12. Охарактеризуйте специфічні закономірності аномального розвитку.

На підставі узагальнень експериментальних і теоретичних праць у різних галузях дефектології, підкреслюючи наявність спільних специфічних закономірностей розвитку психіки аномальних дітей, можна виділити, перш за все такі з них, врахування яких має принципове значення для тифлопсихології і педагогіки корекційної роботи з сліпими та слабозорими дітьми:

— специфікою будь-якого аномального розвитку є порушення взаємодії з реальним оточенням, насамперед, з іншими людьми;

— своєрідність аномального розвитку зумовлена специфікою його соціальної ситуації, дивергенцією біологічного та соціального розвитку;

— чим більше порушене біологічне, тим сильніший його вплив на соціальне в процесі аномального розвитку;

— розвиток аномальної дитини залежить від часу виникнення дефекту, ступеня його вираження та якісної своєрідності;

— чим більш віддаленими від ядерної ознаки дефекту перебувають його інші ознаки, тим краще вони піддаються педагогічній корекції;

— інтенсивність розвитку психіки та особистості при аномаліях залежить від спеціальних педагогічних умов, що враховують специфічні особливості психічної діяльності конкретної аномальної дитини та оптимізують корекційно-компенсаторні процеси, забезпечують профілактику негативних вторинних новоутворень в різних підструктурах особистості;

— при аномальному розвитку частіше, порівняно з нормою, виникає можливість появи псевдокомпенсаторних новоутворень в особистості;

— особливості аномального розвитку пов’язані з вираженою специфікою процесу переходу аномальної дитини від зовнішніх предметно-практичних планів діяльності до внутрішніх, тобто порушення процесу інтеріоризації;

— загальною специфічною особливістю розвитку більшості категорій аномальних дітей (розумово відсталих, із ЗПР, сліпих, глухих) є порушення адекватності і темпу прийому та переробки вербальної інформації, своєрідність регулюючої функції другої сигнальної системи;

— особливості аномального розвитку і корекційно-педагогічного керівництва ним пов’язані зі специфікою переведення потенцій дитини, що перебувають в конкретний момент у зоні її найближчого розвитку, на рівень актуального розвитку.

Всі зазначені загальнодефектологічні закономірності розвитку психіки і особистості, звичайно, можуть мати певну специфіку прояву при різних видах психічного дизонтогенезу, проте вони є спільно типовими для всіх видів.

13. Вчення л.С. Виготського про дефект та його структуру.

Найважливішим положенням, яке характеризує суть аномального розвитку, є вчення про його складну структуру, висунуте в тридцяті роки ХХ століття Л.С. Виготським. Згідно з цією теорією, у дитини внаслідок первинного дефекту (при сліпоті або слабозорості це порушення зорового сприймання) виникають вторинні відхилення у розвитку — зміни процесів сприймання інших модальностей, своєрідність запам’ятовування, порушення особистісного розвитку (волі, впевненості, самооцінки, самостійності та ін.).

Таким чином порушення зору у дітей обумовлюють своєрідність їх розвитку. Підкреслимо, ця своєрідність означає не лише наявність якихось негативних ознак розвитку, хоча дефект зору безперечно викликає цілий ряд змін у його загальному ході, але в той же час виявляються і деякі своєрідні риси позитивної спрямованості, як наслідок пристосування до реального оточення. Так, наприклад, у сліпих дітей, позбавлених можливості орієнтуватись у просторі за допомогою зору, добре розвиваються інші способи орієнтування, пов’язані з дотиковими, слуховими та ін. відчуттями, які в певній мірі компенсують сліпій дитині втрачені можливості зорової орієнтації у просторі.

Виділення первинного дефекту та вторинних відхилень допомагає розібратись в складній структурі розвитку такої дитини. Так, вже відмічалось, що при сліпоті та слабозорості первинним дефектом є більше або менше виражені порушення функції зорового сприймання, обумовлені хворобливими впливами на орган зору, при цьому в розвитку дітей виникають вторинні, третинні тощо відхилення — недостатність орієнтування в просторі, обмеженість та порушення адекватності предметних уявлень про оточуючий світ, своєрідність ходи, міміки обличчя, деякі особливості характеру. Розвиток такої дитини має ряд специфічних симптомів, але, як підкреслював Л.С. Виготський, “усі симптоми не вишиковуються в один ряд, кожний член якого знаходиться в однаковому відношенні до причини, яка породила весь ряд” (4). Одні з таких симптомів, самим безпосереднім чином викликані хворобливими факторами — первинні дефекти, а інші опосередковано пов’язані з ними — вторинні відхилення або ознаки.

Дефектологи звернули увагу на наявність взаємодії між первинним дефектом та вторинними відхиленнями у розвитку. Те, що первинний дефект викликає вторинну симптоматику, ми вже з’ясували, але і вторинні ознаки можуть у зворотному порядку впливати на первинний дефект. Наприклад, дитина з важким порушенням зорової функції має запас уявлень, спираючись на які вона використовує залишковий зір і тим самим розвиває його.

Слід підкреслити, що позитивному педагогічному впливу піддаються саме вторинні ознаки та ускладнення в розвитку дитини, оскільки їх виникнення пов’язане з дією на розвиток психіки, головним чином, середовищних факторів. Якщо виховання дитини з тим чи іншим порушенням з самих ранніх періодів не враховує виникнення специфічних особливостей і ускладнень в оволодінні соціальною культурою, вони стають стійкими вторинними відхиленнями психічного розвитку.

В умовах дефектного розвитку, як вказував Л.С. Виготський, виникає “дивергенція, розходження обох планів розвитку (тобто біологічного та соціального), злиття яких характерне для нормальної дитини” (5). Саме таке неспівпадання біологічних передумов розвитку та середовищних впливів на дитину з порушеним зором викликає пристосування, які розглядаються у тифлопсихології як вторинні своєрідності. Л.С. Виготський вважав, це явище “основною відмінною рисою психічного розвитку дитини” (5).

Таким чином, чим раніше будуть створені спеціальні умови для виховання дитини з ушкодженим зором, чим більше такі умови будуть враховувати специфічні можливості її розвитку, обумовлені первинним дефектом, тим з більшою мірою ефективності вдасться попередити, або певним чином згладити, виникнення вторинних відхилень.