Istoriya_Ukrayinskoyi_Literaturi_Tom_2

та Б. Корсунської «Поезія нового світу» (1967); до цієї теми звернуті були також дві дисертації, підготовлені й захищені в Київському університеті: одна про творчість Є. Плужника (Л. Скирда), друга — про новелістику 20-х років (М. Наєнко). З великими труднощами й дуже вибірково допуска­ лись до захистів дисертації на теми з давньої української літератури, з питань розвитку «нереалістичних» стилів (бо ж «генеральним» стилем оголошувався тільки реалізм), з проблем літературного «шістдесятництва», не кажучи вже про літературу, що розвивалась у вигнанні. «Щастило» ча­ сом на дослідження окремим жанрам чи видам творчості, де авторам удавалося помітно зменшувати кількість ідеологіч­ них міркувань на одиницю наукового тексту. Про роман, зокрема, опублікували монографії М. Сиротюк («Українсь­ кий радянський історичний роман», 1962); Л. Новиченко («Український радянський роман», 1976); 3. Голубєва («Нові грані жанру», 1978); М. Левченко («Роман і су­ часність», 1964, «Епос і людина», 1967); В. Власенко («Укра­ їнський дожовтневий роман», 1983); М. Наєнко («П'ятиліт­ тя українського роману», 1985); В. Дончик «Грані сучасної прози», 1970; «Український радянський роман», 1987);

М.Ільницький («Людина в історії. Сучасний український історичний роман», 1989); поетичним жанрам присвячені до­ слідження Л. Новиченка, Є. Адельгейма, М. їльницького, О. Шпильової, Є. Прісовського, І. Зуба, А. Макарова, Т. Салиги, В. Моренця, О. Никанорової, Н. Білоцерківець та ін.; про драматургію опублікували статті й монографії Й. Кисельов, Н. Кузякіна, Д. Вакуленко, Л. Дем'янівська, І. Михайлин; «мала проза» була предметом вивчення І. Денисюка, В. Фащенка та ін.; про поему (в тому числі драматичну) запропонували кілька публікацій М. Гнатюк, Б. Мельничук,

М.Острик, Л. Скирда, Ю. Хабатюк та ін. Помітною була активізація в дослідженнях літературних взаємозв'язків і розвитку літератур в інших республіках колишнього Союзу. Відтак з'явилися монографії й статті про взаємини українсь­ кої літератури з літературами Грузії (Л. Грицик, О. Мушкудіані, О. Синиченко, Г. Халимоненко, Р. Чілачава), Вірменії (О. Божко, Л. Задорожна, В. Кочевський) та ін. Певний час вже у 80-ті роки осмисленням різних явищ у літературах на­ родів СРСР займався І. Дзюба, видавши ґрунтовні збірники статей і монографії «На пульсі доби» (1981), «Стефан Зорян

вісторії вірменської літератури» (1982), «Автографи відродження» (1986), «Садріддін Айні» (1987).

Розробка тем з літературних взаємозв'язків далеко не завжди відзначалася науковою глибиною; мали місце при

цьому прісні переліки письменницьких контактів і поверхові описи «спільних тем» у їхній творчості, неприхована спеку­ ляція й вульгаризація у трактуванні проблеми «зближення літератур» і формування нібито єдиної, багатонаціональної, радянської літератури. Особливо грішили цим роботи про українсько-російські літературні взаємини, де, крім усього, українська література розглядалася неодмінно як «похідна» від російської. Але найбільше усіляких спекуляцій і вульгаризацій містили ті дослідження, що присвячувались суто відображальним можливостям літератури — відтворенню в ній «героїки» й «реального гуманізму», освоєнню «робітни­ чої» і «селянської» тем, утвердженню письменниками ідей

в літературному процесі материкової України, звичайно, не вичерпувалася. Були серед них також інші, часом менш по­ мітні й «гучні», але саме вони (як переконує в цьому погляд з відстані) все ж не дали українській науці, про літературу повністю зупинитись чи рухатись тільки в хибному напрям­ ку. Окремі з цих тем «підказував» сам художній процес, інші виростали, як правило, з іманентного грунту літерату­ рознавства. Щодо перших, то вони найбезпосередніше сти­ мулювались тією новою якістю, яку внесла в художнє мис­ лення 70-х років так звана «химерна» проза, новий етап якої, після відомого роману О. Ільченка, пов'язувався пере­ дусім з появою роману В. Земляка «Лебедина зграя», але

йне тільки з ним, тут і «Ирій» В. Дрозда, і «Зорі й оселедці»

В.Міняйла, «Черлене вино» Р. Іваничука, «Левине серце»

П.Загребельного, «Оглянься з осені» В. Яворівського та ін. Міркуючи над питаннями, які пропонувала «химерна про­

за», критика в 70-х роках і пізніше стала уважнішою до літе­ ратурної форми, чимдалі допевнюючись, що література таки не ілюструє життя, а постійно щось у ньому відкриває. По­ частішали відтак розмови про течії й напрямки в сучасно­ му літературному процесі (щорічники «Рік «75» та ін., до 19^5 р.; збірник досліджень «Художнє розмаїття сучасної радянської літератури» за редакцією Л. Новиченка, 1982), про відродження «школи» умовно-фольклорного, алегорич­ ного, амбівалентного мислення («Художня умовність в ук­ раїнській радянській прозі» А. Кравченка, 1988) тощо.

Певне пожвавлення, яке все ж мало місце в літературо­ знавстві 70-х — початку 80-х років, було пов'язане з іма­ нентною природою самої науки про літературу. Вона не могла не чинити внутрішнього опору ідеологічному насиллю над собою, і тому в окремих своїх виявах проривалася у

власне наукові сфери й там давала змогу розвинутись сво'цуі притлумлюваним потенціям, своїй природній енергії. Як на­ слідок, з'являються свіжі (в науковому розумінні) повідом­ лення на традиційних шевченківських конференціях, мате­ ріали яких систематично публікуються з 1954 р.; на міжна­ родних з'їздах славістів, котрі через кожних п'ять років про­ водяться в столицях слов'янських країн (дев'ятий відбувся в Києві 1988 р.); на конференціях з питань художності літе­ ратури і т. д. Одна з таких конференцій відбулася 1978 р. в Донецьку, де її учасникам були запропоновані навіть до­ повіді про «нетрадиційні» в радянському літературознавстві («буржуазні») форми аналізу художніх творів — структу­ ралізм, семіотику, компаративістику. Це був час, коли в нау­ ку про літературу поверталися дослідження послідовного опозиціонера соцреалістичним уявленням про художню творчість М. Бахтіна, коли в мову науки почали входити ма­ ло вживані раніше поняття «естетика художнього слова», «художня картина світу», «теорія хронотопу», «амбіва­ лентність мислення», «карнавалізація літератури» тощо. До них зверталася й. частина українських учених. Так чи інак­ ше, а все це стимулювало інтерес дослідників до таких пер­ шооснов літератури, як стиль і поетика, жанр і естетика, текст і стилістика, слово й емоція тощо, котрі давали змогу глибше проникати в філософію художньої творчості, виявля­ ти в різних літературних явищах поліфонічну таїну письмен­ ницької думки, секрети пошуків нею смислу людського бут­ тя. З цього погляду показові дослідження 70~80-х років, що присвячувались переломним, визначальним явищам в ук­ раїнському літературному процесі, зокрема — зв'язкам лі­ тератури з фольклорною творчістю («Давня українська про­ за. Роль фольклору у формуванні образного мислення ук­ раїнських прозаїків 16 —поч. 18 ст.» М. Грицая, 1975; «Українська література другої половини 18 ст. і усна народ­ на творчість» О. Мишанича, 1980); становленню нової літе­ ратури й ролі в цьому процесі І. Котляревського («На ру­ бежі літературних епох» М. Яценка, 1977; «Становлення но­ вої української літератури» П. Хропка, 1988); розвитку лі­ тературно-естетичної думки від давнини до найновіших ча­ сів («Нарис розвитку естетичної думки України» І. Іваньо, 1981); функціонуванню художніх стилів і напрямів («Україні ська література XIX ст. Напрями, течії» і «Українська літе­ ратура кінця XIX — початку XX ст. Напрями, течії» Н. Калениченко, 1977, 1988; «Ідейно-естетичні основи українсько­ го романтизму» Т. Комаринця, 1988; збірник «Українське літературне барокко», 1987; «Романтичний епос» М. Наєнка, 1988; «Романтична стильова течія в українській радянській

поезії 20—30-х років» Ю. Коваліва, 1988; «Українська ро­ мантична проза 20—60-х років XIX ст.» Є. Нахліка, 1988;

ма жанрів» М. Бондаря, 1986; «Жанр трагедії в українській радянській драматургії» І. Михайлина 1989).

Поширшав проблемно-тематичний спектр висвітлення в оглядових і портретних розвідках нової літератури, твор­ чості її чільних репрезентантів (дослідження В. Шубравського, М. Яценка, П. Федченка, Ф. Погребенника, В. Смілянської, Б. Деркача, М. Грицюти, Р. Міщука, Н. Чамати, М. Павлюка, Н. Шумило, Л. Мороз, Л. Гаєвської, Т. Гундорової, Л. Скупейка та ін.).

Поволі, але дедалі настійливіше позбувається спрощених ідеологічних нашарувань теорія літератури, з'являються праці, для яких характерне проникнення в деякі теоретикоестетичні питання творчості («Естетика і критика. Філо­ софсько-естетичні проблеми художньої критики» Р. Гром'я- ка, 1975; «Світ образу» А. Макарова, 1977; «Діалектика художнього образу» А. Костенка, 1986; «Мистецтво: на­ прямки, течії, стилі» Д. Наливайка, 1981, 1985; «Про худож­ ню цінність» О. Білого, 1986; «Творче мислення письменни­ ка» Г. В'язовського, 1982; «Генезис художнього мислення» М. Ігнатенка, 1987; «Субстанції незримої вогонь» К. Фролової, 1983; «У світі вічних критеріїв» Г. Клочека, 1989). Роз­ криттю основ індивідуальної поетики письменників присвяче­ но монографії та літературно-критичні нариси «Поетичний світ Максима Рильського» (кн. 1 — 1980, кн. 2 — 1993) Л. Новиченка, «Літературні профілі» (1984) М. Слабошпицького, «Павло Загребельний» (1984) В. Фащенка, «Романи Михайла Стельмаха» (1985) Г. Штоня, «Дмитро Павличко» (1985) та «І ван Драч» (1986) М. Ільницького, «Душа моя сонця намріяла...» (1986) і «Поетика Бориса Олійника» (1989) Г. Клочека, «Олесь Гончар» (1987) А. Погрібного, «Наближення» (1988) М. Жулинського, «Проза монумента­ льного історизму» (1988) М. Стрельбицького, «Юрій Яновський. Життя і творчість» (1988) В. Панченка, «Іван Драч» (1989) і «Василь Симоненко» (1990) А. Ткаченка, «Микола Вінграновський» (1989) Т. Салиги, «Молодий я, молодий...» (1990) С. Тельнюка, «Володимир Сосюра»

человека...» Ю. Барабаша, М., 1989, та Т. Шевченкові— «Святим огненним словом...» В. Смілянської, 1990).

Привернули увагу окремі дослідження порівняно вужчих історико-теоретичних проблем — текстології, художнього конфлікту (наприклад, «Художній конфлікт і розвиток сучас­ ної радянської прози» А. Погрібного, 1981), віршування (Г. Сидоренко, Н. Чамата), гумору й сатири (В. Косяченко, Ю. Цеков, П. Майдаченко), і, з другого боку, актуальні ширші й вужчі розвідки в пресі на теми українського духов­ но-культурного відродження, «білих плям», «забутих імен» (статті М. Жулинського, П. Кононенка, А. Погрібного, В. Мельника, С. Гречанюка, І. Кравченка, М. Слабошпицького, М. Рябчука, М. Сулими, Ю. Коваліва, Т. Салиги,

Л.Череватенка, С. Андрусів, О. Забужко, О. Пахльовської,

Л.Таран, В. Дяченка, М. Славинського та ін.).

Певний інтерес викликало критичне осмислення дитячої літератури (В. Брюховецький, С. Іванюк, В. Костюченко, Л. Киличенко, В. Неділько та ін.); специфіки й історичного розвитку літературної критики («Історія української літера­ турної критики. Дожовтневий період», 1988; монографічні праці В. Брюховецького «Силове поле критики», 1984, і «Специфіка і функції літературно-критичної діяльності», 1986); проблеми читача української літератури від давнини до сучасності (Г. Сивокінь «Одвічний діалог», 1984); есеїстичне осмислення літературних явищ самими письменниками (О. Гончар, І. Драч, Д. Павличко, Б. Олійник, Вал. Шевчук та ін.).

«Плюси» і «мінуси» цього літературознавчого «масиву» найповніше виявили себе в тих дослідженнях 80-х років, які можна назвати підсумковими щодо всього соцреалістичного, радянського літературознавства. Маються на увазі насамперед двотомна «Історія української літератури» (1987—1988); двотомна «Історія українсько-російських лі­ тературних зв'язків» (1987); п'ятитомна «Українська літе­ ратура в загальнослов'янському і світовому літературному контексті» (1987—1992); перші томи п'ятитомної «Українсь­ кої літературної енциклопедії» (1988) і багатотомне видан­ ня «Бібліотеки української літератури», кожен том якого ви­ ходить із ґрунтовними передмовами та коментарями науко­ во-академічного типу. Ці дослідження виконувались пере­ важно вченими Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР, де (після необгрунтованого закриття в 70-х роках відділу літератури у Львівському Інституті суспільних наук) зосереджувався основний науковий потенціал українського літературознавства. Вузівська наука про літературу в 70—80-х роках стала займати в ньому дедалі вужчий сек-

тор; вибірково беручи участь у створенні спільних з Інститу­ том літератури досліджень, вона найбільш помітною була в підготовці нових посібників для викладачів і нових підруч­ ників для студентів — з давньої української літератури (за редакцією М. Грицая), з історії української літератури пер­ шої половини XIX ст. (за редакцією І. Скрипника) та другої половини XIX ст. (за редакцією Н. Жук, Л. Іванова, С. Шаховського) і радянського періоду (за редакцією П. Кононен­ ка і В. Фащенка). Підручник «Основи літературно-худож­ ньої критики» створив Ю. Бурляй, з методики викладання літератури у вузах — В. Неділько, з української дитячої літератури — Л. Киличенко, П. Лещенко, І. Проценко. За змістом усі ці підручники не тільки не йшли далі восьмитомної «Історії української літератури», а були навіть прямо­ лінійнішими в оцінках деяких літературних явищ, оскільки «враховували» критику восьмитомника, згадувану вище; особливо жорсткими тут залишалися класово-партійні рам­ ки, що накладалися на творчість кожного письменника, означення ступеня зв'язків української літератури з літера­ турою російською тощо.

Двотомна «Історія української літератури» (голова ре­ дакційної колегії — І. Дзеверін), як слушно зауважено в пе­ редмові до неї, не була стислим конспектом восьмитомної «Історії...», що виходила двадцятьма роками раніше. Вона була кроком уперед, містила почасти нову аналітичну інфор­ мацію і про деякі добре відомі, і про раніше замовчувані чи хибно трактовані літературні явища. Сприяла цьому, зокре­ ма, значна пошукова й текстологічна робота, виконана в процесі академічного видання деяких пам'яток давньої літе­ ратури (В. Крекотень, О. Мишанич, В. Микитась, Г. Павлен­ ко, М. Судима, В. Яременко та ін.), п'ятдесятитомного зібрання творів І. Франка, відзначеного в 1989 р. Держав­ ною премією УРСР імені Т. Г. Шевченка, багатотомних зібрань творів М. Рильського (голова редколегії Л. Новиченко) і П. Тичини (голова редколегії О. Гончар), а також текстологічні дослідження класичної літератури, здійснені М. Сиваченком («Студії над гуморесками Степана Руданського», 1979; «Над текстами українських письменників», 1985; «Текстологія поетичних творів Павла Грабовського», 1976 та ін.), авторами періодичного збірника «Питання тек­ стології» (почав виходити в 1968 р.) В. Бородіним, М. Гон­ чаруком, А. Полотай, К. Сєкарєвою, Т. Третяченко та ін. Найсуттєвішу ж роль відігравала поступова зміна уявлень про сам феномен художньої творчості, що намітилась після 1985 р. До цілковитого відходу від ідеологічних догм, якими регламентувалося літературознавче мислення, час іще не

дійшов, але певне значення (в оцінках переважно явищ клаісичної літератури) мала зміна пріоритетів: класові цінності щодалі поступалися місцем перед загальнолюдськими. Ця контамінація (хоч і здійснювалася певний час у рамках офіційної ідеології марксизму-ленінізму) дала змогу до­ слідникам демократичніше поглянути на проблему цілісності українського творчого процесу, зокрема вписати в нього, хай поки що обережно, кілька літературних явищ, які донедав­ на існували тільки із застрашливими характеристиками (В. Винниченко, М. Хвильовий, В. Підмогильний та ін.). Втім, усе ще залишалися для дослідників у стані неприйнят­ них «для нас» буржуазно-націоналістичних істориків і літе­ ратурознавців М. Грушевський та С. Єфремов, а такі, як О. Бургардт чи Т. Осьмачка, по-старому характеризувалися як представники «ворожого табору» чи «внутрішні емігран­ ти». Відтак і далі існувала тенденційно створювана фізична неповнота національної літератури. Вона знемагала також від духовної неповноти, особливо в свої радянські роки, ко­ ли з неї були витіснені всі нереалістичні стилі й ряд жанро­ вих різновидів творчості (трагікомедія, наприклад), коли тему національно-визвольної боротьби 1917—1919 рр. «доз­ волялось» розробляти лише в шаржовано-карикатурному ви­ гляді (як у дилогії Ю. Смолича «Рік народження 1917-й»), а теми, пов'язані з голодоморами 1922, 1933 і 1947 років, узагалі були «закритими» для письменників,— про все це у двотомній «Історії української літератури» не писалося. Ми­ нав 1988 рік, в Україні в науковому літературознавстві все ще мирно співіснували нове й застаріле. Одна зі статей про повернення в літературу В. Винниченка мала дуже промови­ сту назву: «Оцінюємо з класових позицій»... У дев'ятитомній «Истории всемирной литературьі» поняття «Україна» й «ук­ раїнська література» вперше згадані лише в третьому томі, де мовиться про художнє життя східних слов'ян у XIV ст., всі раніші літературні явища, зокрема Київської Русі, від­ несені до «древнерусской литературьі» (навіть «Київський літопис» чи «Галицько-волинський літопис»). Аберація, виявляється, річ багатогранна: бувають у ній грані суто іде­ ологічні (як у випадку з оцінкою В. Винниченка чи М. Хви­ льового), а бувають і відверто експансіоністсько-шовіністич­ ні (як у факті академічного позбавлення України прав на літературу Київської Русі).

Написанню «Української літератури в загальнослов'ян­ ському і світовому літературному контексті» (голова редак­ ційної колегії — Г. Вервес) передувала значна підготовча робота, виконана протягом останніх десятиліть дослідника­ ми зарубіжних і національної літератур в академічному

Інституті літератури ім. Т. Шевченка. Певний внесок зробило також вузівське літературознавство та літературознавство, що розвивалося завдяки україністам зарубіжжя (3. ГеникБерезовська, М. Ласло-Куцюк, М. Мольнар, М. Неврли, П. Кірхнер, Т. Мураї, Р. Гебнер та ін.). Частина зарубіжних україністів стала співавторами п'ятитомника, внісши до ньо­ го певний і методологічний, і стильовий колорит.

У найзагальніших рисах тема п'ятитомника зводиться до осмислення двох рецепцій: української літератури за рубе­ жем і зарубіжних літератур в Україні. Ґрунтовність і глиби­ на тут перебувають у прямій залежності від того, як глибоко було розроблене те чи те питання в раніших дослідженнях. Наявність, скажімо, створених у 60-х — на початку 80-х років робіт Г. Вервеса «Максим Рильський у колі слов'янсь­ ких поетів» (1972), «Ярослав Івашкевич» (1978), Л. Кова­ ленка «Павло Тичина і поезія слов'ян» (у його книзі «Мова­ ми світу», 1984), Д. Затонського «Австрійська література в XX ст.» (1985), Т. Денисової «Екзистенціалізм і сучасний американський роман» (1985), В. Вєдіної, Ю. Булаховської, В. Климчука, Г. Сиваченко, В. Шевчука про польську, бол­ гарську, словацьку і чеську літератури, О. Чичеріна, т. Якимович, А. Волкова та ін.— про художні тенденції в різних західних літературах, І. Мегели, К- Шахової і А. Гедєш — про деякі питання розвитку угорської літератури, О. Гайнічеру і Т. Носенко — румунської, Д. Наливайка — про рух художніх форм у зарубіжних літературах середньовіччя та новіших часів, В. Харитонова і Ю. Покальчука — про особ­ ливості літературного процесу в латиноамериканських кра­ їнах,— усе це певним чином позначилось і на якості та пов­ ноті відповідних розділів у п'ятитомнику. Мала значення, звичайно, глибина осмислення в роботах цих авторів суто українського літературного матеріалу (на рівні не лише кон­ тактних зв'язків, а насамперед — широких типологічних зіставлень), який протягом останніх десятиліть охоплювався в дослідженнях «зарубіжників» прихапцем. Суттєвою рисою п'ятитомника слід вважати теоретичну постановку проблеми дослідження української літератури в системі світових літе­ ратур. На цей час припадає (певною мірою внаслідок по­ слаблення протистоянь у міжнародній політиці) активізація контактів літературознавців України і української діаспори. Досвід дослідників із української діаспори тут виявився особливо повчальним, оскільки в ньому відсутнє запобігання перед ідеологічними догмами, але наявне постійне прагнен­ ня тримати в полі зору всі складові, всіх учасників літера­ турного процесу, бачити його в контексті світових художніх систем і у зв'язках саме з національною психологією мис­ тецької творчості.

Публікації літературознавців зарубіжжя відзначалися передовсім ґрунтовною розробкою тих чи тих конкретних проблем літературного процесу й конкретних постатей мину­ лого й сучасного. Таке враження, принаймні, справляють статті й рецензії, друковані в цей період у журналі «Су­ часність» (США), збірники й монографічні студії Ю. Шереха (Шевельова), Б. Кравціва, І. Фізера, Ю. Бойка-Блохина, Г. Грабовича, С. Козака, Б. Рубчака, Я- Пеленського, Дж. Луцького, Л. Рудницького, О. Черненко, Л. Онишкевич, Я- Розумного та інших авторів із українського зарубіжжя, зок­ рема молодшого покоління (О. Ільницького, Н. Пилип'юк, М. Тарнавського, М. Павлишина, М. Шкандрія). Серед їхніх публікацій (деякі з'являлися спочатку англійською чи німецькою мовами) переважають по-справжньому добротні студії окремого якогось питання (наприклад, у моно­ графії Г. Грабовича «Тпе Роеі аз туіп-такег. А зіисіу ої зутЬоІіс теапіп§ іп Тагаз 5Не\успепко», яка 1991 р. ви­ йшла в перекладі С. Павличко українською мовою) — на концептуальне прочитання всієї літературної історії досі з них ніхто, зрозуміла річ, не претендував.

Не ставив перед собою таку мету і Ю. Шерех (Шевельов) у збірниках статей «Друга черга» (1978) і «Третя сторо­ жа» (1991), які разом з попереднім збірником «Не для дітей» (1964) утворюють своєрідну критичну трилогію авто­ ра. Принагідно він зауважував, що літературну критику вва­ жає для себе побічним (у порівнянні з мовознавством) за­ няттям, але все це не зашкодило йому дати своє власне трактування багатьом явищам української літературної історії. В рецензії Ю. Шереха на «Історію української літе­ ратури» Д. Чижевського (1956) було зроблено припущення, що ця праця, містячи стильове прочитання літературної історії, могла б стати ще більш досконалою й науковою, як­ би була не «історією імен», а «історією творів». Ю. Шерех, отже, розгортав думку про те, що не слід «замикати» пи­ сьменників у рамки одного якогось стилю, бо вони в біль­ шості випадків є поліфонічними, належать до різних літера­ турних стилів і напрямків.

Важливо, що стильове означення літературних явищ у Ю. Шереха не тільки «формальне»; воно вбирає різні вияви змісту творів, що відзначав Ю. Шерех і в характеристиці стилів, пропонованій Д. Чижевським: «Стилі визначаються широко як стилістичні системи, як системи жанрів і як світо­ глядові настанови»1. «Історію...» Д. Чижевського Ю. Шерех розглядає як антипод усім «народницьким» «Історіям...»,

1 Шерех Ю. Друга черга. Нью-Йорк, 1978. С. ЗО.

488

зокрема, «Історії українського письменства» С. Єфремова, для якого визначальним було підпорядкування літературних вартостей суспільним, апеляція до народу, його боротьби за волю і т. д. Цю традицію нібито підхопило згодом і радянсь­ ке літературознавство, замінивши тільки суспільну категорію «народ» на «трудящі маси» і т. ін. Цю думку, що згодом про­

тотно, крім того, що «народницькі» «Історії» стильових вар­ тостей не ігнорували теж, як не ігнорувала «Історія...» Д. Чи­ жевського вартостей суспільних, «світоглядових настанов», що стверджує і сам Ю. Шерех).

Визначальною, одначе, в історико-літературній методо­ логії Ю. Шереха є згадувана ідея написання «історії творів» української літератури. Крім того, дослідник послідовно прагне розглядати українську літературу (і материкову, і діаспорну) як єдиний організм, та водночас — у контексті світовому.

У другій половині 80-х років в українському літературо­ знавстві чимдалі більшого поширення здобуває думка про пріоритет у мистецтві загальнолюдських цінностей; про обмеженість марксистсько-ленінського погляду на суть твор­ чості як повну підпорядкованість її політичним міфам, з'яв­ ляються статті з серйозною переоцінкою тих чи тих літера­ турних явищ2 . Проте лише на рубежі 80—90-х років стався розвал ідеологічно-кон'юнктурного соцреалізму, який понад півстоліття дамокловим мечем висів над головами творців в одній шостій земної кулі. З казематів і спецсховищ почали повертатися раніше арештовані твори й дослідження бага­ тьох письменників і літературознавців — М. Грушевського, С. Сфремова, Б. Лепкого, М. Возняка, Л. Білецького, М. Зерова, П. Филиповича, М. Драй-Хмари, С. Гординського, Д. Чижевського та ін. Освоєння їх спростовувало понад пів­ століття утверджувану думку про безсистемність і ненауко­ вість українського літературознавства дореволюційної пори та першого пореволюційного десятиліття, про ущербність йо­ го з точки зору методології й гуманізму тощо. Цю ущерб­ ність, якщо не цілковиту неспроможність, тепер з різних бо­ ків засвідчувало саме радянське літературознавство, «вер-

: ' Грабовая Г- Сергій Єфремов як історик українського письменства // Сучасність. 1976. № 10. С. 52—61.

2 Див.: Крижанівський С. Ми пізнавали неповторний час. К-, 1986; Новиченко Л. Тичина і його час: не зайві доповнення // Рад. літературо­ знавство. 1989. № 3; Коцюбинська М. Корозія таланту (Болючі роздуми про поезію П. Тичини і не тільки про неї) і) Рад. літературознавство. 1989.

489

шине досягнення світової науки про мистецтво». Стало очевид­ ним, що саме ця естетика спрямувала теоретичну й істориколітературну думку на шлях вульгаризації і спекуляції, «пе­ рекрила кисень» усім (крім соцреалістичної) школам і на­ прямкам у науковому літературознавстві, зруйнувала саме уявлення про специфіку художньої творчості, про аналіз і синтез як способи справді дослідницького прочитання її і т. д. Щоб відродитись і йти далі, потрібне було звільнення від усіх подібних деформацій.

Перші роки цього звільнення показали його неодно­ значність і несподівану суперечність. Повернуті з казематів художні твори в багатьох випадках залишаються, по суті, «непрочитаними» ні широким читачем, ні професійною кри­ тикою, принаймні на початку 90-х років включення цих творів у сучасний художній процес, наукове їх витлумачення тільки починалося.

З реабілітованою історико-літературною і теоретичною спадщиною справи видаються не більш втішними. Г. Грабович, наприклад, пише, що сьогодні не може влаштувати нау­ ку ні безликий хронологічний розгляд літпроцесу (як було в радянському літературознавстві), ні ототожнення об'єкта літератури з історією ідей (як у Гатнера і всіх «народниць­ ких» «Історіях»), ні апофеозне захоплення стильовими періо­ дами (як у Д. Чижевського) '. Йдеться, отже, про потребу новіших підходів до літературних явищ та їхньої історії, що цілком зрозуміло з погляду прогресу, але не в усьому ви­ правдано з позицій конкретного моменту в історії конкретно­ го, постсоцреалістичного (пострадянського) українського літературознавства. В умовах такого моменту потрібне освоєння й засвоєння всіх історико-літературних традицій, зокрема й нетрадиційних (мемуарних) прочитань окремих фактів літпроцесу, які пропонували в недалекому минуло­ му Ю. Смолич чи В. Минко, М. Рудницький чи Є. Кротевич, а тепер пропонують Г. Костюк («Зустрічі і прощання») чи Д. Нитченко («Від Зінькова до Мельборну»). Без них та­ кож неможливим буде повноцінний рух уперед — чи в під­ тримуваному Г. Грабовичем напрямку рецептивного («спіл­ кування з літературним твором») прочитання історії літера­ тури, чи в напрямку, який пропонував Ю. Шевельов: історія літератури — це історія творів, чи в якомусь іншому.

' Див.: Грабовт Г. Питання кризи й перелому в самоусвідомленні української літератури // Слово і час. 1992. ж І. С. 40.

** ...-*

;Сімдесят з лишком літ воював більшовизм проти літе­ ратури та науки про неї. Та сама природа художньої твор­

чості, попри все, не дала себе покалічити; імунітет її значно порушено, але не атрофовано. Тепер у літератури й літера­ турознавства нові умови й обставини, і нові випробування.

СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Андріяшик Р. Люди зі страху. К, 1966; Додому нема вороття. К, 1976; Думна дорога. К, 1982; Сад без листопаду. К, 1986; Сторонець. К, 1992. Базилевський В. Вертеп: Хроніка душі. К-, 1992; І зав'язь дум, і вільній лет пера: Літературно-критичні статті, есе, студія одного вірша. К-, 1990. Близнець В. Твори: У 2 т. К, 1983.

Вільде І. Твори: У 5 т. К, 1986—1987.

Вінграновський М. Вибрані твори. К, 1986; П'ять повістей. К, 1987. Голобородько В. Калина об Різдві. К-, 1992.

Гончар О. Твори: У 7 т. К, 1987—1988; Далекі вогнища. К, 1987; Чим жи­ вемо: На шляхах до українського Відродження. К, 1991.

Гуцало Є. Вибрані твори: У 2 т. К, 1987; Позичений чоловік. Приватне жит­ тя феномена. К, 1982; Парад планет. К-, 1984; Сльози божої матері. К-, 1990; Блуд: Україна: розпуста і виродження. К, 1993.

Дімаров А. Вибрані твори: У 2 т. К-, 1982; Містечкові історії. К, 1983; Біль і гнів. К, 1984; Сільські історії. К., 1987; Боги на продаж. Міські істо­ рії. К, 1989; В тіні Сталіна. К, 1990.

Драч І. Вибрані твори: У 2 т. К, 1986; Вірші та поеми. К-, 1991; Лист до калини. К-, 1994.

Дрозд В. Вибрані твори: У 2 т. К-, 1989; Спектакль. К, 1985; Земля під копитами. К, 1988; Листя землі. К-, 1992; Музей живого письменника, або моя довга дорога в ринок. К, 1994.

Жиленко І. Вибране. К, 1990. Забаїитанський В. Древо роду. К-, 1990.

Загребельний П. Твори: У 6 т. К, 1979—1981; Я, Богдан: Сповідь у славі. К, 1983; Неймовірні оповідання. К-, 1987; Південний комфорт. К, 1988; Без­ слідний Лукас. К, 1989; Гола душа. К, 1992; Тисячолітній Миколай. К-, 1994.

Земляк В. Твори: У 4 т. К„ 1983—1984.

Іваничук Р. Твори: У 3 т. К-, 1988; Бо війна — війною. Львів, 1991; Чистий метал людського слова: Статті. К, 1991.

Калинець 1. Пробуджена муза. Варшава, 1991; Невольнича муза. Балти­ мор — Торонто, 1991.

Костенко Л. Вибране. К-, 1989; Маруся Чурай. К, 1979; Сад нетанучих скульптур. К, 1987.

Малишко А. Твори: У 5 т. К, 1985—1986. Мисик В. Серед сонячної повені. К, 1987.

492

Міняйло В. Дзеркальний короп. К, 1968; Посланець до живих. К, 1966; Кров мого сина. К-, 1969; Зорі й оселедці. На ясні зорі. К-, 1979; Останній рубіж. К, 1989.

Мовчан П. Сіль. К, 1989; Ключ розуміння: Есе, літературно-критичні стат­ ті. К, 1990.

Мушкети* Ю. Твори: У 5 т. К, 1967— !988; Селена. К, 1989; Яса. К, 1987, 1990; Гетьманський скарб. К, 1993.

Нечерда Б. Вибране. К, 1991.

Олійник Б. Вибрані тзори: У 2 т. К, 1984—1985. Павличко Д. Твори: У 3 т. К, 1989. Первомайський'Л. Твори: У 7 т. К, 1985—1986.

Поза традиції: Антологія української модерної поезії в діаспорі. Київ — Торонто — Едмонтон — Оттава, 1993.

Світличний 1. Серце для куль і для рим. К, 1990; У мене тільки слово. Харків, 1994.

Симоненко В. У твоєму імені живу. К, 1994. Стельмах М. Твори: У 6 т. К, 1972—1973. Стус В. Твори: У 4 т., 6 кн. Львів, 1994.

Талалай Л. Вода в пригорщі. К, 1981; Луна озвалась на ім'я. К, 1988. Тютюнник Г. Твори: У 2 т. К-, 1970.

Тютюнник Гр. Твори: У 2 кн. К, 1984, Федорів Р. Твори: У 2 т. К, 1984; Ворожба людська. Львів, 1987. Харчук Б. Твори: У 4 т. К, 1991—1992-.

Чендей І. Вибрані твори: У 2 т. К, 1982; Скрип колиски. К, 1989. Шевчук Вал. Вибрані твори. К, 1989; Три листки за вікном. К, 1986; Ка­ мінна душа. К, 1987; Птахи з невидимого острова. К, 1989; Мисленне дерево. К-, 1989; Дорога в тисячу років: Роздуми, статті, есе. К, 1990; Дзиґар одвічний. К, 1990; Стежка в траві: Житомирська сага. Харків, 1994; В череві апокаліптичного звіра. К, 1995.

Щербак Ю. Бар'єр несумісності. К, 1971; Причини і наслідки. К-, 1987;

Ільницький М. Іван Драч. К, 1986.

Клочек Г. Поетика Бориса Олійника. К, 1989. Коваль В. «Собор» і навколо «Собору». К, 1989.

Кононенко П. Українська література: Проблеми розвитку. К., 1994. у Кошелівець 1. Розмови в дорозі до себе. К-, 1994.

493

Кравченко А. Художня умовність в українській радянській прозі. К-, 1988. Михайлин І. Жанр трагедії в українській радянській драматургії. К-, 1989. Моренець В. На відстані серця. К , 1986.

Никанорова О. Поезії одвічна висота. К-, 1986.

Погрібний А. Олесь Гончар. К-, 1987; Криниці, яким не зміліти. К-, 1994. Салига Т. Микола Вінграновський. К-, 1989.

Салига Т. Продовження. К-, 1991.

Скирда Л. Сучасна українська поезія. К, 1990.

Стрельбицький М. Проза монументального історизму. К-, 1988. Ткаченко А. Іван Драч. К-, 1988.

Ткаченко А. Василь Симоненко. К,., 1990.

Українське слово. Хрестоматія української літератури та літературної критики XX ст. Упор.: В. Яременко, С. Федоренко.: У 3 т. К-, 1993—1994. Штонь Г. Романи Михайла Стельмаха, К-, 1985.

Богомолець О.—368 Бодлер Ш.—104, 204 Божій М.—9 Божко О.—13, 480 Бойко Б.—246, 255

Бойко В. Г.—423, 433 Бойко В. Я.—20 Бойко В. С—38, 42 Бойко Г.—455 Бойко Л.—469

Бойко-Блохин Ю.—203, 488 Бойчук Б.—32, 33, 206, 209, 213,

218—222, 227, 228 Бокаччо Дж.—12 Бокшай Й.—9 Большак В.—422 Бондар В.—28, 52, 53 Бондар М.—483 Бондарєв Ю.—273

Вагилевич І.—252, 348 Вазов І.—95

Вайлд О.—235, 236 Вакуленко Д.—434, 480 Валері П — 236 Василевська В.—451 Васильківська Є.—213 Васильківський О.—247, 256

Васильченко С.—444, 446, 447

Ваціетіс О,—ЗО, 33

Величко С—389 Венгерівська М.—12 Вервес Г.—475, 486, 487 Веретенченко О.—32 Верещак Я.—438 Вериківський М.—8, 89 Верлен П.—33, 204 Верьовка Г.—8 Вєдіна В.—487 Винницький А.—44

Винниченко В.—13, 444, 460, 465, 470, 471, 486

Винничук В.—257 Вирган І.—51 Вишенський С.—44, 180

Вишня Остап —427, 428, 483 Війон Ф.—33, 85 Вільде І. (Полотнюк Д.) — 7, 249,

286—294 Вінграновська 3.—125

Габлевич М.—12 Гавриш Ф.—12 Гагарін Ю.—29

496

Боровий В.—39, 53 Бородін В.—485 Бортняк А.—29, 421 Босович В.—438 Босх І,—67, 235 Братунь Р.—28, 52 Брежнєв Л.—477

Брехт Б.—185, 190, 310 Бриль Я-—376, 413 Брюгген В.—465, 469

Брюховецький В.—111, 483, 484 Бузько Д.—6 Булаховська Ю.—487 Бунін І,—470

Бургардт О. (Клен Ю.) —486 Бурляй Ю.—485 Буряк Б.—465, 469

Буряк Ю.—26, 42, 43, 56 Бюргер Г. А.—395

Вінграновський М.—8, 13, 16, 29, ЗО, 38, 39, 41, 53, 91, 124—136, 158, 159, 168, 170, 197, 200, 203, 214, 219, 220, 245, 457—459, 465, 469, 483

Вінграновський С.—125 Влад М.—42 Владко В,—449

Власенко В.—480 Близько О.—6, 55

Вовк В.—33, 62, 192, 213, 214, 227 Вовчок Марко —479 Вознесенський А.—30, 33 Возняк М.—463, 475, 489 Волинський К-—465, 469 Волинський П.—466, 475 Волков А.—487 Володимир Великий—251, 311 Волошин І.—259

Воробйов В.—478 Воробйов М,—26, 39, 43, 55, 57, 58,

62—64, 170, 180, 220, 222

Вороний М.—460, 474

Воронович Т.—12 Воронько П.—52, 456, 469

Воскрекасенко С.—419 , Вражливий В.—6 Врублевська В.—436 Вухналь Ю.—417 В'язовський Г— 478, 483

Гаєвська Л.—483 Гайдар А.—450 Галайда І.—44