22. Особливості процесу психологічної адаптації особистості з порушення зору до соціуму. Дезадаптаційні стани при порушеннях зору.

З точки зору особливостей перебігу процесу соціалізації серед зорово депривованих осіб можна виділити декілька проблемних груп:

— сліпі діти раннього дошкільного віку (до трьох років), батьки яких, не маючи спеціальних знань, не можуть надавати їм потрібної допомоги у розвитку;

— учні спеціальних шкіл-інтернатів, можливості яких часто обмежуються навіть самими умовами перебування у цих типах освітніх закладів. Тут слід окремо виділити категорію дітей з комплексними дефектами (сліпі та слабозорі діти, які мають затримку психічного розвитку, розумову відсталість, глухоту або туговухість);

— інваліди І та II груп по зору, які закінчивши спеціальні школи-інтернати не мають роботи і знаходяться на утриманні родичів, майже не переступаючи порогу домівок. Їх проблеми полягають у переживаннях, занепокоєності як з приводу своєї матеріальної залежності (оскільки пенсія, що виділяється державою, не дозволяє їм бути матеріально самостійними і незалежними), так і з приводу недостатньої сформованості вмінь пересування у просторі, мобільності та соціально-побутових навичок;

— інваліди, які втратили зір в дорослому віці. Ці люди здатні до нормального життя, але внаслідок соціальної та фізичної дезадаптації потрапляють у залежність від оточуючих, у них виникають складні психічні розлади. Психологи встановили, що раптова втрата зору детермінує такі психічні наслідки, як афективні порушення (паніка, жах, депресія); порушення сприймання простору, схеми тіла, рухових навичок; відчуття розтягнутості часу, зміни ритму сну; концентрації уваги; когнітивні та соматичні порушення; ілюзії та галюцинації. Зазначені наслідки поступово майже стираються, але деякі з них можуть залишатись на все життя, якщо не проведена спеціальна психолого-реабілітаційна робота;

— сліпі та слабозорі пристарілого та старого віку, які переживають три проблеми: сліпоту, старість і самотність.

23. Визначте в чому полягають основні напрямки реабілітаційної роботи з інвалідами по зору.

Ссучасні проблеми соціалізації осіб зі зниженим зором вимагають їх розв’язання шляхом створення системи соціально-реабілітаційної роботи, яка включатиме психолого-педагогічну допомогу як в умовах спеціальних дошкільних та шкільних закладів, так і в соціальних службах.

Серед них найефективнішими є такі:

— надання особистості можливості оволодіти всіма елементами культури суспільства, причому особливої уваги надається отриманню освіти, як основи для нормальної життєдіяльності у сучасному суспільстві;

— реконструкція соціокультурного оточення, організація спілкування з різними категоріями людей та організація дозвілля;

— організація цілеспрямованої психолого-педагогічної роботи з близькими та родичами;

— допомога у професійному самовизначенні та працевлаштуванні;

— виявлення творчих здібностей інвалідів зору та їх розвиток;

— забезпечення правового захисту інвалідів зору;

— медичний, психологічний та педагогічний патронаж (особливо коли йдеться про сліпих дошкільників та дорослих осліплих, які не охоплені соціальними інститутами);

— створення позитивної громадської думки, щодо багатоаспектності проблем інвалідів по зору, необхідності їх якнайкращого вирішення у гуманному, цивілізованому суспільстві.

Сучасне суспільство забезпечує незрячих людей значною кількістю з названих шляхів та факторів, проте ефективність соціалізації та інтеграції незрячих визначається двома обставинами: рівнем особистісного розвитку незрячих та соціально-економічним устроєм суспільства, ставленням у ньому до інвалідів.