4. Теорія пізнання д. Локка

Англійський мислитель Джон Локк (1632-1704) досліджував широке коло філософських питань. Він намагається обгрунтувати походження знань з почуттів, розробляє сенсуалістичну теорію пізнання. Головна праця Локка – “дослід про людський розум” починається з критики вчення про природжені ідеї Декарта. Спростовуючи дане вчення, він зазначає, що ідеї не успадковуються, в розумі немає ніяких природжених ідей, єдиним джерелом знань є тільки досвід. Всі ідеї і поняття людини виникають в процесі впливу речей, існуючих поза нами і незалежно від нас, на наші органи почуттів. Навколишній світ предметів і речей визначає зміст відчуттів людини. У зв’язку з цим Локк відмічає: в розумі немає нічого, чого раніше не було б в наших почуттях, досліджує форми пізнання і розглядає питання про джерела утворення ідей, понять. Висуваючи як єдине джерело всіх ідей досвід, Локк поділяє його на зовнішній і внутрішній. Об’єктом зовнішнього досвіду є зовнішній світ, об’єктом внутрішнього – діяльність самої душі. Перший є основа чуттєвого пізнання, він з’являється в формі відчуття, другий – в формі рефлексії. Зовнішній досвід, ідеї, відчуття дають знання про об’єктивний світ; внутрішній досвід, ідеї, рефлексії розкривають внутрішній стан і діяльність нашої душі.

Зовнішній досвід, відчуття дають нам уявлення, на думку Локка, про такі якості, які належать самим предметам, знаходяться в них такими, якими вони є в наших відчуттях. Дані якості Локк визначає як об’єктивні, первинні якості, вони невіддільні від предметів і постійно зберігаються в них. Такими якостями є протяжність, рух (або спокій), щільність, фігура, число. Вторинні якості суб’єктивні, вони не належать самим предметам матеріального світу. У останніх існує лише здатність викликати в нас ці відчуття. Це такі якості, як звук, смак, колір, запах, які, на думку Локка, не належать предметам зовнішнього світу. Філософ стверджує, що якщо очі не бачать світла або колір, вуха не чують звуків, ніс не нюхає, то всі кольори, звуки, запахи, як самостійні ідеї, зникають. Іншими словами, на думку Локка, дані якості суб’єктивні, вторинні, вони залежать від діяльності наших почуттів. Вторинні якості Локк уподібнює умовному знаку. Подібне розуміння означало поступки агностицизму, вело до сумніву в можливості пізнання властивостей різних речей. Розподіл досвіду як джерела знань на зовнішній і внутрішній, якостей на первинні і вторинні, на об’єктивні і суб’єктивні свідчило про відступ Локка від матеріалістичної теорії пізнання. У подальшому цим відступом скористалися суб’єктивні ідеалісти, передусім Берклі і Юм. Таким чином, подвійний характер філософії Локка був своєрідним джерелом як для матеріалістичних, так і для ідеалістичних шкіл.

Значне місце в теорії пізнання Локка займає вчення про мову. Слова, по Локку, є чуттєві знаки і основна їх частина – не одиничні позначення, а загальні терміни. Філософ ставить питання: якщо всі речі в своєму існуванні одиничні, то яким чином ми приходимо до загальних сутностей, які означаємо загальними термінами? Як виникають загальні ідеї? І Локк міркує таким чином: загальні ідеї створюються шляхом знаходження ознак в складі багатьох предметів, які об’єднують їх, а всі інші ознаки опускаються. Так створюються абстрактні, відвернені ідеї: матерія, протяжність, рослина, тварина і т.д. Всі ці загальні ідеї є результат діяльності розуму, але в основі їх знаходиться схожість самих предметів.

Загалом вчення Локка вплинуло значним чином на подальший розвиток філософії: по-перше, на представників французького матеріалізму XVIII віку; по-друге, на суб’єктивно-ідеалістичні погляди Д. Берклі.