3. Загальна характеристика матеріально-правових та процесуально-правових заперечень проти позову

Заперечення проти позову поділяються на матеріально-правові і процесуально-правові.

Матеріально-правовими запереченнями є:

1) незаконність вимог позивача. Відповідач може заперечувати предмет позову, зокрема може доводити, що вимоги позивача суперечать чи не відповідають закону;

2) необґрунтованість вимог. Відповідач може заперечувати відсутність підстав позову, зокрема факт порушення, в якому його звинувачує позивач, належність відповідача, покликатися на відсутність у позивача доказів та наводити свої докази, давати оцінку доказів позивача.

Процесуально-правовими запереченнями є:

1) відсутність у позивача права на звернення до суду. Відповідно до ст. 3 ЦПК кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні чи суспільні інтереси. Тому відповідач може доводити неналежність позивача (відсутність у нього прав, на захист яких подано позов).

Заперечення можуть стосуватися відсутності прав на звернення до суду інших осіб в інтересах позивача (представників, прокурора, органів та посадових осіб, яким таке право надане за законом);

2) наявність перешкод для відкриття провадження у справі. Відповідач може покликатися на наявність обставин, які є підставою для залишення позовної заяви без руху, її повернення або відмови у відкритті провадження. Найбільш ефективними запереченнями на цій стадії процесу є заперечення з мотивів непідвідомчості та непідсудності справи.

5. Заперечення проти позову можуть стосуватися всіх заявлених вимог чи їх певної частини або обсягу. Заперечення проти позову ускладнюють процесуальну діяльність позивача, оскільки змушують його відповідати, доводити навіть очевидні речі. З цих причин відповідачеві недоцільно визнавати небажані факти.

4. Підстави та правові умови подання та розгляду зустрічного позову

Зустрічний позов — це самостійна вимога відповідача до позивача, що подається для одночасного розгляду у справі за позовом позивача і виступає одним із способів захисту інтересів відповідача проти позову. Згідно останніх змін до ЦПК відповідач має право пред'явити зустрічний позов лише до початку розгляду справи по суті (ч. 1 ст. 123 ЦПК).

Підстави прийняття зустрічного позову:

1. позови виникають з одних правовідносин і спільний їх розгляд є доцільним;

2. вимоги за позовами можуть зараховуватися;

3. задоволення   зустрічного   позову   може   виключити   повністю   або   частково задоволення первісного позову.

Вимоги за зустрічним позовом ухвалою суду об’єднуються в одне провадження з первісним позовом.

Форма і зміст зустрічної позовної заяви мають відповідати вимогам, встановленим для позовної заяви, що передбачені ст.ст. 119-120 ЦПК (вимоги до форми і змісту позовної заяви).