає державна влада, яка дозволяє реалізувати різні інтереси тих чи інших суспільних сил і не тільки в політиці, айв усіх інших сферах соціального життя. Основними суб'єктами політичних конфліктів, як визначається в ряді досліджень, виступають: держави, міжнародні політичні спілки, політичні партії та організації тощо.
Однією з суттєвих особливостей політичних конфліктів є те, що в них поєднуються практично усі суспільні інтереси — економічні, політичні, соціальні і духовні. Саме тому політичні конфлікти є найбільш гострими і широкими. Вони охоплюють і включають в свою орбіту мільйони людей. Інтенсивність та гострота політичних конфліктів обумовлена тим, що вони завжди ідеологічно мотивовані і організовані .
Політичний конфлікт обумовлює в якості його першого етапу — розмежування суб'єктів як протилежностей політичного відношення, іншими словами, — їх самовизначення в якості суб'єктів конфлікту. Відзначимо можливі варіанти дій:
• визнання реальності конфліктуючих протидіючих сил;
• неприйняття конфліктних протилежностей як об'єктивно зумовлених політичними протиріччями;
• прагнення приховати й замаскувати розділяючі конфліктуючі суб'єкти позиції й погляди посиланнями на їх «невизначеність», «розпливчастість»;
• довільне, суб'єктивістське розмежування суб'єктів кофлікту, спрямоване або неусвідомлене змішування істинних конфлікто-генних протилежностей з придуманими, невірними, істотних з неістотними, випадкових з закономірними та ін.
В залежності від політичної позиції суб'єктів і конфліктних шляхів їх протидії приймається один з вказаних варіантів розмежувань протилежностей, а найчастіше — поєднання деяких з них.
Форми прояву політичних конфліктів відрізняються своєю різноманітністю і динамікою. Серед них важливо виділити легітимні і нелегітимні, що завжди мають тенденцію до взаємопереходів. Серед різноманітних форм політичних конфліктів широке розповсюдження у політичній практиці мають: мітинги і демонстрації, політичні революції, політичні кризи і дискусії тощо. Особлива форма прояву політичних конфліктів — війни і воєнні конфлікти.
Сам факт визнання або невизнання протирічь і конфліктів у політиці — проблема не стільки ідеологічна, скільки практична. Те, як вона вирішується, визначає у більшості випадків стратегію і тактику політичної поведінки і дій. Більш того, вона може служити відправним пунктом навіть в орієнтації на визначений політичний режим. Демократичний режим, наприклад, не тільки визнає, але й інститу ціоналізує суспільні конфлікти. Його інститути вголос, легітимно, на основі загальноприйнятих норм і правил гри призначені забезпечувати вільне обговорення конфліктів, що виникають, та шляхів їх подолання в інтересах більшості людей. Однак, треба відзначити, що в реальному житті, така демократична норма не завжди реалізується.
Управління політичними конфліктами здійснюється на міжнародному, державному, регіональному і місцевому рівнях. Особливе місце в управлінні політичними конфліктами належить державі, міжнародним політичним організаціям, політичним партіям і іншим суб'єктам політичних відносин на відповідних рівнях.
Чи можливо вирішити і на справедливій основі розв'язати політичний конфлікт? Коли політичний конфлікт вирішено, чи не виникне він знову? Чи можливо так відрегулювати стосунки між політичними партіями і державами, щоб політичні конфлікти не мали високої гостроти і негативних наслідків? Значна кількість фахівців вважають, що виходячи з специфіки політичних конфліктівяк пов'язаних з боротьбою за владу, враховуючи домінування в них економічних інтересів, а також включення у політичну діяльність людей амбіційних і неординарних, можна твердо на усі ці питання відповісти негативно. Політичний конфлікт, на думку фахівців, принципово не розв'язується. В той же час існує багато шляхів і методів, шо спрямовані на послаблення руйнувальної і деструктивної сили політичних конфліктів, зниження напруги, пов'язаної з ними.
Серед найбільш поширених шляхів вирішування політичних конфліктів можна назвати наступні:
• досягнення консенсусу як оптимального способу вирішення конфліктів (підтримка рішення більшістю; відсутність зауважень проти прийняття рішення з боку хоча б одного з учасників), що зумовлює відсутність прямих зауважень і дозволяє існування нейтральної позиції учасників;
• досягнення громадянської згоди або злагоди як умови зниження рівня і гостроти політичних конфліктів, але лише за умови усвідомлення особистістю власних прав ( про які вона повинна як мінімум знати) та умінні їх відстоювати та реалізовувати;
• досягнення міжпартійного консенсусу;
• парламентське розв'язання політичних конфліктів,
• конституційне правосуддя;
• психологічний вплив, зокрема, коли по відношенню до учасників конфлікту формується негативна суспільна думка, їх активність зменшується, то вони починають шукати шляхи для досягнення компромісу або зміни форми і напряму діяльності.
Вважається, що коли політичний конфлікт неможливо повністю розв'язати, то ним можливо і бажано управляти або регулювати, при цьому саме психологічні знання займають в цьому напрямку суттєве і провідне місце.