Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
3. Конспект лекций политология укр яз..DOC
Скачиваний:
294
Добавлен:
27.02.2016
Размер:
785.92 Кб
Скачать

Тема 4. Політична поведінка і політична діяльність

Політична поведінка: її види

Сфера політичних відносин досить різноманітна, вона включає й інститути, і дії, і процеси, і різні системи обґрунтування цих дій. Поняття «політична поведінка» дає можливість зосередити увагу в аналізі політики на найбільш рухливому, динамічному аспекті різноманітних діях людей, спрямованих на реалізацію тієї чи іншої політичної мети.

Вивчення даної сторони політики виявляє залежність політичних подій і процесів від стану, спрямованості думок і дій тих людей, що втягнуті у політику, розкриває механізм, структуру, способи досягнення цілей.

Серед найбільш значимих видів політичного поводження виділяються наступні:

    • реакція, коли дії людей у політиці є відповідями на зовнішній вплив, джерелом активності у цьому випадку служать інші люди й інститути;

    • періодична участь, пов'язана з делегуванням повноважень до різних виборів, політичних кампаній.

    • діяльність у політичних організаціях, рухах, партіях;

    • виконання політичних функцій у межах державних органів: служба в армії, органах державного управління й охорони правопорядку;

    • відвідування політичних зборів, освоєння і передача політичної інформації, участь у політичних дискусіях;

    • пряма дія — безпосередній вплив на функціонування і зміну політичних інститутів через такі форми політичної діяльності, як мітинги, демонстрації, страйки, голодування, кампанія непокори чи бойкоту;

    • вплив на хід політичних процесів через звертання і листи, зустрічі з політичними лідерами, представниками державних і політичних організацій і рухів.

Найважливішим стимулом політичної діяльності служить інтерес, в його основі лежить та чи інша проблема в житті політичної спільноти, розуміння гострої необхідності її вирішення. Але для того, щоб факт розуміння переріс у політичну дію, потрібна нова ланка — психологічний імпульс готовності до дії, що складається з бажання взяти участь і впевненості в його успіху. Двигунами цього ланцюжка — від проблеми до дії за її рішення — можуть бути різні мотиви: громадянський обов'язок, інформація, невдоволення чи прагнення до реалізації мети.

Залежно від домінування основного мотиву і формується характер політичної поведінки: воно може виглядати чисто емоційним відгуком на ту чи іншу подію, чи бути продуманою, прагматичною акцією по послідовній реалізації прийнятої програми, чи розглядатися виконавцями як здійснення заданої місії по «звільненню», «завоюванню», «відновленню».

Характер політичного поводження залежить не тільки від інтересу і тієї мотивації, що виникає на його основі, але і від таких його зовнішніх регуляторів, як:

- роль — це та формальна рамка поведінки, що бере на себе учасник політичної дії, чи яка йому відводиться обставинами або іншими учасниками;

- статус — сукупність передбачуваних, можливих для даного суб'єкта моделей, типів політичного поводження, функцій, які він готовий на себе взяти в політиці;

- приналежність до групи соціальної чи політичної спільноти, що виникає на основі встановлення між її членами певного виду відносин;

- участь в організації — групі, створеної для здійснення ролей у політиці.

У політології існує стійка традиція аналізу політичної поведінки з акцентом на виявлення його підсвідомої мотивації, неусвідомлюваних імпульсів (потяг до агресії, нарцисизм, сексуальне самоствердження, почуття винності). Вона була закладена американським політологом Г. Лассуелом у роботі «Психопатология і политика». Така установка дозволяє виявити особистісний, далеко не раціональний зміст політики і політичного поводження.

У політичному поводженні, як і в будь-якій колективній дії, люди можуть виступати в якості:

лідерів, які очолюють політичний рух, своїм авторитетом, впливом сприятливих для його об’єднання і досягнення намічених цілей;

активістів — посередників між лідерами і послідовниками. Вони організують учасників руху, постійно постачаючи лідерів інформацією про досягнуті результати і труднощі, вносять істотні корективи у стратегію і тактику поводження мас;

послідовників — їхня поведінка характеризується різним ступенем активності й участі в організаціях. Вони підтримують мету, висунуту лідерами, вважають їх відповідними своїм інтересам, які вони представляють досить чітко, що і стимулює їхню участь у політичній діяльності;

лідерів думки — не впливаючи на поводження учасників з погляду його організації, вони своєю інтелектуальною діяльністю, насамперед у публіцистиці, створюють «поля» емоційної і соціальної напруги навколо проблем, роблячи їх об'єктом загальної уваги. До них звертаються за порадою, але не за директивою для дії.

Для характеристики деяких модифікацій політичної поведінки в літературі використовується термін політична імобільність1, яким позначають такі різнорідні стани діяльності людей, як їх виключність з політичних відносин, зумовлена низьким рівнем суспільного розвитку чи їхньої заорганізованості; політична апатія, що є формою неприйняття політичної системи, відмовою від будь-яких форм співробітництва з нею; політичний бойкот — вираження активної ворожості до політичної системи і її інститутів; аномія — ситуація зникнення, руйнування норм, що регулюють і спрямовують поводження.

Специфіка масової поведінки в політиці

У більшості політичних процесів люди беруть участь будучи об'єднаними не тільки в однорідні й організовані групи, але й у випадкові, тимчасові утворення, представляючи собою юрбу на вулиці, учасників зборів чи мітингу, демонстрацію, аудиторію тієї чи іншої передачі, глядачів політичної передачі. Знаходячись у подібному стані, вони здобувають специфічні риси маси:

    • статистичність — люди, зібрані в масу не являють собою цілісного утворення, відмінного від складових його елементів;

    • стохастичність, імовірність — тут випадковість, невпорядкованість відносин, границі маси розмиті, склад хитливий;

    • ситуативність — її характер цілком визначається місцем, часом, приводом утворення, видом діяльності чи спілкування, яким вона зайнята;

    • різнорідність складу, його міжгрупова природа;

    • аморфність — відсутність внутрішньої організації, структури;

    • анонімність — члени маси не відкриваються один перед іншим ніякими індивідуальними властивостями, особистісними якостями1.

Ці риси визначають специфічну манеру політичного поводження людей, об'єднаних у такі спільноти, це те, що дуже часто позначається терміном «масовидність», що виражається в придушенні раціональності, різкий перевазі почуття над розумом. При оцінці і прогнозуванні характеру потенційного поводження маси необхідно брати до уваги наявність двох основних типів:

публіка, яка формується на основі інтелектуальної взаємодії, її складають, наприклад, читачі однієї газети, слухачі передачі, люди, захоплені одним заняттям, видом дозвілля; тип зв'язку, що складається досить випадковий, але він і постійний, більш-менш стійкий;

юрба, що виникає унаслідок фізичної взаємодії підтримуючих між собою безпосередній контакт людей, коли вони приходять на мітинг, очікують потяг, затримуються на одному місці якимись зовнішніми обставинами.

У публіки відсутня спеціальна організація, вона різнорідна, складається з представників різних соціальних груп, привід її утворення досить випадковий, але практично завжди вона формується на більш-менш стійкій, раціональній основі, якою, як правило, є чи загальна інформація, чи загальний інтерес. Вони служать опорою формування раціональності, передбачуваності поводження.

Юрба не має стійких факторів спільності, що фактично блокує здатність відгуку на пов'язану, логічну аргументацію, вона її просто виводить з хиткої емоційної рівноваги і, навпаки, відкриває можливість швидкої відповіді на емоційний вплив. Тому класик політичної і соціальної психології Г. Ле Бон підкреслював, що «юрбою не можна керувати за допомогою правил, заснованих на чисто теоретичній справедливості, а треба відшукувати те, що може вразити і потягнути її»2 .

Види політичної діяльності

Політична діяльність — характеристика не тільки внутрішнього механізму — мотивів, форм вираження, реакцій, спрямованості дій і рівня їхньої організації, але всього динамічного аспекту політики. Її найважливішими рисами є:

    • зосередження зусиль на загальних проблемах, потребах існування соціальної спільноти, за словами російського правознавця і філософа І. А. Ільїна, «політична діяльність є саме солідарна діяльність в ім'я загальної мети»1;

    • розгляд держави, політичних інститутів як основних інструментів вирішення цих проблем;

    • використання політичної влади як головного засобу досягнення поставлених цілей.

Політична діяльність неоднорідна, тут можна виділити кілька чітких станів.

Політичне відчуження. Виражається у зосередженні зусиль людини на вирішенні проблем особистого життя при їхньому відриві і протиставленні життя суспільного, політичного.

Політична пасивність — це такий вид політичної діяльності, у рамках якої суб'єкт не реалізує свої власні інтереси, не діє як самостійна політична сила, а знаходиться під політичним впливом іншої соціальної групи. Формою політичної пасивності є конформізм.

Політична активність. Її критерієм служить прагнення і можливість, впливаючи чи безпосередньо використовуючи політичну владу, реалізувати свої інтереси. Формою політично активної діяльності є, наприклад, політичний рух, тобто така цілеспрямована і довгострокова соціальна дія визначеної соціальної групи, що своєю метою має перетворення політичного ладу чи свідомий його захист.

Характер політично активної діяльності значно змінюється залежно від специфіки проблем, що її викликали і стимулюють, часу виникнення, завдань, на вирішення яких вона спрямована, складу учасників. У сучасних умовах відзначають наступні найбільш загальні тенденції її зміни:

    • зростання прагнення громадян діяти поза традиційними формами політичної активності й участі, перевага чітко оформлених політичних партій над політичними рухами, без чітко фіксованої організаційної структури;

    • об'єднання все частіше здійснюється не навколо якої-небудь партії, а навколо проблеми, з приводу її вирішення;

    • збільшення числа громадян, що цікавляться політикою, але одночасно падає чисельність партій;

    • усе більше людей схильні до незалежної політизації, тобто свою участь у політиці вони не пов'язують з приналежністю до тієї чи іншої політичної сили, структури, прагнуть діяти незалежно1 .

Безліч видів політичної діяльності зв'язані не з активною зміною, відновленням соціальних систем, а з забезпеченням досягнутого стану, нормального функціонування державного апарата, господарського механізму.

Політична активність може бути спрямована і на відтворення віджилого, реконструкцію минулих суспільних і політичних відносин і структур. З іншого боку, позитивне відношення до змін може бути не тільки активним, але і пасивним, коли вони розглядаються як необхідні і бажані, але що відбуваються як би самі собою.

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.