екзамен

2) Виникнення громад та їх культурно-освітня діяльність у другій половині 19 століття. Перша громада (гурток) виникла в Петербурзі 1859 року. З метою поширення своїх поглядів Петербурзька громада отримала дозвіл на публікацію журналу "Основа"(мета - захист української мови, видання навчальної і науково-популярної літератури). Центром громадівського руху в Україні став Київ. Навесні 1860 року студенти і викладачаі київського університету створили українську громаду. Її очолив Володимир Антонович. Громади створювали недільні школи, бібліотеки, поширювали твори Шевченка, але політичної боротьби уникали. Чернігівська громада, крім традиційної діяльності, започаткувала видання щотижневика "Чернігівський листок". Редактором газети був байкар Леонід Глібов. В умовах переслідувань і аршетів громади змушені були припинити діяльність.

3) Прагнучи забезпечити продуктами Червону армію та голодуючі російські міста, більшовики ввели сувору економічну політику, відому під назвою «воєнного комунізму» (1919-1921рр.)

Одержавленими оголошувались навіть маленькі підприємства. Економіка України перейшла в повне розпорядження вищих органів влади радянської Росії. Введено загальну трудову повинність для чоловіків віком від 18 до 45 років. На території України оголошувалася державна монополія на найважливіші продовольчі товари: хліб, цукор, сіль. Цими продуктами розпоряджалися тільки державні органи влади. Заборонялася приватна торгівля продуктами харчування. Поміщицькі господарства перетворювались на радгоспи. На початку 1919 року запроваджено продовольчу розкладку із селянських господарств, за якою селяни мали здати зерно державі по встановлених нею цінах. У селах більшовики створювали продовольчі загони, які часто відбирали від селян увесь вирощений врожай. Незважаючи на репресії, політика більшовиків на селі провалилася. Наслідки політики «воєнного комунізму»:

1. Скорочення посівних площ.

2. Руйнування сільськогосподарського виробництва.

3. Голодомор 1921-1923рр. (загинуло 2 млн.).

Влітку 1919 року зареєстровано близько 300 антибільшовицьких повстань.

Білет№9

Питання

1. Боротьба населення Київської Русі з монголо-татарами.

2. Економічний розвиток Наддніпрянщини у 60-90-х рр. 19 ст.

3. Особливості переходу до нової економічної політики в Україні.

1) Саме тоді, коли Київська Руссь переживала державну роздробленість, у центральній Азії утворюється могнутня держава моногло татар. Вперше величезне військо Чинхисхана з'явилося на українських землях у 1223 році. На берегах річки Калки відбулась кровопролитна битва руських і половеьцких полків з монголо-татарами. На жаль, руським князям і половцям не вдалося перемогти ворога. Поразка русичів у битві на річці Калці відкрила кочівникам шлях на Русь. Згодом Чингісхан помер, а великим Ханом став його онук Батий. У 1239 році монголо-татари під керівництвом Хана Батия вторглись на Русь. Захопивши переяславське і Чернігівське князівства, монголо-татари підійшли до Києва. Зачаровані красою міста, монголи запропонували киянам здати місто без бою, але у відповідь отримали рішучу відмову. Не наважались татари штурмом брати місто і відступили, щоб пізньої осені 1240 року знову повернутись сюди. Облога міста тривала 9 днів. Останнім притулком захисників міста стала десятинна церква. Під ударами стінобитних машин і ваги людей, церква завалилася і усі, хто був у ній, загинули. Більше століття стогнала руська земля під гнітом монголо-татар. Руські князівства потрапили у залежність від Золотої Орди: змушені були платити їй данину, допомогати у війнах. Будь-який опір жорстоко придушувався. За несплату данини населення перетворювали на рабів. Підвладні землі втратили будь-яку самостійність, а право на княжіння ярлик видавав сам Хан.

2) Економічний розвиток наддніпрянщики у 60-90 роках 19 століття. Економічний розвиток України визначали галузі важкої промисловості: вугільна, залізорудна, металургійна, машинобудівна. Україна стає вугільно-металургійною базою російскьої імперії. У 60-90 роках сформувався український індустріальний район, що включав такі промислові центри: Донецький - вугільно-металургійний, Криворізький - залізо-рудний, і Нікопольський-марганцевий. Одне із перших місць у Росії посіли українські губернії за насиченністю залізницями (4.5 тис. км залізниць). Іншою характерною рисою української промисловості було опанування її іноземними підприємствами. Серед них були росіяни - Дєгтяров, Юсупов, єврейські підприємці - Бродський, Гінзбург, поляки - Понятовський, Браницькі. Промисловий переворот в економіці України завершився у 80-ті роки 19 століття. Його характерні риси:

1. Парові машини стають "серцем" кожної фабрии або заводу.

2. Надлишок людей, які пропонували підприємцям свої послуги.

Хоча господарство України швидко розвивалося її економічна залежність від Росії не зменшувалась. Лише 15% промислових підприємств України виготовляли готову продукцію, а решта постачали сировину для виготовлення такої продукції в Росії. Україна - 1. постачальник сировини для Російської промисловості. 2. ринок збуту продукції.

3) Розвал економіки. Фізична і моральна втома населення змусили більшовиків відмовитись від політики «воєнного комунізму». Початком здійснення НЕПу (1921-1928рр.) став Х з’їзд РКПб у березні 1921 року. «Цю політику ми проводимо всерйоз і надовго, але, звичайно, не назавжди. Вона викликана нашим станом злиднів та розорення і величезним послабленням нашої промисловості» (Володимир Ленін).

В сільському господарстві НЕП передбачав:

1. Продовольча розкладка замінювалась продовольчим податком. Після сплати податку селянин міг вільно розпоряджатися надлишками свої продукції.

2. Дозвіл створювати кооперативи, а також оренду землі з використанням найманої праці.

3. Припинилось створення нових колгоспів і радгоспів.

НЕП приніс такі зміни у промисловість:

1. Велику кількість дрібних підприємств держава передала в оренду приватним особам.

2. Скасовується трудова повинність.

3. У виробництво впроваджується принцип оплати за кількістю і якістю праці.

4. Важка промисловість, банки, транспорт, зовнішня торгівля залишались під контролем держави.

Зміни в торгівлі і банківській справі:

1. Запровадження вільної торгівлі.

2. Налагоджено випуск конвертованої грошової одиниці «червінця».

3. Поява багатьох видів торгівлі: приватної, кооперативної, державної.

Обмеженість НЕПу полягала в тому, що реформи стосувались тільки економічного життя. Наприклад, підприємці і торговці були позбавлені політичних прав.

Наслідки НЕПу:

1. В найкоротший час було відновлено господарство крани і зріс життєвий рівень населення. У 1929 році сталінське керівництво відмовилось від НЕПу.

Білет№10

Питання

1. Культура Київської Русі.

2. Скасування кріпосного права в Наддніпрянській Україні.

3. Входження УСРР до складу СРСР.

1) Після запровадження християнства як державної релігії, освіта стала справою держави і церкви. Вже за князювання Володимира в Києві існує державна школа. Ярослав Мудрий за свого князювання наказав створити школи і навчити грамоти 300 дітей. Внучка Ярослава Мудрого Анна заснувала при Андріївському монастирі у Києві жіночу школу. Це була перша жіноча школа не тільки в Київській Русі, а й в усій Європі. Серед князів освіта також була в пошані. Відомо яким книголюбом був Ярослав Мудрий. Його сини Всеволод володів п'ятьма мовами. Освіченою була і дочка Анна. У монастирях створювались перші історичні твори-літописи. Одним із найдавніших літописів є повість минулих літ, автором якого є Нестор. Літературними памя'тками є "слово про закон і благодать" митрополита Іларіона, "Слово о полку Ігоревім" невідомого автора, "Повчання дітям" Володимира Мономаха. У "Слові про закон і благодать" прочитаному у присутності Ярослава Мудрого Іларіон протиставляє християнство язичництву і описує хрещення Русі. "Слово о полку Ігоревім" є розповідь про невдалий похід на кочівників-половців руського князя. Автор хоче показати до чого призводять міжкнязівські війни і закликає об'єднати всі сили Руської земля для боротьби із ворогом. До визначних пам'яток церковного будівництва належать десятинна церква, спаський собор у Чернігові, Софіївський собор у Києві.

2) Скасування кріпосного права в Наддніпрянській Україні. 19 лютого 1861 року російький цар Олександр Другий видав указ, що скасовував кріпосне право. За селянами залишалися їхні наділи, але вони мусили викупити їх у поміщиків. Передбачалося, що уряд виплатить поміщицкам 80% вартості земель у формі цінних паперів, а селяни у свою чергу зобов'язувалися виплачувати урядову цю суму разом із процентами протягом 49 років. Решту вартості земельного наділу селяни мали виплачувати поміщикові грішми або домовившись відробити на нього. Якщо селянин до реформи користувався більшою кількістю землі ніж тепер мав право отримати у властність, то різницю у нього забирали. Ці землі називали відрізками. На Правобережній Україні російський уряд, щоб привернути на свою сторону населення, збільшив селянські наділи на 20%. Отже, селяни отримали особисту свободу, що мало велике значення, але в той же час земельні наділи, отримані в результаті реформи були недостатніми для організацій повноцінної господарської діяльності. Селяни залишалися нищим станом, сплачували подушний податок і відбували рекрутчину.

3) Після закінчення громадянської війни, Україна була юридично незалежною державою. Наприклад, не входила до складу жодної сусідньої держави, мала власну конституцію і органи державної влади. Шлях до створення єдиної союзної держави розпочався восени 1920 року, коли між Україною і Російською Федерацією було підписано угоду про військовий і господарський союз. Подібні угоди були підписані між Росією та іншими республіками. Проектів створення союзу було декілька:

1. Проект автономізації (автор – Сталін) передбачав входження республік до складу Російської Федерації на правах автономії.

2. Варіант конфедерації (автор – Раковський) передбачав, що республіки повинні зберігати незалежність і формувати свої відносини на основі договорів.

3. Ленінський варіант – всі радянські республіки увійдуть на однакових правах до складу союзу. За кожною республікою пропонувалось залишити право вільного виходу із союзу, але за згодою комуністичної партії.

30 грудня 1922 року – розпочав роботу перший всесоюзний з’їзд рад. З декларацією про утворення СРСР виступив Йосип Сталін. До складу СРСР увійшли: Російська Федерація, Україна, Білорусія, Закавказька Федерація (Грузія, Вірменія, Азербайджан). Площа території України – 450 тис. км2. Населення 26 млн. громадян. Столиця – Харків, з 1934 – Київ. Утворення СРСР не було оформлено згідно з нормами міжнародного права, союзний договір не був підписаний, замість цього документа було прийнято конституцію (1924р.).

Білет№11

Питання

1. Розквіт Київської Русі за князювання Володимира Великого і Ярослава Мудрого.

2. Економічний розвиток західноукраїнських земель у другій половині 19 ст.

3. Політика "українізації" та її наслідки.

1) Усі закони, які існували на той час, було зведено в одну збірку під назвою "Руська правда". За Ярослава міцніли зв'язки з Візантією і західними країнами: Польщею, Францією, Німеччиною. Одружуючи своїх синів і віддаючи заміж дочок, князь Ярослав поріднився з багатьма князями і королями Європейських країн "Тесть Європи". За Ярослава були відкриті школи, бібліотеки, перші лікарні при монастирях, починається літописання та переписування ченцями книг. Князь Ярослав здійснив декілька успішних походів проти литовців і розгромив печенігів. За Ярослава посилюється значення київської церковної метрополії. На найвищу посаду митрополита призначається не грек, а слов'янин русич, яким став Іларіон.

2) Економічний розвиток західно-українських земель у другій половині 19 століття. Галичина, Буковина, Закарпаття залишалися внутрішніми колоніями австро-угорщини. Цей край постачав австрійським землям дешеві харчові продуки і був місцем збуту для промислових товарів. Провідні галузі промисловості - нафтова, деревообробна, солеварна. Нафтова промисловість прикарпаття перебувала під контролем іноземців. На початку 90-их років 19 століття в Прикарпатті видобували 90 тис. тонн нафти на рік. Галичина була одним із основних експортерів лісу на євроейські ринки. Таким чином промисловість Галичини розвивалась нерівномірно. Місцеві підприємці були представлені в ній дуже слабо. Прибутки від промислового виробьництва збагачували іноземців. Сільским господарством займалося 90% населення. Велика частина землі була власністю поміщиків. Заможні землевласники в Галичині становили 10% населення. Малоземелля, мізерна заробніа плата, зростаючі податки посилили еміграцію українців за кордон (Канада, США, Бразилія).

3)Політика «українізації» запроваджувалась партійним керівництвом на підставу рішень ХІІ з’їзду РКПб, що відбувся у квітні 1923 року. Ця політика мала на меті зміцнити контроль партійних органів над Україною і розширити свій вплив на українське населення. Оскільки влада більшовиків в Україні була ще не міцною, партійне керівництво вирішило піти на поступки українцям. Українізація передбачала:

1. Виховання партійних чиновників української національності.

2. Впровадження в роботу партійного апарату української мови.

3. Видавництво українських газет, журналів, підручників.

4. Відкриття українських театрів, музеїв, шкіл та інших навчальних закладів із навчанням українською мовою.

Від самого початку ця політика наштовхнулася на опір з боку російських чиновників. В партійному керівництві виникла теорія боротьби двох культур, яку захищав Дмитро Лебідь. Відповідно до неї, українська культура визнавалась селянською і відсталою. Цьому протистояли міністр освіти України Шумський і його заступник – Скрипник. Шумський пропонував призначати на керівні посади в українському уряді українців. Скрипник доводив, що за радянської влади Україна залишається економічною колонією Росії. З великими труднощами вдалося перевести на діловодство українською мовою 75% місцевих державних установ і організацій. Державні службовці повинні були складати іспити з української мови. Хоча частка українців в партії зросла, але вони переважно посідали нижчі посади. У 1933 році політику українізації припинено.

«Українізація» - не політика, спрямована на підготовку і виховання партійних чиновників української національності, відкриття українських шкіл, закладів культури.

Білет№12

nитання

1. Причини політичної роздробленості Київської Русі та її наслідки.

2. Народницький рух в Україні. "Чигиринська змова".

3. Сталінська індустріалізація України та її наслідки.

1) Можна виділити такі причини політичної роздробленості Русі:

1. Міжкнязівські війни і вторгнення кочівників.

2. Перетворення земельного володіння у спадкове.

3. Економічне і військове посилення бояр і окремих князівств.

У 1097 році у місті Любичі відбувся з'їзд князів київської держави. На з'їзді були присутні 6 князів, які вирішили припинити міжусобні війни і проголосили, що кожен князь повинен володіти тими землями, які успадкував від батька. Постанови з'їзду були закріплені спільною присягою князів. Однак з'їзд не зміг припинити князівські війни. Протягом 12 століття з'явилось від 10 до 15 самостійних князівств. Найбільшими з яких були Київське, Переяславське, Галицьке, Волинське та інші. За формою правління князівства були переважно монархіями, а Новгородська-Псковська землі боярськими республіками. У 1169 році Володимиро-Суздальский князь Андрій Боголюбовський напав на Київ, спалив місто і знищив велику кількість населення. Саме з цього часу Київ втрачає своє значення як центр Руських земель.

2) Народницький рух в Україні. Чигиринська змова. Першу групу народників революціонерів в Україні створив Федір Волковський у 1873 році в Одессі. Восени 1873 року почалось масове "ходіння в народ" ревоюціонерів-народників. Вони читали селянам заборонинеу літературу і вели з ними бесіди на революційні теми. Проте, це "ходіння в народ" зазнало жалюгідної поразки. Селяни відмовлялись мати справу з чужинцями з міста. Нерідко селяни навіть допомогати жандармам виявлити революціонерів. Група народників у Чигиринському повіті мала на меті підготувати маосе селянське повстання. Вони підробили царську грамоту в якій закликали селян організовувати в селах озброєні таємні дружини, що мали у визначений час піднятися на повстання проти царських чиновників. У 1877 році змовники були викриті і арештовані. Цей рух увійшов у історію під назвою "Чигиринська змова". Народницькі гуртки в Україні: "Київська комуна" (1873рік), "Південні бунтарі" (1875рік). Народники революціонери: Андрій Телябов, Яків Стефанович, Микола Кибальчич.

3) У 20-х роках за темпами промислового розвитку, СРСР політично відставав від розвинених країн Європи. У грудні 1925 року на 14 з’їзді РКПб було прийнято рішення про проведення індустріалізації. В Україні передбачалось побудувати величезні металургійні комбінати, електростанції, збільшити кількість вугільних шахт. Індустріалізація здійснювалась відповідно до п’ятирічних планів розвитку народного господарства. Перший п’ятирічний план розвитку народного господарства (1928-1932рр.) передбачав:

1. Щорічний приріст промислової продукції 20%.

2. Будівництво 400 підприємств із 1500 в СРСР.

Трудності індустріалізації: нестача коштів, устаткування, брак кваліфікованих спеціалістів, плани і технічна документація часто переглядались. Плани першої п’ятирічки виконано не було, хоча радянських уряд стверджував, що промисловість за 4 роки і 3 місяці виконала п’ятирічний план.

Другий п’ятирічний план (1933-1337рр.) передбачав:

1. Щорічний приріст промислової продукції 13%.

2. Будівництво 100 підприємств в Україні.

Особливістю другої п’ятирічки був швидкий розвиток легкої і харчової промисловості. Завдання другої п’ятирічки також виконано не було і знову залишилося таємницею радянського уряду. Невдачі влада пояснювала тим, що на фабрики і заводи проникли вороги, які спеціально ламають техніку і заважають працювати.

Третій п’ятирічний план (1938-1942рр.) передбачав досягти швидкого розвитку військово-промислових галузей і збільшення видатків на оборону. Темпи розвитку промисловості в роки 3 п’ятирічки не відставали від запланованих. Це було результатом надзвичайних заходів. Спеціальна постанова уряду дозволяла звільняти з роботи за 20-хвилинне запізнення, встановлювався 8-годинний робочий день за 7-денного робочого тижня. На найважчих роботах в Сибіру і на Півночі країни використовувалася праця ув’язнених у таборах людей. Напередодні війни Україна стала вугільною, металургійною і машинобудівною базою СРСР. За рівнем розвитку галузей важкої промисловості Україна випередила найкраще розвинутих країн західної Європи. Але в той же час були і негативні індустріалізації:

1. Відставання сільського господарства від легкої і харчової промисловості від розвитку важкої промисловості.

2. Репресії проти інженерно-технічних працівників.

Білет№13

Питання

1. Формування українського козацтва. Запорізька Січ.

2. Реформи адміністративно-політичного управління в 60-70-их рр. 19 ст..

3. Політика суцільної колективізації та розселянювання в Україні.

1) Вперше в документах слово козак пов'язується з українцями у 1492 році. Слово козак означає вільна людина, воїн-вершник. Козаками ставали так звані "уходники", а пізніше селяни і міщани, які тікали у степи Придніпров'я від панщини і утисків польських панів. Вважається, що першу Січ побудовано на острові Хортиця у 50-их роках 16 ст (1555/56). Їх побудував князь Дмитро Вишневецький. За час існування козацтва, місце розташування Січі декілька разів змінювалося. Умовами прийому на Січ були: знання української мови, православна віра, вміння володіти зброєю, дотримуватись традиції товариства і клятви на вірність йому, бути неодруженими. Вищим органом влади на Січі була загальна козацька рада, яка вирішувала всі важливі питання. Рада обов'язково проводилась тричі на рік, а також, коли виникала потреба. Вимагати скликання ради міг будь-який козак. Польський уряд намагався поставити козацтво собі на службу. У 1572 році король Сигизмунд ІІ прийняв на державну службу для захисту південних кордонів 300 козаків, яких поіменно записали до спеціального списку - реєстру. Реєстрові козаки отримали від польського уряду право на окремий суд, звільнялись від державних повинностей, отримували землю і платню грішми.

2) Реформи адміністративно-політичного управління в 60-70 роках 19 століття. У 1864 році проведено земельну реформу. В губерніях і повітах створювалися виборні установи - земства. Завдання земств: впорядкування доргі, організація медичної допомоги, утримання народних шкіл. У земському самоврядуванні брало участь населення, яке мало земельну власність. Від них шляхом самообкладання кожної десятини землі надходили кошти для різноманітної діяльності земства. За судовою реформою вводився відкритийй позастановий незалжений від чиновників суд. Тепер судочинство відбувалося за участю двох сторін - обвинування та захисту. Провину підсудного визначали присяжні судді, обрані населенням. За військовою реформою територія Російсської імперії поділялася на округи, але головним у реформі був перехід до загальної військової повинності чоловіків після 20 років. Перебування в армії скорочувалося до 6-7 років. У 1870 році проведено реформу міського самоврядування: в містах створювались міські думи, депутати яких обирались всіма платниками податків піста. Міська дума обирала міську управу на чолі якої стояв її голова. Управи займалися питаннями благоустрою міста, торгівлі, охорони здоров'я. Освітянська реформа забезпечила введення єдиної системи початкової освіти. Право на освіту здобували всі стани, але спроможні оплатити навчання.

3) В листопаді 1929 року уряд країни прийняв рішення в найкоротший час здійснити колективізацію в Україні. Замість одноосібних господарств вирішено створити колгоспи. У них все повинно бути спільним (земля, худоба, знаряддя, праці). Першими до колгоспу записувалися сільські комуністи і бідні селяни. З вільних господарів селяни перетворювалися на безправних членів колгоспу. Вони не мали права залишати село, а за свою працю отримували мізерну платню і то не грошима, а продуктами. Оскільки головами колгоспів найчастіше призначали партійних керівників або робітників, які не знали праці хлібороба, то часто це шкодило колгоспам. За першим п’ятирічним планом в Україні передбачалося об’єднати в колгоспи 30% селянських господарств. Керівник комуністичної партії України – Станіслав Косіор скоротив терміни колективізації на півтора року до осені. 1930 року. Не скрізь колективізація відбувалась мирним шляхом. Загальна кількість повстанців в Україні у 1930 році становила 40 тисяч громадян. На селах жорстоко заворушення придумувались радянською владою. У березні 1930 року в газеті «Правда» з’явилася стаття Сталіна «запаморочення від успіхів». Головна відповідальність за помилки під час колективізації покладалась на місцеве керівництво. На початку 1930 року радянська влада розпочала терор проти заможних селян. Землю, худобу від заможних селян відбирали і передавали колгоспам, а самих селян відправляли до спец поселень. Наприкінці 1932 року колективізація в Україні завершена.

Білет№14

Питання

1. Козацько-селянські повстання наприкінці 16 століття.

2. Наступ російського самодержаства в Україні. Валуєвський циркуляр. Емський указ.

3. Голодомор 1932-1933рр. в Україні: причини і наслідки.

1) Одне із найбільших козацьких повстань відбулось на Київщину у 1591-1593 роках під керівництвом Косинського. У 1590 році Косинський за дорученням польського короля формує козацьке військо для оборони поділля від татар. Польський уряд обіцяв козакам за це платню грішми, але слова не дотримав. Обуренням козаків скористався Косинський, який очолив повстання. За декілька місяців повстання охопило територію Київщини, черкащини, поділля. Косинський наказав збирати податки з населення на утримання козацького війська. У лютому 1593 року у битві поблизу міста П'ятки повстанці зазнають поразки. Влітку 1593 року двохтисячне козацьке військо взяло в облогу місто Черкаси. Під час переговорів Косниського вбили, а козаки відступили на Запоріжжя. У 1594-1596 роках козацько-селянське повстання очолив Северин Наливайко. У жовтні 1594 року повстанці з'єднались із загоном запорожців під керівництвом Григорія Лободи. Козацьке повстання охопило Волинь, Київщину, Поділля і південні білоруські землі. Тропи повстанців виступило в похід польське військо під командування Станіслава Жолкевського. У квітні 1594 року поблизу Білої Церкви відбулась битва із урядовим військами, в якій повстанці зазнали значних втрат. Тікаючи від ворога, козаки переправились на лівий берег Дніпра. Серед повстанців почались суперечки. Наливайка Скинуто з гетьманства, а замість нього заможні козаки гетьманом обрали Григорія лободу. У травні 1596 року повстанці зазнали поразки поблизу річки Солониця. Жолкевському вдалося посварити козаків. Він розпочав переговори із Лободою. Запідозривши Лободу у зраді, козаки вбили його, а козацьких ватажків видали полякам. Наступного дня польське військо увірвалось до козацького табору і вчинило жахливу різанину. У 1597 році Наливайка страчено у Варшаві.

2) Наступ російського самодержавства в Україні. Валуєвський циркуляр. Емський указ. У червні 1863 року міністр внутрішніх справ Валуєв видав указ, яким забороняв піблікацію українською мовою, шкільних підручників і релігійних видань. Про українську мову у циркулярі говорилося, що "її не було, немає і бути не може". Українська мова була поставлена поза законом. Російські чиновники з радістю взялися впроваджувати указ у життя. Наприкінці 60-их років 19 століття українська інтелігенція почала поступово відновлювати громади. ГРомадівці займалися науковою і видавничою роботою. У 1873 році вони створили історичне товариство Нестора Літописця, а пізніше південно-західний відділ російського географичного товариства. Минуло небагато часу, як на громадівців впали нові підозри. Колишній діяч київської громади Михайло Юзефович надіслав до Петебрурга петицію (зверненя) в якій стверджував, що громадівці ведуть серед селян пропаганду незалежності України. Російський цар Олександр Другий, переляканий повідомленням про український рух 18 травня 1876 року підписав Ємський указ. Цим документом заборонялося не тільки друкувати українською мовою книги, а й завозити у межі Російської імперії українські книги, надруковані за кордоном, ставити українські спектаклі, влаштовувати концерти українських пісень.

3) Голодомор 1932-33 рр. був страшним злочином сталінського режиму. Він був спровокований радянських керівництвом з метою масового вступу селян до колгоспів. Причини голодомору:

1. Небажання селян працювати у колгоспах.

2. Непосильні для селян норми хлібозаготівлі і конфіскації продовольчих запасів.

3. Непродумана політика виділення коштів на індустріалізацію, коли доля селян не бралась до уваги.

Радянський уряд прагнув прискорити будівництво заводів і фабрик, але для цього потрібні були кошти. Тому вирішено було збільшити продаж зерна за кордон і взяти його за будь-яку ціну у селян. Постачання хліба на користь держави здійснювалося внаслідок додаткової хлібозаготівлі. З колгоспів вивозилось все зерно, навіть посівне. Держава постійно підвищувала плани постачі зернових, відбираючи у селян практично все зерно. Не виконання каралося позбавленням окремих господарств промислового обладнання. Для виконання плану хлібозаготівлі в Україну було направлено комісію під керівництвом В’ячеслава Молотова. За один рік молотовська комісія додатково заготовило в Україні сто чотири мільйони пудів зерна (16 кг – 1 пуд). В серпні 1932 року прийнято закон «про п’ять колосків», який передбачав за крадіжку колгоспної власності 10 років позбавлення волі з конфіскацією майна. Керівництво країни знало про голод, але замочувало цей факт. Голодомор став для України національною трагедією (загинуло 5 млн. громадян).