66. Особисті якості керівника в процесі управління конфліктами. Лідерство і керівництво

Особисті якості керівника мають величезне значення для процесу управління конфлі­ктами. Основними особистими якостями є:

• особливості психологічних характеристик менеджера;

• організаторські здібності;

• стиль управління. Стиль роботи керівника визначається типом особистості керівни­ка, рівнем його виховання, досвідом, умовами роботи підприємства, стадією розвитку колективу (рис. 4.4);

• мотивація;

• орієнтація діяльності.

Рисунок 4.4

Класифікація стилів управління

Ефективність стилю управління визначається:

• показниками діяльності організації;

• психологічним кліматом у колективі;

• плинністю кадрів;

• рівнем конфліктності у колективі;

• виконавчою дисципліною.

Для визначення основних принципів взаємостосунків у колективі розглянемо такі поняття, як «керівництво» і «лідерство».

Керівництво — феномен, що має місце у системі формальних (офіційних) відносин, а лідерство — феномен, породжений системою неформальних (неофіційних) відносин. При­чому роль керівника наперед визначена, що обумовлює його функції. Він призначається вищестоящим органом, одержує відповідні владні повноваження, має право на застосуван­ня санкцій (як позитивних, так і негативних).

Роль лідера виникає стихійно, у штатному розкладі установи її немає, він висувається з числа оточуючих його людей, по суті, рівних йому за статусом (службовому положенню). Разом з тим лідер також може вдаватися до санкцій відносно певного партнера, але ці санк­ції носять неформальний характер, право на їх застосування ніде офіційно не зафіксовано.

Лідерство — це прояв соціальної активності членів групи колективу. Лідер — член групи, який самостійно висувається на роль неформального керівника в умовах визначеної, досить значущої ситуації, щоб забезпечити ефективну організацію загальної діяльності людей.

Для попередження конфліктів у колективах доцільно вміло використовувати владу, зокрема:

• чітко розмежовувати владні повноваження за горизонталлю і вертикаллю;

• уникати зосередження всіх повноважень влади в одних руках;

• документально оформлювати досягнуті домовленості з розподілу повноважень.

67. Що таке профілактика конфліктів і як вона пов’язана з психологічною освітою і умінням безконфліктно спілкуватися?

Попередити конфлікти можна, коли вивчають і усувають причини, які породжують конфліктні ситуації. Найчастіше ці причини зумовлюються:

• недоліками організації трудової діяльності;

• управлінськими помилками (невміння розставити людей відповідно до їхньої кваліфікації та психологічних особливостей, нечітка постановка завдання тощо);

• неблагополучним соціально-психологічним кліматом у колективі.

Сильний керівник добирає сильних підлеглих, щоб краще долати проблеми. Слабкий керівник добирає схожих на себе і здебільшого твердить: "У мене з цього приводу жодних думок. Робіть так, як вважаєте за потрібне. Може з цього щось вийде..."

Профілактика конфліктів сприяє просвітництву та популяризації конфліктологічних знань. Тому важливо вивчати психологію конфліктів, конфліктних особистостей, причини і суть конфліктогенів та психологію майбутніх керівників.

У конфліктологічній літературі вирізняють первинну і вторинну профілактику конфліктів (Н. Пов'якель, А. Тимохіна). Первинна психопрофілактика конфліктів полягає насамперед у психологічній освіті. Вторинна психопрофілактика передбачає безпосередню роботу в групах ризику, напруги, протистояння, в групах із високим потенціалом конфліктогенності та ескалації конфліктів.

Для попередження конфліктів потрібно знати різновиди типових конфліктогенів:

• погрози і накази;

• негативна й необґрунтована критика, зауваження та негативні оцінки;

• насмішки;

• зневажливий тон, неввічливе ставлення;

• приниження гідності, прізвиська;

• хвальба;

• безапеляційність і категоричність у судженнях та висловлюваннях;

• перебивання іншого, підвищення голосу тощо для самоствердження за рахунок приниження й знецінення інших;

• нав'язування порад;

• приховування важливої інформації;

• нав'язування конкурентних відносин;

• допити, що заганяють "в кут", або такі, що викликають "почуття провини";

• відмови од переговорів, обговорення складної проблеми;

• різка заміна проблеми;

• заспокоєння запереченням;

• порушення етики тощо.

Важливим засобом попередження конфліктів є насамперед врахування особливостей поведінки конфліктних особистостей, які нерідко страждають на різні комплекси; особистостей, невдоволених своїм статусом у суспільстві, в сім'ї, організації, що потребують постійного задоволення болючого самолюбства й зняття внутрішньої напруги.