Тема 12. Трудова дисципліна.

План.

1. Поняття і правові методи забезпе­чення трудової дисципліни.

2. Заохочення за успіхи в роботі та по­рядок їх застосування.

Література:

1. Трудове право України. За ред. П. Д. Пилипенка. – К.: «Ін Юре», 2004, с. 346-350, с. 353-357.

2. Трудове право України. За заг. ред. Н. М. Хуторян. – К.: Видавництво А.С.К., 2004, с. 459-466.

3. Кодекс законів про працю України. – Х.: «Оддісей», 2006, с. 78-83.

1) Трудова дисципліна в будь-якому суспільстві ви­ступає об'єктивною необхідністю виробничого проце­су, спільної трудової діяльності незалежно від її суспільної організації та форми власності. Спільну роботу не можна виконувати без підпорядкованості загальному порядкові.

Трудова дисципліна — це сукупність правових норм, що регулюють обов'язки сторін трудових правовідносин та певними методами забезпечують належний процес праці. Під методами забезпечення трудової дисципліни слід розуміти передбачені зако­нодавством способи її забезпечення: заохочення та примус.

Правові норми інституту трудового права регла­ментують внутрішній трудовий розпорядок, встанов­люють обов'язки працівників та роботодавця, визна­чають заходи заохочення за сумлінну працю та відповідальність за винне невиконання своїх обо­в'язків.

Дисципліну праці доцільно розглядати у трьох аспектах: 1) правове регулювання прав та обов'язків сторін трудового договору; 2) стимулювання добро­совісної праці; 3) відповідальність за порушення трудових обов'язків.

Трудова дисципліна — це, насамперед, сумлінне виконання працівником і власником або уповноваже­ним ним органом обов'язків, покладених на них за­конодавством про працю України.

Основними нормативними актами, що регулюють трудову дисципліну, є Кодекс законів про працю України (гл.Х), правила внутрішнього трудового розпорядку, технічні та посадові інструкції, статути підприємств, установ, організацій тощо.

Внутрішній трудовий розпорядок — це вста­новлений на підприємстві, в установі, організації порядок поведінки, взаємодії між працівниками у процесі здійснення трудової діяльності, який вклю­чає в себе особливості взаємовідносин працівника і власника або уповноваженого ним органу.

Усі нормативні акти, що регулюють внутрішній трудовий розпорядок, поділяються на дві групи: норми загального характеру (КЗпП України, Типові правила внутрішнього трудового розпорядку (зат­верджені Держкомпраці СРСР за погодженням з ВЦСПС 20 липня 1984 р.); норми спеціального зна­чення, що враховують специфіку окремих галузей господарства, окремих категорій працівників (галу­зеві правила внутрішнього трудового розпорядку, статути та положення про дисципліну окремих кате­горій працівників).

Серед вказаних нормативних актів особливе зна­чення мають Типові правила внутрішнього трудово­го розпорядку, в яких сформульовані загальні норми та на підставі яких міністерствами та відомствами розробляються галузеві правила. У цих правилах враховується специфіка галузі щодо режиму праці та відпочинку, прав та обов'язків працівників.

Правила внутрішнього трудового розпорядку на конкретному підприємстві — це локальний норма­тивний акт, що затверджується трудовим колекти­вом за поданням власника або уповноваженого ним органу і виборного органу первинної профспілкової організації на основі Типових правил. У них конкретизуються права та обов'язки сторін трудового до­говору, порядок прийняття на роботу, підстави звільнення з роботи, режим робочого часу та часу відпочинку, заходи заохочення за сумлінну працю та порядок їх застосування, заходи стягнення та по­рядок застосування дисциплінарної відповідальності до працівників, що порушують трудову дисципліну.

Для окремих категорій працівників законодав­ством передбачені статути та положення про дис­ципліну. Статути про дисципліну - нормативний акт, який регулює трудові відносини, у тому числі і порядок дисциплінарної відповідальності праців­ників окремих галузей економіки, за умовами робо­ти яких порушення дисципліни може призвести до особливо тяжких наслідків. Санкції для осіб, що не­суть відповідальність за статутом, як правило, більш суворі, ніж передбачені у КЗпП України. Так, для працівників органів прокуратури діє Дисциплінар­ний статут прокуратури України, затверджений По­становою Верховної Ради України від 6 листопада 1991 р., для працівників зв'язку — Статут про дис­ципліну працівників зв'язку, затверджений постано­вою Кабінету Міністрів України від ЗО липня 1996 р. № 877, тощо.

Особливістю вказаних нормативних актів є те, що їх дія поширюється тільки на окремі, зазначені у са­мих статутах та положеннях категорії працівників відповідної галузі. Крім того, деякі статути та поло­ження діють на додаток до правил внутрішнього трудового розпорядку.

Трудова дисципліна на підприємствах, в устано­вах, організаціях забезпечується:

1. створенням необхідних організаційних та еко­номічних умов для нормальної високопродуктивної роботи;

2. свідомим ставленням до праці;

3. методами переконання, виховання;

4. заохоченням за сумлінну працю.

У трудовому колективі створюється обстановка нетерпимості до порушень трудової дисципліни, су­ворої товариської вимогливості до працівників, які несумлінно виконують трудові обов'язки. Щодо ок­ремих несумлінних працівників застосовуються в необхідних випадках заходи дисциплінарного та гро­мадського впливу.

Права та обов'язки трудових правовідносин ста­новлять зміст трудового договору, Вони визначають­ся безпосередньо у трудовому договорі, передбача­ються законодавством, а також встановлюються у локальних нормах.

Так, відповідно до ст. 139 КЗпП України праців­ники зобов'язані працювати сумлінно і чесно, своє­часно і точно виконувати розпорядження власника, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайли­во ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

Коло обов'язків, які виконує кожний працівник за своєю спеціальністю, кваліфікацією або посадою, визначається тарифно-кваліфікаційними довідника­ми робіт і професій робітників, кваліфікаційними до­відниками посад службовців, а також технічними правилами, посадовими інструкціями та положення­ми, які розробляються та затверджуються на під­приємстві, в установі, організації.

Крім загальних обов'язків, статутами про дис­ципліну, положеннями, наказами, розпорядженнями на конкретному підприємстві можуть встановлюватись для працівників такі обов'язки, що відобража­ють специфіку виробництва, технологічного процесу тощо.

Стаття 141 КЗпП України покладає на власника або уповноважений ним орган обов'язки правильно організувати працю працівників, створювати умови для зростання продуктивності праці, забезпечувати трудову і виробничу дисципліну, неухильно додер­жувати законодавства про працю і правил охорони праці, уважно ставитися до потреб і запитів праців­ників, поліпшувати умови їх праці та побуту. У пра­вилах внутрішнього трудового розпорядку підпри­ємства обов'язки власника або уповноваженого ним органу можуть конкретизуватись з урахуванням особливостей виробництва, підприємства тощо.

2) Дуже важливим моментом у праці найманого працівника є оцінка його праці. Винагорода за працю є широким поняттям. Її складовими є заробітна пла­та і заохочення за працю. Якщо зарплата — це гро­шова винагорода за виконану роботу, то заохочення за працю — це публічне визнання заслуг працівника та надання йому переваг у зв'язку із досягнутими успіхами в роботі. За успіхи в роботі до праців­ників підприємств, установ, організацій можуть зас­тосовуватися будь-які заохочення, що містяться у затверджених трудовими колективами правилах внутрішнього трудового розпорядку (ст. 143 та 9 КЗпП України). Заохочення сприяє розвиткові тру­дової ініціативи та активності.

Зі змісту статті 143 КЗпП України вбачається, що питання заохочення працівників цілком віднесені до сфери локального регулювання. Саме у таких нормах встановлюється система стимулювання праці: види заохочення, підстави та порядок їх зас­тосування, показники продуктивності праці, при досягненні яких працівник має право на заохочення.

Чинне законодавство України передбачає такі ос­новні види заохочень:

• за успіхи у роботі (ст. 143 КЗпП України);

• за особливі трудові заслуги (ст. 146 КЗпП Ук­раїни);

• переваги і пільги для працівників, які успішно і сумлінно виконують свої трудові обов'язки (ст. 145 КЗпП України).

Перший вид заохочень може застосовуватись до працівників за зразкове виконання трудових обо­в'язків, новаторство, підвищення продуктивності праці та інші успіхи у роботі. Як правило, до цієї групи належать заходи заохочення морального та морально-матеріального характеру, які встановлю­ються на підприємстві правилами внутрішнього тру­дового розпорядку (оголошення подяки, нагороджен­ня цінним подарунком, занесення до Книги почесних працівників підприємства, на Дошку пошани, видача премій).

Другий вид заохочень — за особливі трудові зас­луги — застосовується до працівників шляхом по­дання представлення у вищі органи до заохочення, до нагородження орденами, медалями, почесними грамотами, нагрудними значками і до присвоєння почесних звань і звання кращого працівника за да­ною професією. Законом України «Про державні на­городи України» від 16 березня 2000 р. встановлені види державних нагород, у тому числі за особливі трудові досягнення.

Певні особливості властиві третьому виду заохо­чень. Ідеться про пільги і переваги для працівників, які успішно і сумлінно виконують свої трудові обо­в'язки. Таким працівникам надаються в першу чергу пільги в соціально-побутовій сфері (путівки на сана­торно-курортне лікування та у будинки відпочинку), поліпшення житлових умов. Також надаються пере­ваги при просуванні по роботі. Так, законодавством України для певних категорій працівників окремо врегульовано порядок проходження службової кар'­єри. Зокрема, Законом України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 р. передбачається квалі­фікація посад, ранги держслужбовців, а також за­кріплено положення, відповідно до якого просування по службі здійснюється шляхом зайняття більш ви­сокої посади на конкурсній основі. Перевагами кори­стуються державні службовці, які досягли кращих показників у роботі, підвищують свій професійний рівень та зараховані до кадрового резерву. Порядок формування та організація роботи з кадровим ре­зервом регулюються спеціальним положенням, зат­вердженим Кабінетом Міністрів України.

Заохочення застосовуються власником або упов­новаженим ним органом разом або за погодженням з виборним органом первинної профспілкової органі­зації. З цього приводу видається наказ (розпоряд­ження), який оголошується в урочистій обстановці. Відомості про заохочення працівників заносяться до трудових книжок відповідно до правил їх ведення.