4.Складові частини композиції:

Портрет (змалювання зовнішнього вигляду персонажа);

Монологи, діалоги (розмови й роздуми героїв);

Сюжет (система подій у творі);

Пейзаж (опис природи);

Інтер’єр (опис обстановки, в якій діють персонажі в приміщенні); – екстер’єр (поза приміщенням);

Авторські відступи (висловлення автором у прямій формі свого ставлення до зображуваного);

Заголовок;

Присвята;

Епіграф;

Вставні епізоди.

Сюжет (від франц. «тема, предмет») це художньо осмислена конкретна система пов’язаних між собою подій, у яких розкриваються характери персонажів і зміст твору. (Сюжет ще визначають як конфлікт, що рухається, розвивається.

Основний предмет розповіді.

Пошук шляхів та методів забезпечення ефективності естетичного виховання учнів обумовив необхідність визначення оптимальної системи, що сприяла б формуванню естетичної культури школярів. Оскільки ми у своєму дослідженні розглядаємо передовсім виховні можливості літератури у формуванні цього складного утворення, то і з визначенням оптимальних умов ми зупинимось на процесі вивчення літератури.Одним з найважливіших завдань вивчення літератури в школі є формування в учнів естетичних потреб. Це – потреби у спілкуванні з прекрасним у всьому багатстві його виявів – в естетичній насолоді, діяльності у різних сферах людського буття. Їх вихованню у школі приділяється особлива увага, оскільки з розвитком їх потреб пов`язується духовне збагачення учня, культура його почуттів і переживань.Виховання прекрасного означає не лише формування відповідних критеріїв оцінки естетичних смаків, а й гуманізацію людини.У процесі роботи над словом ставляться інтегральні завдання, пов`язані з естетичним вихованням учнів, - показати красу людських стосунків. Спілкування на уроках та в позаурочний час буде цьому сприяти, якщо стосунки між вчителем та учнями будуть побудовані на гуманній основі.

Педагогічна взаємодія вчителя й учнів досягне прогнозованих педагогом цілей за умови забезпечення активної позиції обома сторонами педагогічного процесу. Діти, за своєю природою, істоти активні, тому необхідно створити умови, що дозволяють їм виявляти самостійність, приходити до пізнавальних відкриттів, відчувати радість пізнання.Використання найновітніших методів формування естетичної культури учнів буде успішним за умови доцільного їх використання в певні вікові періоди. Знання вчителем певного віку школяра забезпечує ефективність навчально-виховного процесу.Слід відзначити, що проблемний підхід має обмежені можливості у формуванні практичних навичок учнів. Добиватись того, щоб кожен урок був побудований на проблемній основі, не варто. Інформативні види роботи з учнями відкривають широкий простір для безпосереднього виявлення живого слова вчителя.

5.Перелічені питання належать до сфери художньо-педагогічної драматургії, яка враховує як за­гальні закономірності навчання, так і специфіку педагогіки мистец­тва (або художньої дидактики), що культивує високий рівень емоцій­ності, яскравість і піднесеність почуттів, циклічність і комплексність уроків, що розкривають певну тему, діалогічність пізнання смисло-образів мистецтва.

Радимо в процесі викладання мистецтва застосовувати поширені в останні роки жанри уроків: урок-гра, урок-екскурсія, урок-подорож, урок-казка, урок-дослід, урок-турнір, урок-вистава, урок-естафета, урок-панорама, урок-діалог, урок-концерт, урок-вернісаж тощо. Вар­то також синтезувати елементи різних жанрів на одному уроці, коли це дидактично доцільно.

Як і всі інші шкільні предмети, уроки мистецтва плануються з до­триманням дидактичних закономірностей, їх структура (послідов­ність і взаємодія основних елементів) умовно поділяється на такі ета­пи, що забезпечують цілісність уроку:

• підготовчий, що включає організаційний момент, актуалізацію знань і способів діяльності учнів, лаконічне повторення попе­редньо вивченого матеріалу (пригадати проаналізовані на попе­редніх уроках художні образи, зміст елементарних термінів або відомості про митців, творчість яких уже вивчалася, заспівати вивчену пісню тощо);

• основна частина, що передбачає виклад і організацію засвоєння нового матеріалу (бесіда, організація сприйняття творів мистец­тва та художньо-практичної діяльності учнів);

• підсумок — лаконічне оцінювання, зокрема «акордна» форма оцінки за різні види діяльності, за загальний унесок у спільну роботу.

Зрозуміло, що наведені класифікації і регламентації досить умов­ні, їх не можна стандартизувати. Варіювання, змінювання, комбіну­вання, синтезування різних елементів залежать від змісту навчаль­ного предмета, теми уроку, конкретної педагогічної ситуації, навіть від настрою педагога та учнів. Дотримуючись загального алгорит­му структури уроку, бажано заздалегідь орієнтовно розподілити на­вчальний час на окремі етапи, ураховуючи при цьому, що організація різної діяльності учнів вимагає не однакового обсягу часу. Вона що­найперше залежить від форм і методів навчання: фронтальна робота економніша в цьому плані, ніж робота в парах і групах; деякі методи взагалі потребують значних витрат часу (проведення дискусії, гри), інколи виходу за межі одного уроку (організація проектної діяльності, театралізація). Художньо-педагогічна драматургія

Як конкретно інтегрувати змістовні компоненти курсу «Мистец­тво» , планувати етапи навчально-виховного процесу, поєднувати різ­ні види художньої діяльності учнів, вибудовувати загальну логіку уроків у межах тематичного циклу? Перелічені питання належать до сфери художньо-педагогічної драматургії, яка враховує як за­гальні закономірності навчання, так і специфіку педагогіки мистец­тва (або художньої дидактики), що культивує високий рівень емоцій­ності, яскравість і піднесеність почуттів, циклічність і комплексність уроків, що розкривають певну тему, діалогічність пізнання смисло-образів мистецтва.

Давно помічено, що педагогіка споріднена мистецтву, адже вона поєднує талант і майстерність. Чи не найбільше схожих моментів ви­явлено між педагогічною й акторською діяльністю, адже в обох випад­ках дії людини виступають своєрідним інструментом публічного впли­ву, спрямованого на аудиторію. Урок — театр одного актора, звісно, якщо учні виступають тільки як глядачі, а не його учасники. Спіль­ність проглядається у взаємодії компонентів педагогічного «дійства» (наскрізний розвиток), для досягнення цілі уроку (надзадачі), у ха­рактеристиці почуттів учасників (без фальші, кокетства, снобізму), у поєднанні акторської та режисерської майстерності, в управлінні емоційними станами (психічна регуляція і саморегуляція), у володін­ні професійною технікою (мова, міміка, поведінка тощо), у мистецтві перевтілення. Проте пам'ятаймо, що така паралель досить умовна, тому що цілі й завдання впливу педагогів і акторів різні. На театраль­но-педагогічних ідеях побудовані розробки вітчизняних учених з ос­нов педагогічної майстерності (І. Зязюн, Н. Тарасевич та ін.), які сто­суються всіх без винятку методик навчання.

Утілення положень театральної педагогіки, зокрема принципів художньо-педагогічної драматургії, сприятиме перетворенню звичай­ного уроку на справжній урок мистецтва, коли він народжуватиметь­ся у творчій діяльності співучасників — учителів та учнів, подібно, до театральної вистави на професійній сцені. Це передбачає створен­ня проблемно-пошукових та евристичних ситуацій, які підвищують емоційний і розвиваючий (креативний) потенціал уроку, а також ор­ганізацію художньо-пізнавальної діяльності за такими умовно визна­ченими «драматургічними кроками»: вступ або інтродукція (повідомлення теми) — зав'язка (постановка проблеми) — розвиток (виклад теми) — кульмінація (вирішення проблеми) — завершення (висновок). Безперечно, ці кроки загалом збігаються з наведеною дидактично»? структурою уроку, але під Час викладання мистецтва звичайна ло­гіка не формалізується, а навпаки — насичується емоційно-естетич­ним ставленням до традиційних фрагментів уроку, наповнюється особистісними смислами, що енергетично передаються від мистецьких шедеврів. Так, кульмінація (у перекладі з латини — це вершина!) – момент напруження в розвитку уроку вимагає відповідного піднесен­ня емоційного фону навіть на тлі загальної насиченої духовно-творчої атмосфери.

Нами розроблено варіанти художньо-педагогічної драматургії ін­тегрованих уроків мистецтва, побудовані за логікою драматургії му­зичних форм (ідея Н. Гродзенської стосовно уроків музики):

- у формі варіацій, коли одна й та сама тема поступово висвітлюєть­ся в образах різних видів мистецтва — музичного, образотворчо­го, театрального, екранного;

у поліфонічній формі (тема уроку розробляється на матеріалі двох або більше видів мистецтва, які відносно самостійні, але між ними встановлюються певні зв'язки — «діалог»);

• у сонатній формі, коли навчальний матеріал спочатку «експо­нується» (основні теми — головна і побічна, демонструються ав­тономно в домінантних видах мистецтва — музичному та образо­творчому, можна додати ще зв'язуючу та заключну на матеріалі театру і кіно), потім цей матеріал «розробляється» (міжвидові порівняння, зіставлення, протиставлення, аналогії, взаємопро­никнення тощо), нарешті, в кінці уроку, коли весь матеріал по­вторюється та узагальнюється (інтегрується), настає реприза і кода (висновок).

Як бачимо, головна ідея такої музично-педагогічної драматургії — утворення системних інтеграційних зв'язків між етапами і компонен­тами уроку, що забезпечують його цілісність, зрозуміло, з умовним, об­разно-символічним дотриманням композиційних особливостей обраних музичних форм. Вони можуть бути графічно відображені у згаданих вище проектно-технологічних моделях (відповідно до складності ком­позиції уроку) — графічний план-ланцюжок, схема-конспект, карта.

Багатий, але нереалізований потенціал нових форм художньо-пе­дагогічної драматургії «схований » у композиційних закономірностях пластичного образотворення, які відображають загальні закони мислен­ня (ритм, взаємодію динаміки й статики, «точку золотого перетину», взаємозалежність «фігура—тло», передній і задній плани та ін.).

Заздалегідь змодельована художньо-педагогічна драматургія стане надійним компасом учителя під час організації емоційно-інте­лектуальної діяльності учнів на уроках, якщо вона діалектично й де­тально продумана. Треба завжди пам'ятати, що найкраща імпровіза­ція — це імпровізація добре підготовлена.

ТЕМА 2 Види планування музичної роботи в початкових класах; форми обліку та оцінювання знань та вмінь учнів; критерії оцінювання рівня досягнень школярів з предметів художньо-естетичного циклу (музика)

З метою забезпечення об’єктивності оцінювання й оцінки знань, умінь і навичок учнів на основі знань про загальнодидактичні критерії та спеціальні критерії оцінок з окремих предметів вміти адекватно використовувати 12-бальну шкалу оцінювання навчальних досягнень учнів у процесі виявлення фактичних успіхів учнів відповідно до вимог навчальних програм. З метою забезпечення цілісності та неперервності початкової освіти відповідно до нормативних документів стосовно організації і здійснення навчального процесу в початковій школі, використовуючи надбання психолого-педагогічної науки та методик викладання окремих предметів, принципи відбору змісту відповідно до особливостей віку і розвитку дітей, специфіки контингенту учнів певного класу, вміти здійснювати календарно-тематичне планування змісту навчання з музичного виховання як однієї з основних освітніх галузей “Мистецтво”. Використовуючи знання про тенденції розвитку педагогіки, психології, окремих методик і напрямки вдосконалення початкової освіти, вміти здійснювати перспективне планування та передбачати результати навчальних досягнень учнів на основі врахування закономірностей дії біологічних, соціальних, культурологічних та інших чинників з метою оптимального розв’язання сучасних завдань початкової школи.

2. Види планування. У залежності від терміну (обсягу часу), на який розрахований план, він одержує свою назву: «перспективний», «річний», «семестровий», «поурочний». Перспективний план продумує і складає вчитель з урахуванням навчально-виховних завдань на весь період (4 роки). Річний план знаменує собою зміст цілого ступеня у вихованні школяра. У ньому формулюються основні цілі руху від класу до класу і визначається «модель» учня, що завершує перебування в конкретному класі, а також «модель» учня, що закінчує початкову школу. По річних планах досить ясно можна побачити відповідність (або невідповідність) музичного і загального розвитку школяра. Річний план мобілізує увагу вчителя на рішення головних завдань кожного року навчання, обумовлених віковими особливостями і можливостями учнів, закономірностями самого музичного мистецтва, що розкривається в послідовному ускладненні. Визначивши основні цілі даного року навчання, учитель забезпечує їхнє досягнення шляхом визначення змісту і засобів його доведення до учнів за більш короткі терміни — навчальні семестри. Звичайний зміст по семестрах намічається в програмі, де зазначено, які знання і навички варто дати учням за цей термін, на якому матеріалі. Учитель же, виходячи з цього, намічає поурочний план дій. Однак у програмі, розробленій під керівництвом Ростовського, учителеві пропонуються зразкові поурочні плани на семестр. Це значить, що, виходячи зі змісту кожного уроку і теми семестру, йому треба самому визначити, до чого він повинний привести своїх вихованців наприкінці кожного семестру і року в цілому. Кожен етап плану має свою мету і значення, але, мабуть, основне, робоче навантаження несе семестровий план, що намічає систему уроків, що забезпечують виконання завдань семестру (а отже, і всього року). Плани на семестр у тім або іншому конкретному класі враховують реальні умови роботи з ним. Добре продуманий семестровий план допомагає розумній ліквідації «білих плям», що маються в музичному вихованні учнів. Тому, збігаючись по основних задачах, наприклад у всіх четвертих класах даної школи, семестрові плани конкретних четвертих класів можуть відрізнятися друг від друга і матеріалом, і термінами його проходження. Так, у «запущеному» четвертому класі визначений час піде на заповнення відсутніх знань і навичок, але все-таки в підсумку план дозволить прийти до кінцевої мети, наміченою програмою. Чітке планування допомагає вчителеві не упустити що-небудь зі змісту програми. Наприклад, на початку року треба організувати дитячий колектив, звертаючи особливу увагу на культуру поведінки, зібраність, зосередженість дітей на уроках музики, щоб досягти успішного виконання навчальних завдань. Педагог перевіряє рівень музичного розвитку кожної дитини, визначає шлях її подальшого розвитку. Перевірка проводиться на уроках, позакласних заняттях і у вільний від занять час. Далі визначаються завдання виховання в усіх видах музичної діяльності — співи, рухи, слухання музики. Тема семестру Дата Кількість годин Музична грамотність Вокально-хорова робота Сприймання музики Знання, вміння й навички Наочно-дидак тичні засоби Примітка Співацькі вправи Пісні

3. Роль плану уроку в досягненні систематичності і послідовності в роботі. План уроку – це письмове формулювання його етапів, мети і завдань, фіксація музичного і додаткового матеріалу. Сценарій уроку – докладний виклад його ходу з визначенням музичних прикладів, формулюванням запитань до учнів і можливих відповідей, описом методів і прийомів навчання, домашнього завдання.Велике значення має і поурочний план, де намічається зразковий хід уроку, «дозування» тих або інших видів діяльності, завдань. Але при цьому важливо пам'ятати, що план уроку, навіть «розписаний по хвилинах», повинен забезпечувати його цілісність. Так, наприклад, вказівка в плані уроку: «Поняття про сильні і слабкі долі (5 хв)» - зовсім не повинна означати, що на уроці, витративши 5 хвилин на назване поняття, учитель перейде до чогось іншого. Саме це поняття він повинен дати на основі сприйняття дітьми музики, що виконується, що може вилитися й у 20 хвилин. Але ці 20 хвилин будуть музичною діяльністю, висновком якої буде визначення виразного значення чергування ударних і ненаголошених звуків, Просто в бюджеті часу уроку вчитель повинен врахувати декілька хвилин на цей висновок, на визначення поняття, встигнути його зробити. Н. Л. Гродзенська, що надзвичайно вільно проводила свої уроки, вважала, що план необхідний для того, щоб передбачити весь зміст уроку, точно його представляти, але реалізація змісту плану не повинна бути твердою, тим більше будуватися по «розділах»: 5 хвилин —грамота, 5 хвилин — розспівування, 10 хвилин — показ і початок розучування нової пісні і т. д. У цьому визначена умовність поурочного планування, тому що виконання плану залежить від сполучення різних об'єктивних і суб’єктивних моментів (стану класу, учителя, індивідуальних особливостей учнів і т.д.), що не може бути передбачене у всіх можливих варіантах. План уроку — це канва, по якій учитель творчо «вишиває» його зміст. Перш ніж іти в клас, учитель проводить значну підготовчу роботу. Він вивчає навчальну, методичну і музикознавчу літературу, прослуховуе музичні записи, які повинні прозвучати на уроках, удосконалює на фортепіано чи іншому "музичному інструменті виконання музичних творів і фрагментів з них, акомпанемент пісні, що вивчатиметься на уроці, опановує вокальну партію пісні так, щоб вільно володіти музичним матеріалом, добирає наочні й інші посібники для урока, продумує характер майбутнього уроку, робить записи, виготовляє; плакати чи інші допоміжні засоби. Підготовка вчителя до уроку розглядається у навчальних документах і в педагогічній літературі як його прямий професійний обов’язок, як одна з найважливіших складових частин професійної діяльності, а вміння правильно підготуватися до уроку - як частина педагогічної техніки. Учитель організуй всю роботу з предмета на основі програми. Вона починається з перспективного планування педагогічного процесу в кожному класі. Знаючи розклад занять, вчитель, співвідносячи програмні вимоги для даного класу з кількістю уроків у кожному семестрі, повинен точно встановити конкретний зміст кожного уроку і відобразити цей зміст у своїх робочих планах. У плані має бути відображено послідовність форм музичної діяльності на уроці, зміст кожного розділу уроку. Вчитель мусить продумати взаємозв’язок форм музичної діяльності, щоб урок не "розпадався" на окремі не зв’язані частини. Для цього необхідно визначити зв’язок між музичним матеріалом з розучування пісні, слухання музики, а на їх основі - музичної грамоти. До музично-теоретичних положень слід підібрати короткі яскраві .музичні приклади, на яких діти можуть зрозуміти, що таке тривалості звуків, регістри, висотне положення звуків, напрям руху мелодії, дво- чи тридольність такту та ін. Зміст уроку має забезпечувати зв’язок з пройденим і подальшим .музичним матеріалом. До пісні, що розучуватиметься на уроці, вчитель добирає чи створює вокальні вправи для розспівування і опанування складних місць мелодії. Вправою може стати і фрагмент пісні або спеціально складений музичний уривок, який відповідає завданням уроку.