ПРИ ВІДПУСКУ ЗАПАСІВ У ВИРОБНИЦТВО, ПРОДАЖ ТА ІНШОМУ ВИБУТТІ ЇХ ОЦІНКА ЗДІЙСНЮЄТЬСЯ ЗА НАСТУПНИМИ МЕТОДАМИ:

- ідентифікованої собівартості, який передбачає оцінку вартості кожної окремої одиниці запасів. Даний метод застосовується для запасів, які відпускаються, та послуг, що виконуються для спеціальних замовлень і проектів, а також запасів, які не замінюють одне одного. Основним перевагами цього методу є те, що при його застосуванні рух вартості запасів повністю співпадає з їх фізичним рухом та створюються передумови для управління прибутком від реалізації фізично однакових запасів. Недоліком

цього методу є його висока трудомісткість, особливо в умовах широкої номенклатури запасів; - середньозваженої собівартості, який передбачає оцінку по кожній одиниці запасів діленням сумарної вартості залишку таких запасів на початок звітного місяця і вартості одержаних у звітному місяці запасів на сумарну кількість запасів на початок звітного місяця і одержаних у звітному місяці запасів. Такий метод оцінки застосовується для однорідних та взаємозамінних запасів. Перевагою даного методу є його низька трудомісткість та адекватність журнально-ордерній формі ведення бухгалтерського обліку. Недоліком цього методу є те, що при його

застосуванні підприємство не може цілеспрямовано впливати на обсяги прибутку до оподаткування;

-нормативних витрат, який полягає у застосуванні норм витрат на одиницю продукції (робіт, послуг), які встановлені

підприємством з урахуванням нормальних рівнів використання запасів, праці, виробничих потужностей і діючих цін. Перевагою цього методу є те, що його застосування створює інформаційну базу для системи управління запасами, дозволяє аналізувати, контролювати та регулювати операції по вибуттю запасів. Недоліком цього

методу є його висока трудомісткість., особливо при низькій якості нормативних розрахунків.

Порядок оцінки оборотних фондів з використанням методу ФІФО

Р = Н + П – К,

де Р – вартість використаних матеріалів; Н – залишок матеріалів на початок періоду;

П– вартість матеріалів які, надійшли (за ціною перших закупок);

К– залишок матеріальних ресурсів на кінець періоду по цінах останніх закупок.

К = ΣV·Ц,

де V – кількість матеріалів у натуральному виразі на кінець періоду; Ц – ціна останньої закупки.

Метод ФІФО дозволяє зменшити собівартість продукції і збільшити залишки виробничих запасів при збільшенні ціни.

ПОРЯДОК ОЦІНКИ ОБОРОТНИХ ФОНДІВ З ВИКОРИСТАННЯМ МЕТОДА ЛІФО:

Сутність методу ЛІФО – надходження запасів у виробництво оцінюється за собівартістю постачання у час закупок (останній прийшов – перший пішов):

Р = Н + П – К,

де П – надходження матеріалів за ціною останньої закупки; К – залишок на кінець за ціною первісної закупки.

Метод ЛІФО дозволяє зв’язати поточні доходи та витрати та згладити 13вплив

інфляції.

До нормованих належать всі оборотні фонди та готова продукція на складах підприємства, до ненормованих – відвантажена, але ще не сплачена готова продукція, товари на складі та у дорозі, грошові кошти на розрахункових рахунках та в незавершених розрахунках, готівка в касі.

Нормування оборотних засобів – це встановлення обґрунтованих величин оборотних засобів, необхідних для створення постійних мінімальних і в той же час достатніх запасів оборотних засобів.

Нормування оборотних засобів включає:

1) розробку та встановлення на кожному підприємстві спеціальних норм за окремими видами матеріальних цінностей, витрат виробництва та

ін.; 2) розрахунок нормативу власних оборотних коштів у грошовому виразі на кінець певного періоду часу.

Норма – це мінімальна величина оборотних засобів, що обчислена в установленому порядку за кожним видом оборотних засобів, яка розраховується в днях запасу .

Норматив – це мінімальний розмір власних оборотних засобів у грошовому виразі, необхідний підприємству для забезпечення безперервного процесу виробництва та реалізації продукції.

Нормативи розраховуються на підставі даних бухгалтерської звітності15 та таблиць виробничо-фінансового плану.

Поточний запас призначено для забезпечення потреби виробництва в період між двома черговими надходженнями певного виду сировини або матеріалу:

Зпот Д tпост ,

де tпост – інтервал часу між двома черговими надходженнями. Підготовчий запас – це час, необхідний для підготовки

матеріальних ресурсів до виробничого процесу, що звичайно не перевищує трьох днів (комплектування, приймання, лабораторний

аналіз, доставка матеріалів зі складу та бази тощо). Транспортний запас – це час, необхідний для транспортування

матеріальних ресурсів до території підприємства з урахування часу

на вантажно-розвантажувальні роботи.

Страховий запас – створюється на випадок зриву поставок і