1.3. Психічний стан спортсмена-баскетболіста - найважливіший фактор ефективності навчально-тренувального процесу

Ефективність цілеспрямованої діяльності людину залежить не тільки від знань, умінь і навичок, якими він має, не тільки від рівня розвитку його професійно важливих якостей, але й від того психічного стану, який передує й супроводжує його діяльність. Контроль і керування психічним станом людину -необхідна умова для рішення практичних завдань підвищення ефективності діяльності. Саме потреби практики обумовили те, що проблема психічних станів одержала найбільший розвиток у прикладних дослідженнях. Особлива увага вивченню психічних станів приділяється в психології спорту, де формування стану психічної готовності до змагання розглядається як основне завдання психологічної підготовки.

У спорті більшу роль відіграє не тільки фізична, технічна або тактична підготовка, але й психічна, оскільки психічний стан значний впливає на результат змагання й на самого спортсмена.

Вивчення частих невдач спортсменів свідчить про наявність емоційного фактора, який у чималому ступені визначає рівень спортивного виступу. Вплив емоційного перепорушення на результат спортивного виступу лягло в основу синдрому, названого психологами « передстартовою тривогою».

Вона полягає в реакції особливої інтенсивності, що безпосередньо передує спортивному виступу, зміст якої зводиться в цілому до почуття неповноцінності, нездатності виконати необхідної дія. Безсумнівно, що найбільша кількість досліджень, що проводилися в області зворотного зв'язку, присвячене навчанню спортсменів зниженню рівня напруги, тривоги й стресу. Також важливою проблемою в підготовці борців до змагань є недолік концентрації уваги. Неуважна увага приводить до розривів у мисленні, до різних помилок. Багато чого залежить від тренера. Адже як він педагогічно й психічно настроїть спортсмена й залежить результат змагань.

Психічна підготовка спортсмена до змагань спрямована на те, щоб забезпечити психічну готовність спортсмена до діяльності в напружених змагальних умовах. Установлене, що психічні стани спортсмена перед стартом викликають ряд зрушень різних функціональних систем організму: серцево-судинної системи й подиху, обміну речовин і залоз внутрішньої секреції. Ці зміни мають умовно-рефлекторний характер і являють собою пристосувальну реакцію організму до майбутньої роботи. У цей час є визнаним, що психічний стан спортсмена перед стартом може проявлятися в трьох основних формах, кожна з яких характеризується певним рівнем емоційного порушення й відповідної нервово-психічної напруги. Кожну із цих форм відрізняють ступінь вегетативних зрушень і типовий психологічний симптомокомплекс (сукупність психологічних ознак, що утворюють певну структуру або синдром). Звичайно перед змаганнями або напередодні розрізняють окремі види психічних емоційних передстартових станів.

Бойова готовність характеризується оптимальним рівнем нервово-психічної напруги. Їй відповідають виражені, але помірні вегетативні зрушення. Психологічний синдром: напружене очікування старту, що зростає нетерпіння (бажання швидше почати змагання), легеня й навіть значна емоційне порушення, твереза впевненість у своїх силах, досить висока мотивація діяльності, здатність свідомо регулювати й управляти своїми думками, почуттями, поведінкою, гарна концентрація уваги на майбутній діяльності, загострення сприйняття й мислення, висока завадостійкість стосовно несприятливо діючих факторів.

Бойова готовність — це сприятливий психічний стан, хоча йому властиві, агресивність і активація, що слід контролювати в такому разі.

Передстартова лихоманка характеризується надмірним рівнем нервово-психічному напруги. Їй відповідають значне погашення пульсу й подиху, підвищена пітливість пахвових западин і долонь, підвищений кров'яний тиск, значне збільшення тремору кінцівок, підвищений діурез. Психологічний синдром: надмірне хвилювання, тривожність, підвищена нервозність (дратівливість), нестійкість настрою (різкий перехід від бурхливих веселощів до сліз), неуважність, зниження гостроти сприйняття, підвищена відвернена уваги, зниження гнучкості й логічності мислення, примхливість, нездатність повністю контролювати свої думки, почуття, настрій і поведінка, невиправдана квапливість.

Стан високої нервово-психічної напруги знижує працездатність м'язів і притупляє м'язово-рухове почуття, погіршує здатність до розслаблення, порушує координацію рухів.

Передстартова лихоманка — украй несприятливий психічний стан. Їй властивий страх, тривожність, стресовий стан. Негативний вплив передстартової лихоманки проявляється також і в тому що спортсмен перебуваючи в цьому стані довго не може заснути напередодні змагань, спить із болісними сновидіннями, ранком встає несвіж, що не відпочив.

Стартова апатія характеризується низьким рівнем нервово-психічної напруги у зв'язку з виникненням охоронного гальмування й ослаблення порушення. Це також несприятливий психічний стан, воно не дозволяє спортсменові мобілізуватися.

Спочатку предметом дослідження були передстартові емоційні стани спортсменів. Одне з характерних таких станів -«передстартова лихоманка» - було описано О. А. Черниковой уперше ще в 1937 році. Згодом, на підставі досить значного за обсягом матеріалу, А.Ц. Пуни виділив три форми передстартового стану: бойову готовність (оптимальний емоційний стан), передстартову лихоманку й передстартову апатію (несприятливі емоційні стани) - пояснив їхні психофізіологічні механізми й описав ознаки, їх, що характеризують. Більш пізні численні публікації різних авторів деталізували деякі ознаки. На основі аналізу цих публікацій кожну з форм передстартового стану можна описати, використовуючи чотири групи ознак:

баланс коркових процесів порушення й гальмування й пов'язані з ним вегетативні зрушення, що відбуваються в організмі;

особливості протікання психічних процесів;

особливості рухів і поведінки;

типові відносини спортсмена до майбутнього змагання.

Ці ознаки представлено в таблиці 1.1.

Наявність тієї або іншої форми передстартового стану, а, отже, і ознак, його, що характеризують, пов'язане з певним рівнем емоційної напруги. Таким чином, представлені в таблиці 1 ознаки можуть мати діагностичне значення при визначенні ступеня емоційного порушення в спортсменів. Однак згодом, коли спортивна психологія збагатилася не тільки новими теоретичними розробками, але й досвідом практичної роботи із психологічного забезпечення підготовки спортсменів, стало очевидним, що предзмагальні й змагальні психічні стани складніше й багатообразніше, чому передстартові емоційні стани.

Оптимальний психічний стан спортсменів намагалися назвати й описати по різному. По-перше, зберігаючи колишній термін «бойова готовність», яка характеризувалася: 1) зосередженням уваги на майбутньому змаганні, підвищенням обсягу уваги; 2) загостренням процесів сприйняття й мислення; 3) стенічними емоціями, що сприяють успішній участі в змаганні. По-друге, «мобілізаційна готовність» як «стан, у якім повинен перебуває спортсмен безпосередньо перед змаганням. Воно характеризується максимальною мобілізацією всіх сил і можливостей для досягнення мети». (Відзначимо в дужках, що ці підходи не змогли суттєво збагатити теорію психічних станів у спорті й мало сприяли конкретизації практичних шляхів оптимізації контролю й керування психічним станом спортсменів). У третіх, було введене поняття «стан психічної готовності спортсмена до змагань». Воно розуміється як «складний, цілісний прояв особистості, який характеризується: 1) тверезою впевненістю спортсмена у своїх силах; 2) прагненням активно й із захватом, з повною віддачею сил, боротися до кінця, саме до кінця за досягнення наміченої мети; 3) оптимальним рівнем емоційного порушення; 4) високою завадостійкістю до різних і насамперед особливо значимих для спортсмена несприятливо діючих зовнішніх і внутрішніх впливів; 5) здатністю довільно управляти своїми діями, почуттями, усім поведінкою у нескінченно мінливих умовах спортивної боротьби й найвищою мірою напружен атмосфері, що збуджує, змагань», Хоча запропоноване А.Ц. Пуни визначення оптимального предзмагального психічного стану безсумнівно більш продуктивно, ніж два, згадані вище, і воно бідує, на наш погляд, у критичному розгляді. Не вдаючись поки в змістовний аналіз кожного з виділених автором ознак (компонентів) стану психічної готовності спортсмена до змагань, відзначимо формально логічна невідповідність п'ятої ознаки першим чотирьом. Очевидно, що здатність до ефективної саморегуляції у важких умовах змагання - не компонентів, а цілісна характеристика предзмагального психічного стану спортсмена,х на підставі якої тільки й можна відрізнити стан готовності від стану не готовності. З позицій описового підходу інші чотири ознаки сумнівів не викликають. Напевно, до них навіть можуть бути додані й інші. Наприклад: готовність до максимальних напруг волі, ясне усвідомлення мети й завдань, спрямованість свідомості на виконання майбутній дій, бажання змагатися. Але практика психодіагностики про корекцію станів спортсменів спонукає до скорочення кількості ознак шляхом визначення найбільш істотних (інформативних). Для цього треба встановити взаємозв'язку й причинно-наслідкові відносини між ознаками, а не вважати їх рядоположними. Розглянемо перший з названих А.Ц. Пуни компонентів стану психічної готовності спортсменів до змагань - тверезу впевненість його у своїх силах, тобто в можливості досягнення наміченого змагального результату. Прикметник «твереза» очевидне означає, що впевненість спортсмена виникає в результаті оцінки їм власної підготовленості, оцінки підготовленості супротивників, зіставлення цих оцінок при обліку передбачуваних умов майбутнього змагання.

На підставі такого зіставлення спортсмен оцінює ймовірність успіху. Якщо ця ймовірність (а вона може оцінюватися в межах від 0 до 1) прагне до одиниці, то це значить: спортсмен упевнений у перемозі, якщо ймовірність суттєво нижче - не впевнений. Таким чином, уведення більш конкретного поняття - суб'єктивна оцінка ймовірності досягнення мети -може позбавити нас від необхідності користуватися описовим поняттям «твереза впевненість». Це доцільно ще й тому, що суб'єктивна оцінка ймовірності досягнення мети - один із двох аргументів, функцією яких є центральний компонент стану психічної готовності - рівень емоційного порушення. Другим аргументом цієї функції нами названа величина потреби в досягненні мети.

Таблиця 1.1. Ознаки, що характеризують передстартовий стан спортсменів

Групи ознак	Форми передстартового стану
	Бойова готовність	Передстартова лихоманка	Передстартова апатія
I	2	3	4
1. Баланс нервових процесів порушення й гальмування й пов'язані з ним вегетативні зрушення в організмі	Урівноваженість або деяка перевага порушення над гальмуванням. Оптимальний рівень усіх фізіологічних процесів.	Значна перевага порушення над гальмуванням, широка іррадіація й більша інтенсивність порушення. Прискорений пульс. Прискорений і поверхневий подих. Збільшення тонусу м'язів. Пітливість. Посилення діурезу.	Перевага гальмування над порушенням. Виникнення охоронного гальмування.
2- Особливості протікання психічних процесів	Зосередженість і стійкість уваги. Виразність відчуттів і сприйняття. Спрямованість мислення на майбутню змагальну діяльність (раціональне виконання вправ, тактикові і т.д.) Емоційний підйом.	Коливання й зниження інтенсивності уваги. Безпам'ятність (погіршення мнемічних функцій). Спрямованість мислення на можливий кінцевий результат (підсумок) змагання. Емоційна нестійкість, перевага хвилювання, що досягає ступені гнітючого.	Мала інтенсивність уваги. Зниження виразності відчуттів і сприйняттів. Зниження розумової активності. Знижена емоційна збудливість, поганий настрій.
3. Особливості рух, мови, поведінки.	Поведінка майже не відрізняється від звичайного. Руху й дії організовані, у міру плавні й злиті. Статичні пози виправдані й зручні. Гучність і темп мови як звичайно.	Дратівливість, схильність до аффектним спалахам. Метушливість. Різкість і переривчастість рухів. Неприродність і часта зміна статичних поз. Більш голосна й часта мова, жестикуляція при мові. Напружена міміка.	Знижена реактивність. Позіхання, сонливість. Уповільнені руху. Тривале збереження навіть незручних статичних поз. Більш тиха й менш виразна мова.
4. Типове відношення до майбутнього змагання.	Упевненість у своїх силах, в успіху. Бажання скоріше почати змагальний виступ.	Зміна впевненості у своїх силах і в майбутньому успіху на сумнів у них. Нетерпляче бажання якомога швидше почати діяти.	Непевність і навіть втрата віри у свої сили й в успіх. Байдужність до навколишнього й до майбутньої змагальної боротьбі. Небажання брати участь у змаганні.

Усвідомлена потреба - мотив діяльності - визначає рівень активності спортсмена (або, у термінах А.Ц. Пуни, прагнення до перемоги). Рівень емоційного порушення й рівень активності спільно детермінують прояву завадостійкості. Отже, предзмагальний й змагальний психічний стан може бути визначене суттєво меншим числом ознак.

Варіативність психічного стану зажадала пошуку критерію, за допомогою якого можна визначити адекватно або неадекватно виявлене в момент дослідження стан умовам і завданням майбутньої діяльності, тобто є воно станом готовності або неготовності до тренування або змагання. Станом готовності ми буде називати те, яке сприяє реалізації максимально можливого ( відповідно до розвитку рухових якостей, функціональних систем організму й техніко-тактичної підготовленості) або наміченого результату, тобто оптимальний функціональний психічний стан. Установлення залежності між досягнутим на тренуванні або змаганні результатом і показниками попереднього цьому психічного стану є шлях визначення критерію оптимальності останнього.

Зіставлення усвідомлюваних, рухових і вегетативних характеристик психічних станів, що передують успішним і неуспішним тренуванням і змаганням, і розгляд кореляцій між показниками преддіяльнісного психічного стану й результатами спортивної діяльності, дозволили виділити загальні й особливі інформативні показники (ознаки) стану психічної готовності спортсменів. Ці показники можна диференціювати на, що характеризують: а) умотивованість і впевненість спортсменів у досягненні мети; б) рівень активності й мобілізації; в) якість саморегуляції рухів і рухових дій. Позитивна виразність показників першої групи є ознакою психічної готовності до тренування й змаганням незалежно про виду спорту. Друга група показників теж є інформативною для спортсменів усіх спеціалізацій, але оптимальний рівень активності й мобілізації залежить від специфіки спортивної діяльності. Новим для теорії, що й мають практичне значення можна вважати встановлення того факту, що підвищений рівень емоційного порушення, що забезпечує необхідну преддіяльнісну мобілізацію, виникає в представників видів спорту, що вимагають переважного прояву витривалості, за рахунок усвідомлюваного компонента емоцій - тривоги, а в представників швидкісно-силових зі складною координацією й пов'язаних з реальним або гаданим ризиком видів спорту - за рахунок вегетативного компонента емоцій - біоелектричної активації. Ми вважаємо, що в основі такого перерозподілу джерел енергізації лежить сформований у процесі спортивної діяльності механізм оптимізації енергетичних витрат на саме регуляцію. Показники третьої групи стають ознаками стану психічної готовності вибірково й лише тоді, коли відбивають швидкість, точність і стабільність саморегуляції рухів по тем параметрам, які, головним чином, забезпечують ефективність виконання змагальних вправ. Одночасно зі зростанням таких специфічних показників у стані психічної готовності може спостерігатися зниження якості саморегуляції рухів по тем параметрам, які безпосередньо «не задіяні» у даних конкретних спортивних вправах. Таке погіршення другорядних регулятивних функцій ми пояснюємо, як і у випадку з енергозабезпеченням емоційного порушення, мінімізацією витрат на регулювання. Ці закономірності треба враховувати для правильної інтерпретації результатів тестів, включених у психодіагностику станів. Крім того, здійснене нами багаторазове зіставлення показників рухових тестів з результативністю й надійністю тренувальної й змагальної діяльності спортсменів дає підставу відзначити, що діагностичну цінність можуть мати не стільки самі значення показників, скільки їх варіативність (розкид) при чотирьох-семиразовім повторенні кожної окремої проби. Цей розкид відбиває стабільність саморегуляції - важливу складову стану психічної готовності до рішення складних рухових завдань.

Підкреслимо також, що серед ознак готовності більша роль належить показникам, що характеризують своєрідність сформованих раніше й актуалізуємих безпосередньо перед виконанням вправ рухових установок: на максималізацію або економізацію енергетичних витрат, зусиль, темпу, на точність, «на результат» і ін.

Результати комплексної психодіагностики дають необхідну йдостатню інформацію для проведення психопрофілактичної роботи з метою запобігання психічних станів, що перешкоджають досягненню успіху в тренуванні й у змаганнях.

Психопрофілактика здійснюється в контакті із тренером, лікарем і керівництвом команди.

Які ж фактори, що впливають на зміну психічних станів?

Оглядачі в США висловлювали своє занепокоєння із приводу всі кількості, що збільшується, бійок, що виникають на змаганнях. Більше того, погіршення спортивної діяльності наступає при проектуванні агресивності спортсмена на самого себе. Перші агресивні тенденції проявляються в дитинстві й формуються під впливом реакцій батьків на агресивну поведінку дитини.

Агресивні тенденції в спортивних ситуаціях, що допускають прояв контрольованої ворожості, в одних випадках можуть підсилюватися, в інших — знижуватися. Агресивність можна виміряти за допомогою проективних методик, особистісних тестів.

Ці методики допомагають виявити глибокі агресивні тенденції, які важко помітити при спостереженні за звичайною діяльністю спортсменів. Керування агресивністю представляється однієї з важливих завдань у багатьох видах спорту.

Тренер, який уміє прогнозувати прояв надмірної агресивності у своїх спортсменів, добре розуміє їх і природу самої агресивності, має всі можливості стати гарним керівником і наставником борців.

Найважливішим завданням тренера є відповідь на запитання: як емоційно настроїти, збудити спортсмена або команду перед змаганням? Багато дискусій, присвячені мотивації, стосуються того, як мобілізувати спортсмена, щоб він показав свій оптимальний результат. Звичайно завдання полягає в тому, щоб створити умови, які сприяли б найкращій діяльності спортсмена. Більшість психологів розглядає порушення як деяку шкалу показників, що характеризує різний ступінь готовності до дії від глибокого сну до стану крайнього порушення.

Стан мобілізації або депресії можна пояснити цілим рядом причин, з яких лише деякі доступні для спостереження. У фізіологічнім відношенні активізація індивіда, що виникає або під дією ситуації, або як результат його власної оцінки напруженості передбачуваної діяльності, характеризується двома групами ознак;

а) показники, що свідчать про підготовку організму до діяльності;

б) показники, що свідчать про те, що в організмі тимчасово припиняється активне функціонування систем, які можуть перешкодити інтенсивної м'язової діяльності.

Більше того, різні дії й навички вимагають для своєї реалізації різних рівнів активізації. Інша особливість порушення має важливе значення для тренера: усяке порушення заразливе передається іншим. На рівень активізації спортсмена діють і соціальні впливи. Легко збудливі спортсмени можуть викликати у своїх товаришів по команді перепорушення в роздягальні, а тренер, що погано володіє собою, може стати причиною значних змін у рівні порушень у своїх вихованців. У деяких ситуаціях причина перепорушення може полягати не в тому, що змагання для спортсмена мають емоційне значення, а в надмірнім нагромадженні енергії після припинення тренувань за кілька днів змагань.

Один з методів зниження рівня порушення перед змаганнями називається "перемиканням". Один відомий дзюдоїст говорив, що перед особливо важливими змаганнями, коли борці могли перезбудитися, у команді нерідко діставали колоду карт і починали відіграти в "бридж". Ця гра допомагала гравцям знизити порушення перед майбутнім змаганням і в такий спосіб сприяла оптимізації рівня їх активізації.

Отже, для тренера важливо навчитися у своїй роботі враховувати індивідуальні відмінності спортсменів на передстартових рівнях активації.

Кожний з нас випробовує почуття страху або занепокоєння в різних ситуаціях. Однак не всім з нас доводило виявлятися в ситуаціях, коли страхи були настільки великі, що ми були не в силах діяти. У стресових умовах спортивних змагань нерідко можна побачити спортсмена, який або через усілякі побоювання не може, принаймні, досить ефективно діяти. Тенденція випробовувати занепокоєння й побоювання взагалі, і в окремих випадках давно привернула увагу психологів і фахівців, що займаються особистістю в нормі й патології. Коли людей зазнає дії хронічного стресу й випробовує погрозу своєму благополуччю — те його "я" заповнене вираженою тривогою.

Деякі психоаналітики використовують терміни "тривога", "страх" Для позначення надмірного похмурого передчуття. Під "страхом" мається на увазі усвідомлена оцінка реальної загрозливої ситуації. Як риса особистості, тривожність характеризує наявну в кожному з нас схильність випробовувати побоювання, страх у більшості ситуацій. Деякі вважають, що рівень загальної тривожності Детермінований тем, наскільки близько людина відчуває свою власну кончину й це пов'язане із загальним страхом смерті. Деякі вчені оцінюючи тривожність у суб'єктів, що перебувають у загрозливих ситуаціях ( під час війни й при підготовці десантів), виявили, що їх досліджувані випробовували або "травматичну тривожність", або тривожність у зв'язку з очікуванням невдачі.

Одним з істотних факторів стурбованості, вираженої в цих ситуаціях, був острах не відповідати очікуванням своїх товаришів по зброї або острах підвести своїх начальників і керівників.

Теж саме відбувається й у спортсменів перед змаганнями, У напружених видах спорту з наявністю фізичного контакту тривожність учасника частіше пов'язана з наступним соціальним несхваленням або похвалою, чому з побоюванням травми. Таким чином, у спортсменів рівень тривожності більше пов'язаний з відношенням людини до успіху й невдачі й з його загальною потребою в досягненні, Ця гіпотеза була перевірена в дослідженні, проведеному кілька років назад. Спочатку експериментатор розділив своїх випробуваних на чотири групи тривожності з наступним поділом кожної підгрупи на тих, у кого високий і низький рівень потреби в досягненні.

Члени кожної групи освоїли виконання складного рухового завдання. Потім у ситуацію був зненацька введений елемент змагання. Середні показники в діяльності чотирьох груп змінювалися в такий спосіб. У високо тривожних випробуваних, які прагнули до досягнення високого результату, діяльність звичайно порушувалася, і вони показували гірші результати через Додатковий змагального стресу. На випробувані з потребою в досягненні, змагання не впливали. Тільки знання Рівня тривожності спортсмена недостатньо. Робота з ним і вибір адекватних методів впливу повинні здійснюватися після аналізу загальної структури його особистості й системи потреб.

Цікаво відзначити, що й сміливі у своїй поведінці спортсмени не завжди вільні від високого рівня тривожності. Як стало відомо, тривожність залежить і від віку. Тривожність підвищується в пізньому підлітковому віці, але до 30 років знижується. Ступінь сприйманого стресу є важливим параметром, який слід ураховувати в діяльності тривожного суб'єкта. Насправді в багатьох дослідженнях не було виявлено виражених відмінностей до введення стресу в рівні тривожності між випробуваними класифікованими як високо- і низькотревожні.

Високотревожних людей може погано впоратися з новим завданням у самому його початку, тоді як менш тривожний краще адаптується. Однак після того, як завдання освоєне, у діяльності високо й низькотревожних індивідів проявляються незначні відмінності. Отже, тренер може краще визначити рівні тривожності в членів своєї команди протягом перших тренувальних днів або, коли він їм пропонує нове тактичне завдання або вправа. У високотревожних людей більше ймовірність порушення діяльності в умовах стресу, у низкотревожних менше.

Усунення будь-якої тривожності в учасників не завжди бажане; рівень тривожності, особливо з наближенням почала стрес очного змагання, часто міняється. Страхи й побоювання спортсменів можна класифікувати на кілька категорій:

особисті побоювання про результат виступу;

соціальні дослідження результату виступу;

острах одержати травму й аналогічні страхи, пов'язані з фізіологічним станом організму спортсмена;

страхи із приводу наслідків своєї власної агресії або агресії з боку інших.

Тренерові потрібно спершу з'ясувати які побоювання випробовує його вихованець перш, ніж що-небудь уживати.

Але що ж таке стрес?

Стрес — єдина реакція цілісного організму. Стрес служить свого роду автоматичною системою керування. Стрес — фактори зв'язані:

1) особистісними особливостями спортсменів;

2) особливостями психологічної структури команд і міжособистісних відносин;

особливостями спортивної діяльності;

недоліками й,помилками в підготовці команд.

Порівняння показників психічного стану, отриманих у спокійній, не зв'язаної зі спортивною діяльністю обстановці, з показниками, отриманими перед тренуванням і змаганням, свідчать про наступне:

перед змаганнями психічний стан відрізняється й від фонового й від предтренувального;

психічний стан перед тренуванням відрізняється від фонового;

психічний стан і перед тренуванням і перед змаганням залежить від специфіки виду спорту, а також від індивідуально-типологічних і особистісних особливостей спортсмена;

предтренувальний й предзмагальний стан обумовлений також різними ситуативними факторами.

Одним з таких, ще недостатньо вивчених факторів є індивідуальний або спільний спосіб виконання змагальних вправ. В 1998 році було проведене дослідження психічного стану у висококваліфікованих веслярів, що мають досвід виступу в змаганнях найбільшого масштабу й в одиночних, і в командних човнах. Метою дослідження було виявлення відмінностей у предзмагальних станах тих самих спортсменів перед Індивідуальною або командною гонкою.

Результати дослідження "виявили, що включеність у спільну (колективну, групову) спортивну діяльність, у контакт і взаємодія з партнерами впливає на конкретні прояви когнітивних і вольових складових психічної готовності до діяльності, на рівень емоційного порушення. Наші дані не дозволяють повністю погодитися з положенням Ю.Л. Ханина про те, що відповідальність кожного учасника групової діяльності вище, чим при виконанні індивідуальних дій, і що тому старт у командних змаганнях сприймається спортсменами як суттєво більш значимий у порівнянні з індивідуальними виступами. Нам представляється, що справа тут не в зміні заходу значимості виступу в змаганнях, а в перерозподілі усвідомлюваних складових предзмагального стану. Перед індивідуальною діяльністю основна детермінанта емоційної напруженості -суб'єктивна оцінка ймовірності досягнення мети, базується, як уже говорилося, на зіставленні власних можливостей з можливостями суперників у передбачуваних умовах майбутнього змагання, а перед спільною діяльністю - на оцінці стану й можливостей партнера (партнерів). Зосередженість уваги не на собі, а на інших може навіть оптимізувати стан спортсмена, знімаючи сумнів у власній готовності викластися до кінця, «усе віддати». Відповідальність перед товаришем по команді - «напарником» -спонукує спортсмена до граничних вольових зусиль. Це, з одного боку, сприяє зниженню сензитивності до багатьом емоціогенним ситуаціям, а, з іншого боку, може привести до індукційного «зараження» станом партнера.