1.2. Контроль змінних

Контроль зовнішніх (побічних і додаткових змінних) здійснюється за допомогою:

- елімінації, коли експериментальна ситуація організовується таким чином, щоб виключити зовнішні змінні (в лабораторії ізоляція звуків і т. п.), що є далеко не завжди можливим;

- стандартизації умов забезпечення константних характеристик побічних і додаткових змінних через однакові просторово-часові умови проведення дослідження для всіх досліджуваних, процедури, обладнання, інструкції, вирівнювання за статтю, віком, статусом тощо; проблемою при цьому є характеристики побічних і додаткових змінних; до того ж навіть у цьому разі змішування повністю уникнути неможливо (скажімо, проведення експерименту для людей з різними біологічними ритмами життєдіяльності водночас, наприклад вранці, викличе різну реакцію, багато в чому обумовлену саме рівнем активності досліджуваних, що пов’язана з їхніми біоритмами);

- балансування введення контрольної групи, яка перебуває в тих самих умовах, при цьому контролюється ефект змішування змінних;

- контрбалансування (позиційне вирівнювання) – спосіб контролю ефекту порядку шляхом чергування впливів; застосовується, коли експеримент включає кілька серій. Кожна група досліджуваних одержує один і той самий набір впливів, змінюється лише їхня послідовність у серії. Кожний набір впливів пред’являється однакову кількість раз.

- рандомізація – стратегія випадкового відбору або розподілу досліджуваних, при якій всі суб’єкти мають рівні шанси потрапити в групу. Застосовується при відборі членів популяції в експериментальну вибірку, а також при розподілі випробуваних по експериментальних і контрольних групах. Забезпечує внутрішню валідність, контролює ефект змішання. Використовується, якщо додаткова змінна невідома й тому її не можна уникнути від початку, але її дія може бути мінімізована. Т.б. в досліджувану групу ми повинні відбирати людей з різним ступенем прояву якостей, що підлягають дослідженню. Якщо додаткові змінні пов’язані з особливостями досліджуваних, то формування експериментальної й контрольної груп виробляється випадковим чином, щоб їхні склади були статистично еквівалентні.

Послідовність дій при контролі змінних (Макгіган):

1. Додаткова змінна не впливає па залежну – ігноруємо змінну, продовжуємо експеримент.

2. Додаткова змінна може впливати на залежну змінну:

1) її можна контролювати – застосовується контроль, триває експеримент;

2) її не можна контролювати за допомогою елімінації, створення константних умов, балансування або контрбалансування, тоді її треба рандомізувати – триває експеримент; якщо можливості для рандомізації немає – відмова від експерименту.

1.3. Психологічні шкали

За С. Стівенсом, виокремлюють 4 рівні виміру переведення якісних психічних явищ у зовнішні, кількісні показники, які називають шкалами (від лат. scala сходи). Знання типу шкали показує дозволений набір операцій з даними та визначає коло дозволених характеристик статистичних моделей методів математичної статистики.

Типи шкал:

1. Номінальна шкала, або шкала найменувань, коли всі психологічні прояви класифікуються за певними ознаками в класи еквівалентних об’єктів, напр., належність особистості до певної раси. На цій шкалі об’єкти можна розташувати в будь-якій послідовності. Клас із найбільшою кількістю об’єктів називають модою статистичною мірою центральної тенденції (тобто статистичним показником, що характеризує найбільш виражене, репрезентативне значення змінної) для даного виду шкал.

Процедура вимірювання – надання об’єктам назви або іншої відзнаки через порівняння їх і визначення класів еквівалентності.

Мета – поділ сукупності об’єктів на класи, які не перехрещуються.

Статистичні методи обробки результатів: характеристика центральної тенденції – відносна частотність, мода, критерій х² (хі-квадрат), частота, мода, кореляція ознак та ін. методи порівняння частот.

Сфера застосування у психології: при діагностиці особистості (типологізація, наприклад: холерик, сангвінік, флегматик, меланхолік); у психофізиці – метод константних стимулів.

2. Шкала порядку (ординарна, рангова) – об’єкти можна впорядкувати за ступенем виразності якої-небудь ознаки. Припустимим перетворенням при цьому буде будь-яка монотонна функція.

Процедура вимірювання – ранжування об’єктів через їх порівняння за відношенням «не більше і менше.

Мета – лінійне впорядкування об’єктів щодо певної ознаки.

Варіант шкали порядку – дихотомічна класифікація (є властивість – немає властивості).

Статистичні методи обробки результатів вимірювання: характеристика центральної тенденції – медіана; характеристика розбіжностей – процентілі; зв’язок двох вимірювань встановлюється за допомогою порядкової або рангової кореляції (τ-Кенделла і p-Спірмена) й ін. методи непараметричної статистики.

Сфера застосування у психології: для вивчення пізнавальних процесів в експериментальній психосемантиці, соціальній психології (ранжування, педагогічне оцінювання та ін.).