31. Назвіть типи самоставлення зорово депривованої особистості.

1) Гармонійний – твереза оцінка свого стану і можливостей без схильності перебільшувати їх тяжкість і без підстав все бачити у похмурому світлі.

2) Тривожний – постійні занепокоєння і навіюваність про погіршення свого стану особливо якщо є залишковий зір.

3) Іпохондричний – зосередженість на суб’єктивних та інших неприємних переживаннях.

4) Меланхолійний – надзвичайна пригніченість, невіра у можливість що-небудь зробити.

5) Апатичний – повна байдужість до своєї долі та результатів реабілітації.

6) Неврастенічний – поведінка по типу «дратівливої слабкості».

7) Обсесивно-фобічний – тривожна навіюваність перш за все стосується побоювань не реальних, мало вірогідних невдач у житті та роботі.

8) Сенситивний – стурбованість про можливе не сприятливе враження яке інвалід може справити на оточуючих.

9) Егоцентричний – прагнення виставити на показ близьких і оточуючих свої ускладнення і переживання з метою повністю заволодіти їх увагою.

10) Ейфоричний – необґрунтовано підвищений настрій, переважно награтий.

11) Агнозичний – активне відкидання думок про сліпоту та її наслідки.

12) Ергонатичний – «відхід у роботу».

13) Паранояльний – упевненість, що інвалідність результат чийогось злого наміру.

32. Визначте причини виникнення можливих особливостей рис характеру в осіб із порушеннями зору.

В психології поняття характер (від грецького charakter – "риса", "ознака", "відбиток") означає сукупність стійких індивідуальних особливостей особистості, які формуються і проявляються в діяльності і спілкування та обумовлюють типові для неї способи поведінки.

Характер людини проявляється в її діяльності.

В структурі характеру виділяють його прояви в ставленнях до праці, до людей, до самого себе, до природи, до речей;властивості характеру, а саме, повнота, цілісність, визначеність, сила та риси характеру – інтелектуальні, емоційні, вольові.

Всі визначені вище структурні компоненти характеру властиві людині з глибоко порушеним зором.

Про вплив фізичних вад на виникнення особливостей в характері дитини показав Л.С.Виготський: "...з дитячої неповноцінності слухової функції (понижений слух) розвивається шляхом реактивних утворень і компенсацій підвищена чуйність, підозрілість, тривожність, зацікавленість і т.п. функції, що прагнуть компенсувати дефект, створити над ним психологічну захисну надбудову… для нас стає осмисленою і зрозумілою логіка характеру, його соціально-психологічна закономірність". Можна провести аналогію зі сліпою чи слабозорої дитиною. В залежності від глибини порушення зору та умов середовища можуть виникати своєрідні, типово властиві саме такій дитині риси характеру. Так, надмірне опікування або занедбаність можуть сформувати негативні моральні якості (егоцентризм, егоїзм, відсутність почуття обов'язку і товариськості), вольові (недостатня самостійність, нерішучість, навіюваність, впертість, негативізм), емоційні (бездушність, душевна черствість), інтелектуальні (відсутність зацікавленості, почуття нового).

Обмежені контакти з оточуючим викликають замкнутість, некомунікабельність, намагання жити своїм внутрішнім світом.

Вивчення комунікативної сфери слабозорих дошкільників, проведене І.М. Некрасовою , показало, у 36,3 % з них наявність афективних порушень, які впливають на формування рис характеру. Встановлено, що афективним слабозорим найбільш притаманні такі негативні соціально-комунікативні якості, як конфліктна самооцінка та конфліктність, негативне ставлення до інших дітей, недостатня критичність власної поведінки та її висока соціально-емоційна неадекватність, імпульсивність, недостатній рівень емпатії, продуктивності спілкування та навчальної діяльності, низька вихованість, недостатня пізнавальна активність, висока ригідність ігрових навичок, їх стереотипність, недостатні творчі здібності до моделювання ігрового сюжету, висока вербальна агресія, тривожно-фобічні пристосувальні реакції, егоцентризм, поганий самоконтроль та високе прагнення до лідерства при недостатніх особистісних умовах його реалізації. Перераховані риси, в залежності від особливостей родинного впливу, спричиняють виникнення захисних демонстративних, агресивних або тривожних афективних стереотипів поведінки слабозорих.

Автором дослідження встановлено, що афективним слабозорим дошкільникам частіше притаманні агресивні, тривожні та агресивно-тривожні комунікативні установки – 83% випадків всіх афективних порушень серед слабозорих, та лише у 17% випадків зустрічаються агресивно-демонстративні та демонстративні стилі спілкування. Серед дошкільників з вищою гостротою зору агресивні, тривожні та агресивно-тривожні афективні стани зустрічаються лише у 40%.

Дослідження характерологічних особливостей слабозорих дошкільників в контексті проблеми виникнення у них афективної поведінки, проведене І.М.Некрасовою, показали таку властиву їм рису як немотивована впертість. В повсякденному житті це проявляється у відмові від виконання завдань педагогів, прагненні дитини настояти на своїй думці при виборі варіантів поведінки, навіть у суперечливих випадках. Прояви немотивованої впертості характеризуються збудливістю або загальмованістю – крики, плач, істеричні реакції, гупання ногами, драчливість, або з мовчазним протестом і відмовою від діяльності взагалі. Немотивована впертість більш властива агресивним, агресивно-тривожним і демонстративним слабозорим. Слід відмітити, що слабозорі діти, яким властиве занепокоєння більше піддаються психологічному і педагогічному впливу. Це пояснюється тим, що вони більш навіювані, порівняно з іншими, менш експресивні. Немотивована впертість таких дітей розглядається як захисна реакція на соціальному рівні від більш сильних у комунікативному відношенні однолітків. З бесід з батьками та вчителями можна зробити висновок про те, що у таких дітей немотивована впертість є наслідком суперечливої конфліктної самооцінки, що свідчить про несприйняття дитиною самої себе. Аналіз сімейних взаємостосунків таких дітей показав, що їх характерною рисою є гіперопіка з боку батьків. Таке ставлення батьків до проблем дитини пояснюється їх неадекватною реакцією на ступінь важкості зорової патології дитини та елементарною педагогічною безграмотністю, або наявністю істероїдної акцентуації у одного з батьків. При цьому І.М.Некрасова довела. Що гіперопіка в сім'ях слабозорих дітей є показником тривожних станів самих батьків, які неусвідомлено формують поведінковий стиль своєї дитини за типом "хочу. Але не можу". Внаслідок цього у дитини виникає напруга. Штучно створюються протиріччя між сформованими на цей віковий період об"єктивними передумовами для самостійної практичної діяльності та культивованими батьками інфантильними рисами характеру.

Саме з причини гіперопіки, як провідного типу сімейних відносин, і культивації інфантилізму серед слабозорих дітей розповсюджені афективні стани за типом "тривожність".

Вивчення такої характерологічної риси дитини як "брехливість" показало її низьку розповсюдженість тому, що брехню вони застосовують як захисний засіб у скрутних ситуаціях, а не з причини особистої вигоди. Поясненням проявів брехливості слабозорих дітей може бути також прагнення закріпити свої позиції в спілкуванні та наслідки утриманськи-агресивної орієнтації в сім'ї.