За способом оцінки виділяють індикаторні та матричні методи.
Індикаторні методи ґрунтуються на використанні системи індикаторів, за допомогою якої проводиться оцінка конкурентоспроможності потенціалу підприємства (фірми) і національної економіки в цілому. Під індикатором розуміють сукупність характеристик, які дають змогу у формалізованому вигляді описати стан параметрів того чи іншого об’єкта, що досліджується, і на цій підставі сформулювати рекомендації з підвищення результативності функціонування об’єкта. Кожний індикатор, у свою чергу, розпадається на низку показників, які відображають стан окремих елементів досліджуваного об’єкта.
Матричні методи. В основу цих методів покладено ідею дослідження ринкових процесів в їх взаємозалежності та динаміці.
Використовуючи матричні методи, управлінці мають змогу оцінити рівень потенціалу не тільки свого підприємства, а й найближчих конкурентів, що допоможе розробити стратегію поведінки на ринку.
11
Оперативна реалізація заходів щодо економічної безпеки здійснюється послідовним виконанням повного і комплексу робіт, зокрема:
1.Визначення можливих джерел одужання необхідної інформації щодо потенційних загроз;
2.Збирання різних видів необхідної інформації, що здійснюється за допомогою офіційних контактів з різноманітними джерелами і відкритої інформації;
3.Одержання неофіційних носіїв інформації за допомогою спеціальних технічних заходів;
4.Аналізу одержуваної інформації з дотриманням загальноприйнятих принципів організації робіт (систематизації, безперервності надходження, усебічного характеру аналітичних процесів) і методів (локальних із специфічних проблем, загально корпоративних);
5. Прогнозування тенденцій розвитку науково-технічних, технологічних, економічних і політичних процесів на підприємстві та за його межами, у країні, світі стосовно кон'юнктури ринку.
12
Аналізуючи діяльність того чи іншого підприємства, можна виокремити певні специфічні причини, які негативно впливають на зниження рівня економічної безпеки і можуть привести підприємство до критичної межі, тобто до фінансової неспроможності його життєдіяльності
Економічна криза підприємства виникає тоді, коли воно з прибуткового стає збитковим.
Фактори, які можуть призвести до економічної кризи на підприємстві, поділяють на зовнішні, які не залежать від діяльності підприємства, та внутрішні, що залежать від організації роботи самого підприємства.
Здатність підприємства пристосуватись до змін зовнішніх і внутрішніх факторів може бути гарантією не тільки виживання, а й розвитку виробництва.
13
Головними ЗОВНІШНІМИ ФАКТОРАМИ економічної кризи на підприємстві можуть бути:
-спад кон'юнктури в економіці в цілому;
-зменшення рівня доходів у населення і зниження купівельної спромож
ності;
- політична нестабільність і спрямованість політики держави, що позначається на рівні інфляції;
- нестабільність господарського та податкового законодавства; - нестабільність фінансового та валютного ринків;
- низький розвиток науки і техніки, його вплив на процеси виробництва товарів та їх конкурентоспроможність;
- кризові явища в окремій галузі; - сезонні коливання попиту; - посилення монополізму на ринку;
- дискримінація підприємств органами влади та управління.
14
ВНУТРІШНІ ФАКТОРИ, які визначають можливі кризові явища, можна систематизувати і згрупувати таким чином:
-неефективна організація служби менеджменту;
-недосконала організаційна структура виробництва, яка не відповідає вимогам часу;
-недостатній рівень кваліфікації персоналу і його вмотивованості;
-недоліки в організації виробничої сфери;
-прорахунки у використанні ресурсного потенціалу;
-недостатній рівень маркетингу та втрата ринків збуту продукції;
-прорахунки в інвестиційній політиці;
-незадовільно поставлена робота з винахідництва (інновації) та раціоналізаторства;
-непередбачений дефіцит у фінансуванні;
-недостатній оперативний контроль за діяльністю і процесом виробництва;
-можливі конфлікти між засновниками підприємства (власниками).
15
Розрізняють три основні фази кризи: легку, важку і катастрофічну економічні кризи підприємства.
Легка економічна криза — це криза, яка безпосередньо не загрожує функціонуванню підприємства (за умови переведення його на режим антикризового управління). Підприємство тимчасово на невеликий період внаслідок внутрішніх труднощів (поламки технологічного устаткування, невеликих аварій та простоїв) або неплатоспроможності споживачів продукції потрапляє в скрутне фінансове становище. Але шляхом короткотермінової фінансової підтримки самостійно швидко виходить із цього критичного фінансового стану, повертає кредит фінансуючій установі (банку) і надалі нормально здійснює свою виробничу, господарську та економічну діяльність.
Важка економічна криза належить до другої фази, яка загрожує існуванню підприємства і потребує негайного проведення фінансової санації.
Катастрофічна економічна криза - це кризовий стан, який не сумісний з подальшим існуванням підприємства і призводить до його ліквідації. Як правило,
вона залежить від форс-мажорних явищ, |
які практично не залежать від |
|
підприємства (стихійні лиха, пожежі, паводки, |
землетруси). |
16 |
Розрізняють такі фази реакції керівництва підприємства (фірми) на виникнення економічної кризи: шоку, оборонного відступу, визнання кризи, адаптації і зміни поведінки.
Економічну кризу не завжди можна передбачити, оскільки вона іноді не залежить від безпосередньої діяльності підприємства. Безперечно, незалежно від форми власності керівники, колективи підприємств негативно реагують на такі явища, як криза. Коли підприємство потрапляє в такий стан, що саме вже не в змозі вибратись з нього, наступає шокова фаза. Щоб вивести підприємство з шокової фази, в першу чергу, частково або повністю замінюють його керівний склад, реформують організаційну структуру управління підприємством, здійснюють значне скорочення працівників. Підприємство має борги, які самостійно ліквідувати вже не в змозі, тому потрібна відповідна фінансова підтримка, в іншому випадку підприємство може повністю збанкрутувати.
17
Оборонний відступ. При цій фазі підприємство шукає і знаходить рішення за якого воно може вижити. На основі глибокого аналізу стану виробництва розробляються і впроваджуються заходи з його стабілізації. Підприємство переходить у фазу визнання кризи. Здійснюється жорстка політика щодо економії всіх видів ресурсів, скорочення витрат, пов'язаних із реалізацією продукції, утриманням основних фондів, персоналу, що може також призвести до скорочення виробництва в цілому. Підприємство поступово адаптується і стабілізує свою виробничу діяльність. Проте така тактика може бути ефективною лише для окремих підприємств за сприятливих ринкових умов.
Зміна поведінки характеризується наступальною тактикою, тобто поряд з оперативними заходами розробляються стратегічні. З цією метою здійснюється активний маркетинг із вивчення та освоєння нових ринків збуту продукції, установлення більш високих цін, збільшення витрат на удосконалення виробництва за рахунок модернізації, оновлення основних фондів, впровадження перспективних технологій.
18
Умови, що формують відповідний рівень економічної безпеки підприємства, різноманітні і в кожній галузі виробництва мають свою специфіку. Однак є і загальні типові умови, які впливають на належний рівень економічної безпеки підприємства незалежно від форм власності й галузі виробництва.
1.Безпосередні чинники виробництва — це основні чинники, що безпосередньо забезпечують діяльність виробництва. Сюди зараховують: безпосереднє розміщення підприємства (територія); наявні природні ресурси та умови їх розміщення на цій території, доступність їх використання та якісні показники; наявність трудових ресурсів, їх освітньо-кваліфікаційний рівень; наявна виробнича інфраструктура, можливий обсяг її використання; соціально-економічна інфраструктура.
2.Стабільний попит на продукцію — чинник, який відіграє також важливу
роль у рівномірному про позиційному розвитку виробництва. Він охоплює: укладені довготермінові контракти на реалізацію продукції з її споживачами; рівень конкурентоспроможності продукції, що виробляється; якісно гарантійні показники виробів; обґрунтовані прогнози щодо стабільності ринку, щодо певного виду продукції якості; наявність державного та регіонального замовлення на виготовлену продукцію.
19
3.Надійність постачальників, в першу чергу основної сировини і матеріалів. Для цього потрібно: мати довготермінові договори на поставку необхідної сировини і матеріалів, враховуючи терміни поставки і їх якісні показники; знати можливості постачальників і не допускати монопольності в їх поставках, як правило, потрібно мати 3-4 і більше постачальників сировини і мате ріалів, щоб була гарантованість цінової політики на сировину, матеріали й інші комплектуючі вироби.
4.Зовнішня конкурентоспроможність продукції, яка йде на експорт. Продукція має: відповідати міжнародним стандартам; за якісними показниками і сервісним обслуговуванням, мати обґрунтований прогноз продажів на перспективу; бути конкурентоспроможною щодо продукції, яка імпортується в нашу країну з метою скорочення ввезення в Україну продукції, яка може виготовлятись своїми підприємствами.
20