![](/user_photo/2706_HbeT2.jpg)
- •§1. Предмет курсу "Римське приватне право"
- •§2. Значення вивчення римського приватного права для сучасних юристів
- •§3. Рецепція римського права
- •§4. Причини рецепції римського права
- •§5. Про рецепцію римського приватного права в Україні
- •§1. Поняття та види джерел римського приватного права
- •§2. Звичай та звичаєве право
- •§3. Закон
- •§4. Преторське право
- •§5. Юриспруденція і юристи
- •§6. Постанови сенату
- •§7. Імператорські конституції
- •§8. Кодифікація Юстиніана
- •§1. Поняття особи та її право- і дієздатність
- •§2. Правове становище різних категорій населення Риму
- •§3. Юридичні особи
- •§1. Види сім'ї в Римі
- •§2. Шлюб та його види
- •§3. Умови вступу в шлюб, порядок його укладення та
- •§4. Особисті та майнові відносини між подружжям
- •§5. Правові відносини між батьками і дітьми
- •§6. Опіка і піклування
- •§1. Поняття та особливості римського цивільного процесу
- •§2. Судочинство і судді
- •§3. Види цивільного процесу в Римі
- •§4. Оскарження та виконання судового рішення
- •§5. Особливі засоби преторського захисту
- •§6. Екстраординарний процес
- •§7. Поняття та види позовів
- •§8. Позовна давність
- •§1. Поняття речового і зобов'язального права
- •§2. Поняття та види речей
- •§1. Поняття та види володіння
- •§2. Набуття і припинення володіння
- •§3. Захист володіння
- •§1. Поняття та виникнення права власності
- •§2. Зміст права власності
- •§3. Обмеження права власності
- •§4. Види права власності
- •§5. Способи набуття і припинення права власності
- •§6. Захист права власності
- •§1. Поняття та види прав на чужі речі
- •§2. Поняття сервітутів та їх види
- •§3. Встановлення, припинення і захист сервітутів
- •§4. Емфітевзис і суперфіцій та заставне право
- •§1. Загальне вчення про зобов'язання
- •§2. Підстави виникнення зобов'язань та їх класифікація
- •§3. Сторони у зобов'язанні
- •§4. Виконання зобов'язання
- •§5. Наслідки невиконання зобов'язання
- •§6. Забезпечення зобов'язань
- •§1. Поняття та класифікація договорів
- •§2. Структура договору
- •§3. Загальні умови дійсності договору
- •§4. Порядок укладання договору. Представництво
- •§1. Вербальні контракти
- •§2. Літеральні контракти
- •§3. Реальні контракти
- •§4. Консенсуальні контракти
- •§5. Безіменні контракти
- •§6. Пакти та їх види
- •§1. Зобов'язаний ніби з договору
- •§2. Зобов'язання з деліктів
- •§3. Зобов'язання з ніби-приватних деліктів
- •§1. Основні поняття спадкового права
- •§2. Історія виникнення і розвитку спадкового права
- •§3. Спадкування за заповітом
- •§4. Спадкування за законом
- •§5. Необхідне спадкування (обов'язкова частка)
- •§6. Прийняття спадщини
- •§7. Легати і фідеїкоміси
- •§1. Предмет курсу "Римське приватне право"6
§4. Спадкування за законом
Якщо померлий не залишав заповіту або залишений заповіт не набував дії (спадкоємець помирав раніше за спадкодавця), то настає спадкування за законом.
Спадкування за законом виникло раніше, ніж спадкування за заповітом, пройшовши складний і тривалий шлях становлення. У процесі свого історичного розвитку склалися такі види спадкоємства за законом: спадкування за jus civile, спадкоємство за преторським правом -bonorum possessio, спадкоємство за правом Юстиніана.
222
223
Уже
Закони XIIтаблиць
встановили, що відкриття спадщини за
законом можливе
тільки тоді, коли немає заповіту. І саме
спадкування за законом визначалося
положеннями Закону XII
таблиць.
Можна сказати, що Законами XII
таблиць
і дальшим розвитком цивільного права
(jus
civile)
були
закладені основи
спадкування за законом.
Але розвиток економічного життя, зміцнення приватної власності, витіснення агнатичного споріднення когнатичним вимагали нових підходів, нових принципів спадкування за законом. І такі принципи були вироблені преторською практикою центумвірального суду.
Весь попередній розвиток римського спадкового права дав змогу імператору Юстиніану своїми 118 і 127 новелами провести кардинальну реформу спадкування за законом. В основу спадкування за законом у новелах Юстині-ана покладено когнатичне (кровне) споріднення та індивідуальна приватна власність.
Якщо за цивільним правом розрізняли три класи спадкоємців, а за преторськими едиктами -чотири, то Юстиніан усіх потенціальних спадкоємців розділив на п'ять класів. Перший клас спадкоємців за законом становили усі низхідні родичі померлого. Це, зокрема, сини, дочки, внуки, правнуки. При цьому спадкоємці ближчого ступеня усували від спадкування спадкоємців дальшого стуленя. Тому за життя дітей спадкодавця їх діти (внуки спадкодавця) до спадкування зазвичай не закликалися. Внуки могли закликатися до спадкування лише в тому випадку, коли немає в живих їхнього батька -сина спадкодавця. У цьому випадку внуки мали право дістати ту частку, яку одержав би їх батько, якщо б пережив спадкодавця. Така участь у спадкуванні називається спадкуванням за правом представництва, тобто внуки у даному випадку ніби представляють собою св,ого померлого батька.
До другого класу спадкоємців за законом відносилися висхідні родичі -батько, мати, дід, баба, а також повнорідні брати і сестри та їхні діти.
Третій клас спадкоємців за законом -це неповнорідні брати і сестри, а також їхні діти.
До четвертого класу спадкоємців входили усі інші родичі без обмеження ступенів. При цьому родичі ближчого ступеня усували від спадкування родичів більш віддаленого ступеня.
До п'ятого класу спадкоємців за законом відносилися чоловік або жінка, які пережили одне одного.
Чоловік, який пережив дружину, або жінка, яка пережила чоловіка закликалися до спадкування, якщо нікого з названих вище родичів у спадкодавця не виявилося, або ніхто з них не прийняв спадщини. Практично подружжя, яке пережило одне одного, дуже рідко могло бути спадкоємцем. Щоправда, "бідна вдова" могла одержати 1/4 частину майна померлого заможного чоло-
віка. Однак обов'язкова частка такої вдови залежала від кількості дітей. Якщо вона мала трьох і більше дітей, то одержувала рівну частку з дітьми.
Отже, за правом Юстиніана суворо додержувались принципу: не допускалося одночасне закликання до спадкування спадкоємців різних класів. Ніхто із спадкоємців інших класів, якщо є спадкоємці першого класу, не міг бути закликаний до спадкування. Коло спадкоємців у праві Юстиніана було практично обмежене.
На закінчення слід зазначити, що впорядкування системи спадкування за законом, відмова від зовсім застарілого агнатичного принципу і встановлення спадкування на засадах кровного споріднення без всяких обмежень для жінок є безперечною і великою заслугою Юстиніанівських реформ. Усі ці риси зближують її з сучасними системами.
Разом тим система спадкування за законом не була позбавлена і деяких недоліків. Найбільший з них -це закликання до спадкування незліченної кількості родичів. У цьому Юстиніан зробив навіть крок назад порівняно з преторським едиктом, який обмежував закликання когнатів до шостого ступеня. Така незліченність рідні часто призводила до того, що для окремих осіб смерть спадкодавця і відкриття спадщини було приємною несподіванкою. На виправдання Юстиніана треба зазначити, що питання про обмеження спадкування побічних родичів виникло значно пізніше, і цей недолік римської спадкової системи повторили й деякі наступні кодифікації. '