Заняття № 18,19.

Фізіологія і патологія антенатального періоду. (4 години)

Місце проведення заняття: клініка кафедри чи ферма навчально-дослідного господарства.

Мета занять: виробити у студентів навички діагностики та лікування основних захворювань тварин, що виникають у антенатальний період.

1. Критичні періоди вагітності

Вагітність — одна з форм співіснування двох організмів, успішний перебіг якої забезпечується адаптацією цих організмів. Процеси цієї адаптації дуже складні і у певні моменти функціонують надзвичайно напружено.

Критичні періоди вагітності, або критичні періоди у розвитку ембріона і плода — це ті періоди, коли чутливість їх підвищується, а адаптаційні можливості знижуються, і тому вони стають особливо легко вразливими. Ці періоди характеризуються переважанням процесів активної чинної та тканинної диференціровки і значним підвищенням обміну речовин.

Дія несприятливих чинників навколишнього середовища (гіпоксія, переохолодження, перегрівання, лікарські препарати, токсини, продукти хімічного виробництва, збудники вірусних і бактеріальних інфекцій), залежно від стадії розвитку зародка і плода може закінчуватися заги­беллю, виникненням виродливості, гіпотрофією плода і низькою життє­здатністю новонароджених.

Розрізняють 4 критичних періоди, найкраще вивчені у корів А. Г. Неждановим:

1. Період бластогенезу, коли ембріон виходить з прозорої оболонки(перетворення морули у бластулу), настає на другому тижні вагітності.

2. Період імплантації і плацентоутворення (кінець 3-го і 4-5 тижні розвитку).

3. Період формування і становлення фетоплацентарною системи (3-4місяці вагітності).

4. Формування найважливіших функціональних систем плода і завер­шення органогенезу приходиться на 5-6 міс. вагітності у корів.

Знання критичних періодів вагітності необхідно враховувати при організації заходів з підвищення заплідненості тварин і профілактики загибелі зародків на ранніх стадіях розвитку, отримання життєздатного приплоду і зниження його відходу у період новонародженості. Для отри­мання від обраних плідників повноцінних нащадків треба, щоб перед заплідненням майбутні мати і батько були здорові і не перевтомлені, щоб їм у цей період було забезпечена повноцінна годівля.

2. Плацентарна недостатність, або фетоплацентарна недостат­ність — синдром, обумовлений морфофункціональними змінами у пла­центі, котрий являє собою результат складної реакції плода і плаценти на різні патологічні стани материнського організму.

При цьому спостерігається комплекс порушень різних функцій пла­центи, які лежать в основі патології плода і новонародженого. Реакція системи мати — плацента — плід залежить як від кожного з ініціаторів патологічного стану, так і від їх поєднання: патологія вагітності матері <=> патологія плаценти <=> патологія плода.

Причини. Порушення формування і дозрівання плаценти у тварин із патологією ендометрію, попередніми абортами, запальними захворю­ваннями матки, з яєчниково-гіпофізарними розладами (гіпофункція яєчників, гіпофункція жовтого тіла), різними ускладненнями вагітності (гестоз, захворювання нирок, серцево-судинної системи).

Види плацентарної недостатності:

• первинна плацентарна недостатність виникає при формуванніплаценти, у період імплантації, раннього ембріогенезу і плацентації; за­кінчується абортом;

• вторинна плацентарна недостатність розвивається при вже сформованій плаценті під впливом екзогенних відносно до плода чинників, які походять від організму матері. Частіше виявляється у другій половині вагітності і при включенні відповідних компенсаторних механізмів вагітність зберігається.

За клінічним перебігом:

• гостра плацентарна недостатність виявляється інфарктами і відшаруванням плаценти, які викликають загибель плода і переривання вагітності. Вважається, що виключення з кровообігу більше 10 % площі плаценти є для плода станом риску, а більше ЗО % є несумісним із жит­тям плода;

• хронічна плацентарна недостатність зустрічається часто і буває відносною (при збереженні компенсаторних реакцій у плаценті) і абсолютною (при ушкодженнях плаценти дистрофічного, циркуляторного і запального характеру, у випадку відсутності компенсаторно-пристосувальних реакцій хоріона на тканинному рівні). Хронічна плацентарна недостатність має найбільше значення у розвитку гіпотрофії плода.

Клінічні ознаки:

• уповільнене збільшення розмірів матки, яке не відповідає строку вагітності;

• утробна гіпоксія і гіпотрофія плода, збільшення кількості мертвонароджених;

• зменшення площі і маси плаценти.

Діагноз можливо встановити тільки на підставі радіоімунологічного слідження стероїдних і гонадотропних гормонів. За концентрацією плацентарних гормонів (ПЛ і прогестерону) роблять висновок про функцію плаценти, а концентрація фетальних гормонів (естрогенів) більше відображає стан плода. Найінформативнішим показником стану фетоплацентарної системи є плацентарний лактоген (ПЛ). Розробляється ультразвукова діагностика.

В.П.Кошовий запропонував експрес-діагностику плацентарної недостатності шляхом дослідження клітинного складу вагінального мазка вагіітної тварини (кольпоцитоскопії). Вона проводиться для оцінки стану плода у період вагітності і для діагностики утробної гіпотрофії. При фізіологічному перебігу вагітності усі клітини мають чітку структуру інтенсивно забарвлену цитоплазму. При гіпотрофії спостерігається цитоліз, слабке забарвлення ядер і майже непомітне забарвлення цитоплазми.

Розробка методів діагностики плацентарної недостатності дає можливість проводити своєчасну корекцію фетоплацентарної недостатності.