Тема 9. Марксистська філософія

1. Єдність матеріалізму і діалектики.

2. Теорія пізнання і логіка.

3. Матеріалістичне розуміння історії.

4. Розвиток марксистської філософії Г.В. Плехановим і В.І. Леніним.

1. Єдність матеріалізму і діалектики

Марксизм виник в 40-х роках XIX в. в Німеччині. Він являє собою складну світоглядну систему, складовими частинами якої є філософське, економічне і соціально-політичне вчення.

Карл Маркс (1818-1883) народився в місті Трір (Рейнська область). Вчився на юридичному факультеті Боннського, потім Берлінського університету, але вивчав головним чином філософію і історію. У 1841 р. захистив докторську дисертацію, присвячену порівняльному аналізу натурфілософії Демокріта і Епікура. Хоч дисертант стоїть на гегелівських позиціях, він висловлює крамольні думки про те, що філософія повинна боротися проти всіх земних і небесних богів і, подібно Прометею, нести людям світло знання і свободу.

У 1842 р. Маркс стає редактором ліберальної “Рейнської газети”, яка незабаром перетворюється в рупор революційної демократії. Пруський уряд закриває газету і Маркс переїжджає в Париж – центр інтелектуального і політичного життя Європи. Тут він вивчає історію французької революції, французький матеріалізм, теорію утопічного соціалізму, досвід робітничого руху. З особливою увагою Маркс вивчає праці Фейербаха. У період революції 1848-49 рр. він знаходиться в Німеччині, де засновує “Нову Рейнську газету”, в якій відстоює пролетарські позиції в революції. Висланий з Німеччини в 1849 р., Маркс поселився в Лондоні, де був створений його основний труд “Капітал”.

З 1844 р. Маркс зближується з Енгельсом, в співдружності з яким було створене нове вчення.

Фрідріх Енгельс (1820-1895) народився в місті Бармені (Рейнська область) в сім’ї текстильного фабриканта. 1842-1844 рр. він провів в Англії, працюючи на фабриці батька. У цей час Енгельс вивчав соціально-політичні відносини і економіку найбільш розвиненої країни того часу. Тут він тісно зв’язався з англійським робочим рухом, тут ним був створений труд “Положення робочого класу в Англії”, в якому багатий фактичний матеріал привів автора до теоретичних узагальнень. Енгельс прийшов до висновку, що пролетаріат не тільки страждаючий, але і клас ,що бореться, що соціалізм зможе стати реальною силою тільки тоді, коли він перетвориться в мету політичної боротьби робочого класу.

Все своє життя Енгельс наполегливо займався самоосвітою, він придбав глибокі енциклопедичні знання не тільки в суспільних, але і в природних науках, а також у військовій справі і в ряді прикладних наук. Енгельс приділяв велику увагу обгрунтуванню і розвитку філософії марксизму. Крім робіт, написаних ним спільно з Марксом, він є автором творів “Людвіг Фейербах і кінець класичної німецької філософії”, “Анти-Дюрінг”, “Діалектика природи” і інших.

Ідейним джерелом філософії марксизму послужила німецька класична філософія і, насамперед, системи Гегеля і Фейербаха.

Велику заслугу Гегеля Маркс і Енгельс бачили в тому, що він уперше представив весь природний, історичний і духовний світ у вигляді процесу, тобто в безперервному русі, зміні, перетворенні і розвитку, і спробував розкрити внутрішній зв’язок цього руху. Разом з тим вони вважали, що дану проблему Гегель тільки поставив, але не вирішив. З їх точки зору, це пояснювалося, по-перше, неминучими межами як власних знань Гегеля, так і переконань його епохи. І, по-друге, Гегель, будучи ідеалістом, світ речей “поставив на голову”: для нього думки людської голови були не відображенням дійсних речей і процесів, а, навпаки, речі і процеси зображалися відображенням абсолютної ідеї, що лише втілилася, що існувала ще до створення світу. Таким чином, зв’язок світових явищ був абсолютно перекручений.

Початковим пунктом розуміння діалектики основоположниками марксизму було матеріалістичне розв’язання основного питання філософії. “Мій діалектичний метод по своїй основі, – підкреслював Маркс, – не тільки відрізнений від гегелівського, але є його прямою протилежністю. Для Гегеля процес мислення, який він перетворює навіть під ім’ям ідеї в самостійний суб’єкт, є деміург дійсного, який представляє лише його зовнішній вияв. У мене ж, навпаки, ідеальне є не що інше, як матеріальне, пересаджене в людську голову і перетворене в ній”. Матеріалістична діалектика розглядає кожну форму дійсності в її русі, отже, також і з скороминущої сторони. Вона “ні перед чим не схиляється і по самій суті своїй критична і революційна”¹.

Енгельс зазначає, що гегелівська система страждала внутрішньою суперечністю: з одного боку, її істотною передумовою був погляд на людську історію як на процес розвитку, який за самою своєю природою не може знайти завершення і відкриттів так званої абсолютної істини. З іншого боку, Гегель претендував на те, що саме в його системі виражена абсолютна істина в останній інстанції, і, отже, ніякий розумовий і інший прогрес неможливий і не потрібен. Геніальне відкриття Гегеля – діалектичний метод суперечив його ж багато в чому штучній філософській системі.

Долаючи ідеалізм Гегеля, Маркс і Енгельс прийшли до матеріалізму, але не до матеріалізму XVIII віку, метафізичного і механістичного, а матеріалізму, який “є по суті діалектичним і не має потреби більше ні в якій філософії, що стоїть над іншими науками”¹.

Отже, назва нового матеріалізму була знайдена: діалектичний матеріалізм, основою якого є матеріалістична діалектика. Іноді Енгельс вживав термін: матеріалістичний метод.

Велику роль в подоланні Марксом і Енгельсом ідеалістичних уявлень зіграли твору Фейербаха.

Маркс вважав заслугою Фейербаха критику ідеалізму як витонченого релігійного світогляду, зіставлення ідеалізму “істинного матеріалізму”, або матеріалістичного світорозуміння, яке було кроком уперед в порівнянні з матеріалізмом XVIII в. Долаючи обмеженість антропологічного матеріалізму Фейербаха, основоположники марксизму досліджують нарівні з природними і соціальні передумови єдності людини і природи.

Було б абсолютно неправильно представляти процес формування філософії марксизму як механічне з’єднання двох компонентів – діалектики Гегеля і матеріалізму Фейербаха. Кожна складова була піддана капітальній переробці. Діалектичний матеріалізм як органічна єдність теорії і методу істотно відрізняється від всієї попередньої філософії, в тому числі від своїх ідейних джерел, хоч і є їх безпосереднім продовженням і розвитком.

Джерело розвитку матеріалістичної діалектики основоположники марксизму бачили в узагальненні і осмисленні суспільно-історичного досвіду, досягнень природознавства і суспільних наук. Енгельс вважав, що з кожним великим відкриттям в природознавстві матеріалізм міняє форму. Великі відкриття в природознавстві XIX віку знайшли осмислення з позицій діалектичного матеріалізму і багато в чому визначили його форму. Енгельс сформулював на основі цих відкриттів тезу про матеріальну єдність світу, виявив основні форми руху матерії і їх взаємозв’язок. Все це зводило йому виробити єдину систематичну картину природи, відповідну науковим представленням кінця XIX віку.

Маркс і Енгельс критикували так званий натурфілософський підхід, суть якого полягає в тому, що розділяючий його філософ уявляє себе представником “науки наук”, яка може не звертати уваги на дані конкретних наук, і навіть всупереч їм висловлювати власну незаперечну думку з будь-якої приватної природничої проблеми. Часом це вело до безглуздих і фантастичних тверджень. Гегель, зокрема, не визнавав вже в основному відкриті хімічні процеси як взаємодію атомів. Він навіть заперечував той факт, що вода складається з водню і кисню.

У філософії Гегеля найбільш цінним елементом, з точки зору основоположників марксизму, була діалектика. Ось що з цього приводу говорить Енгельс: “Маркс і я були навряд чи не єдиними людьми, які врятували з німецької ідеалістичної філософії свідому діалектику і перевели її в матеріалістичне розуміння природи і історії”¹.

Крім свідомої, або суб’єктивної діалектики, Маркс і Енгельс говорили і про діалектику об’єктивну, яка панує в природі і суспільстві. Об’єктивна діалектика панує у всій природі; суб’єктивна діалектика, діалектика мислення є тільки відображення пануючого у всій природі руху шляхом протилежностей, які і зумовлюють життя природи своєю постійною боротьбою і своїм кінцевим переходом одна в одну.

З точки зору Енгельса, предметом матеріалістичної діалектики, або діалектичного матеріалізму є вивчення найбільш загальних, тобто діалектичних законів природи, історії і пізнання, в тому числі і, насамперед, мислення. У цьому ж висловлюванні дається матеріалістична характеристика основного питання філософії і виділення головного закону діалектики – закону єдності і боротьби протилежностей.

Специфічним вираженням суперечливого характеру розвитку є закон перетворення кількісних змін в якісні, детально розроблений в “Науці логіки” Гегеля. Звільнивши зміст цього закону від містичної оболонки, марксисти застосовують його при аналізі економічних, соціальних, політичних, а також духовних процесів.

Особливе місце в системі законів діалектики займає закон заперечення заперечення. Він розкриває механізм появи нового з старого шляхом “зняття”, або діалектичного заперечення попереднього етапу розвитку, вказує на загальний напрям розвитку природних і суспільних систем.