3. Прогнозування і планування потреб у послугах установ соціальної сфери. Фінансування соціальної сфери

Провідні країни ринкової економіки велику увагу приділяютьефективному функціонуванню таких галузей, як освіта, культура,охорона здоров'я, туризм і відпочинок, житлово-комунальне господарство, екологія.  Сукупність цих галузей звичайно визначається як соціальна сфера. Заміру розвитку ринкової економіки значення соціальної сфери постійнозростає.

Обгрунтування напрямів соціально-економічного прогнозуванняполягає в тому, щоб, з одного боку, з'ясувати перспективи найближчогоабо більш віддаленого майбутнього в досліджуваній області, керуючисьреальними економічними процесами, сформувати цілі розвитку, а з іншого  - Сприяти виробленню оптимальних планів, спираючись на складенийпрогноз і оцінку прийнятого рішення з позицій його наслідків упрогнозованому періоді.

Актуальність даної теми полягає в тому, що в країні ще недосить повно на практиці відображаються ті соціальні гарантії, про якіговорить Конституція.

Сучасні умови господарювання вимагають максимального розширеннясфери та вдосконалення методів прогнозування та планування. Чим вищеякість прогнозів і планів, тим більш вагомим буде їхній внесок усуспільний розвиток.

Важливими завданнями, які зазвичай ставляться перед виконавцями припрогнозування та планування, розробки відповідної концепції,програми, заходи, є збереження і розвиток високоефективноїструктури економіки, достатнього рівня доходів та соціальної захищеностінаселення, підтримання наявних та налагодження нових різноманітнихекономічних зв'язків у масштабах регіону, держави та із зовнішнім світом.

Соціальна сфера та її роль у сучасному суспільстві

Основним документом, згідно з яким фінансують бюджетні заклади та установи соціальної сфери, є кошторис доходів і ви­датків, форма якого затверджується Міністерством фінансів України.

Кошторис доходів і видатків бюджетних установ — це основний фінансовий документ цих установ, у якому визначаються обсяг і спрямування коштів для виконання ними своїх функцій.

Кошторис бюджетних установ складається з двох частин: загального і спеціального фондів.

Загальний фонд — це головна складова кошторису. В ньому містяться дані про надходження із загального фонду бюджету та розподіл видатків за кодами економічної класифікації.

Раніше, до 1998 p., використовувалися статті витрат, які відрізнялися в кошторисах різних бюджетних установ. Тепер для всіх бюджетних установ згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 1997 р. (із відповідними змінами у наступні роки) використовується єдиний кошторис доходів і видатків.

Спеціальний фонд — це друга складова кошторису, в якому містяться дані про надходження зі спеціального фонду бюджету та їх розподіл згідно з кодами економічної класифікації.

Специфіка формування спеціального фонду полягає в тому, що до нього передусім включаються суми коштів, зароблених соціокультурними організаціями (як й іншими бюджетними установами) самостійно, насамперед за рахунок надання платних послуг. В умовах скорочення державних видатків на утримання соціокультурних галузей України в 90-х роках XX — на початку XXI ст. спеціальні кошти відіграють важливу роль у стабілізації функціонування освіти, охорони здоров'я та інших галузей соціокультурної сфери.

До основних кодів видатків кошторису (згідно з економічною класифікацією) належать (згідно з наказом Державного казначейства від 4 листопада 2004 р. № 194) такі.