8. Оптимізм, любов до життя.

Учитель завжди працює з колективом дітей. А для них характерні почуття радості, веселості, мажору. Тому вчитель передусім має задавати тон бадьорості, оптимізму. A.C. Макаренко постійно домагався забезпечення мажорного настрою в дитячому колективі. "Відмінними ознаками стилю радянського дитячого колективу, — писав він, — я вважаю такі. По-перше, мажор. Я ставлю головною цю якість. Постійна бадьорість, ніяких похмурих облич, ніяких кислих виразів, постійна готовність діяти, райдужний настрій, саме мажорний, веселий, бадьорий настрій, але ніяк не істеричність. Готовність до корисних дій, додій цікавих, додій змістовних, обдуманих, але ні в якому разі не до розгардіяшу, зойків, крику, не до безладних зоологічних дій"1.

Учитель має приходити на кожний урок з добрим, мажорним настроєм, заряджаючи ним своїх вихованців. У ході уроку слід підтримувати позитивні емоції учнів. Це сприяє активізації мисленнєвої діяльності дітей, знімає гальмівні процеси. Інколи задають запитання: "З чим учні мають вийти з уроку?" Продуктивною в цьому плані може бути відповідь: "З добрим настроєм, із задоволенням". У цьому певність того, що і на наступний урок діти прийдуть з очікуванням отримати таке ж задоволення. В.О. Сухомлинський писав: "Дати дітям радість праці, радість успіху в навчанні, пробудити в їхніх серцях почуття гордості, власної гідності — це перша заповідь виховання".

Одночасно з пробудженням радості пізнання вчитель має утверджувати й підтримувати віру в духовні сили вихованців, надію на те, що в процесі виховання можна сформувати благородні риси в будь-якого школяра. Мудрість педагога проявляється ще й у тому, щоб усвідомлювати, що в розумовій сфері внаслідок різного рівня інтелектуальних можливостей не кожна дитина може досягти бажаних успіхів. Зате в морально-духовній сфері кожній дитині доступні вершини. Якраз цей чинник має бути джерелом оптимізму вчителя.

9. Чуйність, гуманне ставлення до людей.

Праця вчителя-вихователя спрямована на створення найвищих цінностей на землі — скарбів розуму й душі. Масовий технократичний вплив на особистість, відірваність значної частини дітей від природи, наслідки багатолітнього жорсткого пресу тоталітаризму, завищена прагматизованість і егоїстичність нинішнього укладу життя вкрай негативно впливають на формування почуттів ніжності, чуйності, глибокої поваги до людини, бачення в ній найвищої цінності. Тому саме вчитель своєю чуйністю, гуманістичною спрямованістю має компенсувати те негативне, що не дає змоги прорости в дитячих серцях паросткам доброти. Школа в особі вчителя має стати тим духовним храмом, де кожна дитина відчувала б справді гуманне ставлення до себе, мала змогу знайти в цьому храмі спокій і захист від впливу жорстокості, насилля, зневаги до неї.

В.О. Сухомлинському ще за його життя деякі педагоги доби технократії дорікали, що його практична діяльність у школі й наукові праці спрямовані на пропаганду своєрідного "толстовства", м'якотілості, "морального сюсюкання". І лише з позицій філософії людино центризму XXI ст. ми можемо поцінувати діяльність Василя Олександровича як апостола пріоритетності морально-духовних вартостей. У праці "Народження громадянина" він писав: "Гуманність, чуйність до людини, готовність прийти їй на допомогу — ці елементарні риси людяності, порядності мають стати надбанням, особистим моральним багатством кожного вихованця. Я вбачаю одне з найважливіших виховних завдань школи в тому, щоб утвердити в кожній людині доброту й сердечність, чутливість до всього живого, в чому втілені краса й велич життя... Не можуть бути доступними високі ідеали безсердечній людині, не здатній до тонких переживань. Безсердечність породжує байдужість до людей, байдужість — себелюбство, себелюбство — жорстокість".

Учитель-вихователь у своїй діяльності повинен виступати не лише носієм знань і трансляції їх учням, а передусім хранителем морально-духовних цінностей, якими має збагачувати своїх вихованців.