Робота над формуванням вокально-хорових навичок

Мета: визначення шляхів виховання творчих здібностей школярів засобами вокально-хорового виховання, розкриття суті вокально-хорової діяльності.

План:

1. Етап розспівування на уроках музики.

2. Вокально-хорова робота як основа музичного виховання.

Вирішення завдань музичного виховання можливе тільки при умові досягнення школярами художнього виконання музичного репертуару. Виразне виконання творів обов'язково емоційне, в ньому повинна відчуватись глибина розуміння музичних образів. Таке виконання потребує оволодіння вокально-хоровими навичками та вміннями як засобами музичної виразності. Формування цих навичок не є самоціллю, а послуговує розкриттю змісту музики.

Хоровий спів - найбільш доступна виконавська діяльність школярів. Співочий голос може бути вихований практично у всіх, крім паталогічних випадків. Правильний співочий розвиток з врахуванням вікових особливостей та закономірностей становлення голосу сприяє розвитку здорового голосового апарату.

Щоб розвивати і виховувати дитячі голоси, вчителю необхідно знати співочі можливості школярів. Гак. в шестилітнього школяра вони невеликі, його співочий апарат ще не сформований. Діапазон першокласника, в якому найкраще звучить його голос мі-1 - соль-1; фа-1 - ля-1. Тому на перших заняттях необхідно використовувати вузько діапазонні нескладні врави та поспівки. Поступово діапазон слід розширювати. У другокласників найбільш природньо голос звучить у діапазоні мі-1 - сі—1. Тут також слід спочатку підбирати вправи і пісні в межах цього діапазону, потім поступово його розширювати до ре-1 - до-2. З третього року навчання голоси вирівнюються на всьому діапазоні в межах до-1 - ре-2 (мі-2).

У молодших школярів проходить становлення характерних якостей співочого голосу. Тому тембри дитячих голосів повинні постійно знаходитись в центрі уваги вчителя. Велике значення в процесі розвтику тембру голосу має атака звуку (тверда, м'яка). Вміле використання її у вокальнй роботі (з превагою м'якої атаки) позитивно впливає на тембр, помагає позбутися таких негативних явищ, як "затиснений голос", "носовий призвук" тощо.

Вокально-хорові навички: 1. Співоче дихання.

Розрізняють два види співочого дихання:

а) верхньореберне (ключичне);

б) нижньореберне (діафрагматичне).

Ця класифікація є досить умовною, бо в природі кожен з видів в "чистому" вигляді не зустрічається, можна лише говорити про перевагу того чи іншого, а в співі завжди присутній змішаний вид дихання. Неприйнятним в співі є поверхове дихання з перевагою верхньореберної частини голосового апарату. Недопустиме також форсування звуку, що зумовлене вдиханням занадто великиї кількості повітря. Правильність співочого дихання залежить найперше від правильності вдихання, яке мусить бути глибоким, швидким, безшумним з розширенням нижніх ребер і без підняття плечей. Якість та правильність співочого дихання залежить також від економного витрачання повітря при співі, від уміння регулювати видих.

Найкраща школа для розвитку співочого дихання - сама музика, спів.Тому працювати над співочим диханням потрібно в процесі розучування поспівок і пісень. Діти в першу чергу повинні навчитись рівній, співочій поставі, брати дихання між фразами, не піднімати при вдиханні плечей.

У вихованні навичок красивого та виразного співу особлива роль належить таким навичкам, як (2.) артикуляція та (3.) дикція.

Основа співу - голосні звуки. На них виховуються всі вокальні якості голосу. Від правильного утворення голосних залежить краса тембру. У дітей молодшого шкільного віку тембр нерівний. В основному це залежить від "нерівності" голосних. Щоб вони звучали рівно, діти повинні прагнути тримати високу позицію на всіх звуках співочого діапазону. Для цього використовуються поспівки, вправи на голосні у, ю, а (наближені до о), і (наближене до и) тощо. Важливе значення у вимові голосних мають положення рота та губ.

Непересічне значення для правильного співу мають

(4.) ансамбль і (5.) стрій.

Ансамбль це спільне і злагоджене виконання твору. Ансамбль досягається нелегко. Навички такого виконання розвиваються на практиці. Для досягнення ансамблю необхідно працювати над всіма його складовими: інтонаційною злагодженістю, одноманіттям манери звучання, ритмічним, темповим та агогічнилі злиттям, динамічною єдністю, одночасним початком та закінченням співу в цілому творі та окремих його частинах (куплетах, фразах).

Хоровий стрій буває горизонтальним та вертикальним. Горизонтальний стрій це правильне інтонування мелодичної лінії, вертикальний - інтонування в акорді.

Перед розучуванням пісні на уроці музики бажано вивчити з дітьми коротку вокальну вправу (розспівку) чи поспівку, яка інтонаційно та ритмічно схожа на дану пісню. В 1-му та 2-му класах такі розспівки доцільніше розучувати методом ладової сольмізації, в 2-му та 4-му класах можна поступово привчати учнів до співу з нот.

Перед розучуванням пісні, чи в процесі роботи над нею корисно використовувати художні ілюстрації, які за своїм змістом близькі до музичного образу пісні. Бажано, щоб діти не тільки розглядали малюнки, але й виділяли в них головне, те, що зв'язане з художнім змістом пісні.

Більшість пісень в молодших класах розучують на слух, коли діти повторюють фрази за вчителем. Використовуючи таку форму роботи, вчитель повинен прагнути, щоб учні максимально свідомо засвоїли художній образ пісні. Вся технічна робота над виконанням на всіх стадіях вивчення пісні повинна бути спрямована на емоційне переживання кожного куплета.

Для розучування пісні на слух варто використовувати такі етапи роботи:

1. Ознайомлення з піснею:

а) вступне слово вчителя;

б) виконання пісні вчителем;

в) бесіда про виконану пісню.

2. Засвоєння літературного тексту.

3. Розучування мелодії та робота над виразністю співу.

4. Закріплення та повторення.

Вступне слово вчителя (в формі розповіді чи бесіди) повинно бути лаконічним, емоційим за змістом та цікавим для школярів.

Коли діти прослухали пісню, вони разом з учителем аналізують ті засоби музичної виразності, які їм доступні.

Аналіз твору варто будувати таким чином, щоб показати як ті чи інші елементи музичної мови (темп - швидкий, помірний, повільний; динаміка - голосно, не дуже голосно, тихо; характер мелодії - маршовий, наспівний, танцювальний і т. д.) допомагають відтворити ідейно-художній замисел композитора. Наприклад, про "Пісню Лисички" М. Лисенка можна сказати, що вона весела, життєрадісна. Але до цього висновку діти повинні прийти в процесі аналізу пісні за допомогою навідних запитань вчителя.

методичний посібник / За ред. Н.І. Клокар, О.В. Чубарук. - Біла Церква, 2005-С.51-55.

4. Обрізан K.M. Програмні засоби навчального призначення // Інформатизації середньої освіти програмні засоби, технології досвід, перспективи / За ред. В.М.Мадзігона, Ю.О.Дорошенка . - К.: Педагогічна думка, 2003. - С.156-165.

5. Основи нових інформаційних технологій навчання: Посібник для вчителів / Авт. кол. за ред. Ю.І.Машбиця. - К.: ІЗМН, 1997.

Розучуючи поетичний текст пісні, необхідно добиватися виразності декламування, в основі якого закладено розуміння смислових зв'язків. Слова пісні потрібно вчити, дотримуючись її ритмічного малюнка.

Мелодію пісні найчастіше розучують по фразах, потім їх об'єднуючи. Швидкі мелодії бажано спочатку розучувати в повільному темпі.

Розучуючи з дітьми пісню, вчитель повинен звернути увагу на особливості побудови фраз (напрямок руху мелодії, ритмічний малюнок, однакові мелодичні ходи тощо). Корисно, щоб діти слухали пісню у виконанні вчителя і самостійно визначали особливості побудови мелодії.

Вже з перших уроків вчителю слід по можливості добиватися грамотного і виразного її виконання, більш повного виявлення художнього задуму. Так поступово в роботі над піснею учні привчаються вдумливо ставитися до її тексту, що дає можливість виконувати кожен куплет по-різному, у відповідності до його змісту.

В процесі розучування та повторення пісень бажано урізноманітнювати способи їх виконання: співати можна всім класом, групами чи по одному.

Велике значення для розвитку активного музичного слуху має спів без інструментального супроводу. Враховуючи це, вчитель повинен систематично застосовувати акапельний спів при повторенні нескладних для інтонування пісень та вправ.

Тема: Музично-ритмічні рухи,як вид музичної діяльності.

План

1 .Значення і завдання.

2. Класифікація музично-ритмічних рухів.

3. Прийоми й методи.

Література:

1. Большой толковый психологический словарь / Ребер Артур - М.: Вече, АСТ. - 2000 год.

2. Музыкальные игры и пляски в детском саду / Пособие для музыкальных руководителей детских садов, издание 2-ое. Составители Е. Каява, Л. Кондрашова, С. Руднева. - Л.: Государственное учебно-педагогическое издательство министерства просвещения РСФСР Ленинградское отделение. - 1963, - 399с.

Навчання - це цілеспрямований педагогічний процес організації і стимулювання активної навчально-пізнавальної діяльності дітей з оволодіння знаннями, вміннями, навичками, розвитку творчих здібностей і моральних етичних поглядів.

Кожній віковій категорії притаманні різні особливості цього процесу, і вагому роль тут грає сприйняття. Важливою характеристикою пізнавальних процесів дітей дошкільного віку є образно-емоційне сприйняття навколишнього світу. Чим менше років дитині, тим більше забарвлюється різними емоціями і переживаннями все що вона сприймає, робить, про що думає.

Образно-емоційне сприйняття переважає до шести, -семирічного віку. Тільки починаючи з восьми років (а у деяких дітей і пізніше) в психічний процес сприйняття навколишньої дійсності включається логіка. Якщо музичний керівник ставить собі за ціль сформувати в дитині якусь якість, змусити її щось зрозуміти, йому потрібно намалювати в свідомості дитини яскраву картину цього явища і викликати емоцію.

В структурі музичних занять в дитячому садку музично-ритмічні рухи, як провідний вид музичної діяльності, займають центральне місце. І як що спів досить складний для дітей, то рух під музику - значно більш доступний і ранній вид музичної діяльності.

Музичні ігри в дитячому садку складають невід'ємну частину естетичного виховання дітей дошкільного віку. Вони є основним шляхом розкриття музичного образу через рухи. В рухах дитина виражає свої власні радісні відчуття, народжені музикою, закріплюючи певні образи та переживаючи різні емоційні стани.

Музичні заняття - це одна з граней всебічного розвитку дитини, прилучення їх за допомогою музики до нових форм спілкування. Музично- ритмічні рухи, як основна частина музичного заняття у дитячому садку, сприяє розвитку музичності кожної дитини. Вони розвивають емоційність і образність сприйняття музики, почуття ритму, мелодійний і гармонійний слух, відчуття музичної форми, музичну пам'ять.

Сюжети, образи музичних ігор і танців конкретизують для дітей зміст музичного твору, допомагають більш глибокому його переживанню.

Виразні музичні рухи спираються на загальний фізичний розвиток дітей, кмітливість, координацію рухів. Для того щоб діти могли більш точніше передавати в рухах зміст, структуру і особливості музики, музичний керівник включає в заняття невелику кількість музично-рухових вправ.

Працюючи із дошколятами, керівникові слід зважати на наступні аспекти:

1. Розвиваючи виразність дитячого руху, дитину необхідно завжди ставити в такі умови, при яких вона при виконанні завдання буде проявити самостійність.

2. Не потрібно добиватися, щоб діти оволодівали показаними рухами в процесі розучування однієї гри, танцю або вправи.

3. Плануючи свою роботу, музичний керівник повинен вибирати у збірнику ті ігри та рухи, які допоможуть йому виконати задачі по розвитку музичного сприйняття в рухах дитини.

4. Особливу увагу слід звернути на якість виконання музики. Не слід допускати пауз перед закінченням думки,як іноді це роблять керівники «для зручності» дітей.

5. Хороводну пісню потрібно розучувати з дітьми заздалегідь, щоб вони добре засвоїли мелодію, зміст всіх куплетів, а потім уже показувати композицію хороводу.

6. Керівник повинен передбачити, які труднощі можуть виникнути із вивченням нових музично-ритмічних рухів або нової гри.

7. Не потрібно гнатися за великою кількістю нових ігор та танців, важливо, щоб діти поступово вникали в музику, сюжет, образи .

Підводячи підсумок можна зазначити, що послідовна, систематична робота над вирішення проблем, що пов'язані із засвоєнням нових музично- ритмічних рухів та музично-ритмічної діяльності в цілому, розвиває у дітей уяву, їх творчу активність, вчить усвідомленому відношенню до сприйняття музики та емоційного осмислення рухів.

Музично-ритмічна діяльність як засіб розвитку дитини, включаючи в себе роботу із образами та емоційними відгуками, цілком відповідає вимогам досить складного дошкільного віку.

його увагу на засобах музичної виразності (темп, динаміка і так далі), розрізняти музичні твори по жанру, характеру.

У педагогічній практиці з цією метою все частіше почали застосовувати музично-дидактичні ігри, які, впливаючи на дитину комплексно, викликають у неї зорову, слухову і рухову активність, тим самим розширюючи музичне сприйняття в цілому.