6. Нові течії в сучасній західній філософії

У 60-70 роках XX в. такі напрями зарубіжної філософії, як прагматизм, неопозитивізм, феноменологія, екзістенціалізм і інші, поступово втрачають свій минулий вплив. На передній план виступають структуралізм, герменевтика, критичний раціоналізм, проблематики, що намагаються шляхом зміни методів дослідження подолати кризовий стан західної філософської думки.

Структуралізму (Д. Леві-Стросс, Ж. Лакан, М.П. Фуко) як філософській течії властива абсолютизація структурного методу. Прагнення розкрити універсальні структури соціальної реальності і людського мислення переростає в пошук метафізичних сутностей. Починаючи з 40-х років XX в. структурний метод використовувався в мовознавстві, а потім в літературознавстві, етнографії, стосовно до мислення як в нормі, так і в патології і т.п. Леви-Стросс найбільшу увагу приділив дослідженням міфологічного мислення, прагнучи показати наявність загальної структури в міфах різних племен і народності. Його висновок: одні і ті ж міфи відтворюються з буквальною точністю в різних районах світу. Причому і міфологічне і наукове мислення, з його точки зору, підлеглі одній і тій же логіці.

Критичний раціоналізм (К. Поппер, І. Лакатос, П. Фейерабенд) розробляє свою концепцію, аналізуючи проблеми розвитку наукового знання. Його представники вважають, що істинним методом філософії є так звана раціональна критика. Це по суті означає невизнання світоглядної функції філософії. Потрібно зазначити, що критичні раціоналісти визнають існування реального світу і можливість його наукового опису. Але в протилежність як скептицизму, так і догматизму Поппер висуває принцип фаллібалізму – визнання принципової гіпотетичності будь-якого наукового знання. Процес наукового пізнання розглядається ним як безперервний критичний діалог між різними типами наукових теорій. Заперечуючи принцип об’єктивної істини, теорія критичного раціоналізму, в суті, приходить до визнання плюралізму (множинність) істин, суб’єктивного характеру знання.

Герменевтика, мабуть, саме останнє за часом виникнення самостійна течія західної філософії, хоч вона має саму довгу передісторію. Слово “герменевтика” походить від імені бога Гермеса – в стародавньогрецькій міфології посланника богів і пояснювача їх волі. Це означає, що герменевтика з самого початку була пов’язана з ідеями інтерпретації і розуміння. Представники сучасної філософської герменевтики (Е. Бетті, Г. Гадамер, М. Ландман) бачать в ній не тільки метод гуманітарних наук, але і спосіб тлумачення певної культурно-історичної ситуації і людського буття взагалі. Вбачаючи основну проблему філософії в проблемі мови, вони відкидають об’єктивне наукове пізнання, безмежно довіряючи непрямим свідоцтвам свідомості, втіленим в мові, передусім письмовій. Свою самостійність герменевтика знайшла вже в роботах німецьких філософів Ф. Шлейермахера і В. Дільтея, згідно з якими для розуміння історичних текстів і будь-яких пам’ятників минулого необхідно увійти в ту культурно-історичну атмосферу, в якій творив їх творець, і постаратися як можна точніше відтворити її в переживанні і взагалі в свідомості дослідника. Багато що запозичаючи у Дільтея і Хайдеггера, Гадамер додав герменевтиці універсальне значення, перетворивши проблему розуміння в саму суть філософії. Предметом філософського знання з точки зору герменевтики є світ людини як область людського спілкування. Саме в цій галузі протікає повсякденне життя людей, створюються культурні і наукові цінності. Ситуація, що склалася на Заході після другої світової війни: гострота соціальних конфліктів, неспроможність ідеалістичних концепцій, не здатних привести до вирішення як внутрішніх, так і зовнішніх протиріч, – все це привело до того, що проблема взаємного розуміння людей висунулася на одне з перших місць. Однак герменевтика також виявилася не в змозі вказати шлях вирішення соціальних колізій: замість того, щоб шукати причини взаємного нерозуміння людей, соціальних груп в умовах суспільного життя, представники цієї течії, навпаки, самі соціальні колізії намагалися пояснити взаємним нерозумінням, тобто ставили віз попереду коня.

Отже, характерні риси зарубіжної філософії XX в. – це ідеалізм, метафізика і ірраціоналізм, спроби “подолати” протилежність матеріалізму і ідеалізму. Потрібно зазначити, що в сучасній західній філософській думці робляться спроби так чи інакше використати, асимілювати деякі принципи наукової філософії, зрозуміло, по-своєму інтерпретовані. Однак в силу неспроможності початкових принципів численні течії і школи зарубіжної філософії виявляються не в змозі дати науковий аналіз суті і закономірностей сучасної епохи.

ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ І КАТЕГОРІЇ
1. ПРАГМАТИЗМ D. Pragmatismus Е. Pragmatism, Pragmaticism F. Pragmatisme Es. Pragmatismo	Філософське вчення, що вважає що філософія повинна бути не роздумом про перші початки буття і пізнання, а загальним методом розв’язання тих проблем, які встають перед людьми в різних життєвих ситуаціях, в процесі їх практичної діяльності, що протікають в світі, що безперервно міняється.
2. ФІЛОСОФІЯ ЖИТТЯ D. Philosophie des lebens Е. Philosophy of life F. Philosophie de la vie Es. Filosophia de la viola	Філософська течія, що висуває як початкове поняття “життя” як деяку інтуїтивну цілісну реальність, що осягається; не тотожне ні духу, ні матерії. Cтверджує схильність до примітиву і культу сили. Вплинуло на формування ідеології націонал-соціалізму.
3. ФРЕЙДИЗМ D. Freidismus Е. Freudism F. Freudisme Es. Freidismo	Різні школи і течії, прагнучі застосувати психологічне вчення Фрейда для пояснення явищ культури, процесів творчості і суспільства загалом. В основі течії лежить ідея Фрейда про несвідоме як основи психоаналізу. Важливе місце в психоаналізі відводиться деяким стимулам, що впливають на життя людини (сексуальні інстинкти, сексуальний досвід).
4. СЦІЕНТИЗМ D. Szientismus, Szientifismus Е. Scientism F. Scientisme Es. Scientismo	Філософський напрям, що стверджує, що за допомогою нових наукових дисциплін і нових наукових технологій будуть вирішені всі проблеми людини. Приймає різні форми: кібернетичний, комп’ютерний, генетичний і т.д. Стверджує культ науково-технічного розуму, функціональної раціональності.