16. Мова, писемність, освіта, наукові знання та література Галицько-Волинського князівства.

На етапі завершення формування державності Київської Русі її культура збагатилася новими елементами. Найважливішою серед них стала писемність, поширення якої в схід-нослов’янському світі значно передувало офіційному введенню християнства. Особливий інтерес становить т. зв. «софійська» абетка, виявлена С. Висоцьким на стіні Михайлівського вівтаря Софійського собору у Києві. Вона складається із 27 букв: 23 – грецьких і 4 – слов’янських: Б, Ж, Ш, Щ. Деякі вчені вважають її невдалою спробою відтворення кириличного алфавіту, але таке пояснення, на думку авторів підручника «Культура українського народу» (Київ, 1994), не можна вважати коректним. Хоча графічно букви аналогічні кириличним, та це не кириличний алфавіт, який складався із 43 літер. Не може він вважатися і азбукою із 38 букв, про яку згадує чорноризець Храбр. Оригінальною літературною памяткою дохристиянської доби вважається т.зв. «Велесова книга», глибоко опрацьована і прокоментована ужгородським вченим Б. Яценком. «Велесова книга» засвідчила, що наші пращури мали розвинене почуття людської гідності, національної свідомості і патріотизму, високі духовність і мораль. Після офіційного введення християнства на Русі утверджується кирилична система письма. Нею написані всі відомі твори ХІ і наступних століть: «Остромирове євангеліє», «Ізборники Святослава» 1073 і 1076 рр., «Слово о законі і благодаті» митрополита Іларіона, «Мстиславове євангеліє», «Повість временних літ» та інші.

Літературні джерела Київської Русі слід розділити на: 1) Свідчення фольклору; 2) Перекладну літературу; 3) Оригінальну літературу.

Фольклор. До фольклору того часу відносяться: обрядові пісні, календарні пісні, заговори та заклинання, казки, розповіді побутового та історичного характеру, легенди, прислів'я та приказки, загадки, билини. Перекладна література носить, головним чином, церковно-релігійний, християнський характер. Це:

1. Остромирово Євангеліє - найдавніший датований східно-слов'янський рукопис, найдавніша давньоцерковно-слов'янська пам'ятка східно-слов'янської редакції. Перекладено для новгородського посадника Остромира за часів Ярослава Мудрого (1056-1057). Зберігається в публічній бібліотеці СПБ ім. Салтикова-Щедріна.

2. Повчання - писання отців православної церкви -Іоанна Златоуста, Іоанна Дамаскіна, Єфрема Сірина (в 19 ст. вони перекладалися на народну українську мову Т.Шевченко, П.Кулішем, М.Шашкевичем).

3. Збірники релігійного та релігійно-світського характеру (Св. Письмо + Писання отців церкви + Історичні відомості). Такими були, зокрема, Збірники кн. Святослава 1073 та 1076 рр.

4. Збірники науково-історичного характеру:

А. Хронографії.

Б. Бджоли - збірники думок з св. Письма, писання отців церкви та античних письменників.

5. Апокрифи - перекази на біблійні теми, про загробне життя, про біблійних героїв.

6. Антицерковні інтерпретації (напр., Мандрівка Богородиці по мукам з Михайлом Архангелом та 400 ангелами до Аду).

7. Повісті з Візантії, арабські та індійські казки (Троянська війна, Олександрія, 4 індійських царства, "Варлаам та Іоасааф", останню використав І.Франко для свого твору "Притча про життя").

8. Твори природного та географічного змісту ("Фізіолог", "Шестиднів" - космографія, "Християнська топографія Козьми Індикоплова", олександрійського купця 6 ст.).

Оригінальна творчість.

Берестяні грамоти. Слов'янська азбука. У східних слов'ян писемність існувала ще до прийняття християнства. Збереглися давні рукописи, написані "руськими письменами". Пізніше була запроваджена слов'янська абетка, складена болгарськими просвітителями Кирилом і Мефодієм. Існувало два варіанта азбуки - глаголиця і кирилиця. Літописи. У монастирях створювалися перші письмові історичні праці, що називалися літописами (запис по роках). Літописання Київської Русі почалося за зразком візантійських хронік. Перший літописний запис з'явився в 1039 р. Історичні записи вели ченці Києво-Печерського, Видубицького та інших монастирів.

"Слово про закон і благодать" митрополита Іларіона, першого місцевого, руського Київського митрополита, обраного за Ярослава Мудрого (1051) - прославляння .кн.Володимира та хрещення Русі, написана між 1037 та 1043 і виголошена на честь відкриття київського Софійського собору.

"Повчання дітям" Володимира Мономаха (1096), яке складається з 3 частин: 1)релігійні правила; 2)поради для князя, 3)життєпис самого автора, як приклад для дітей. Автор був високоосвіченою людиною, знав 5 мов, його гуманізм на 3-4 століття обігнав аналогічні твори західних авторів. Це був не тільки літературний твір, але й політичний маніфест, де автор проголошував ідеї громадянського миру в державі, необхідність укріплення її зовнішнього становища.

"Житіє та ходіння Данила, руські землі ігумена" - науково-географічний опис подорожі в Єрусалим через Царгород (1106-1108).

Києво-Печерський патерик - збірник оповідань про життя святих отців церкви Лаврського монастиря (І чверть 18 ст.), прославляв зодчих, живописців, святих отців, пропагував єдність руської землі. Вперше був надрукований в друкарні Києво-Печерської Лаври в 1661 р. О.Пушкін писав про це джерело: "прелесть простоты и вымысла".

"Слово Данила Заточника" - сповідь дружинника, вигнаного з княжого двору, який просить простити йому його провинності і повернути назад з заслання. Роздуми про багатих і бідних, добрих і злих, розумних і дурних. Ідея сильної княжої влади, ідеалізація князя.

8. Найвидатнішим взірцем поетичної творчості на Русі другої половини 12 ст. є "Слово о полку Ігореве". Невідомий автор з надзвичайною художньою силою описав трагічний стан Русі в епоху феод.роздробленості.