20. Механізми реалізації регіональної політики держави: інституційно-правові, організаційні, фінансово-економічні, соціально-психологічні

механізм реалізації регіональної політики держави регулюється концепцією державної регіональної політики, яка була затверджена Указом Президента України

від 25 травня 2001 року N 341/2001.

Реалізація державної економічної політики має ґрунтуватись на чіткому розподілі повноважень відповідальності та фінансово-економічної бази між трьома рівнями управління.

Механізм державного регулювання повинен забезпечити:

Активізація господарської діяльності в регіонах на основі впровадження нових виробничих відносин та поліпшення використання природно-ресурсного та економічного потенціалу.

• Створення умов для посилення спеціалізації регіонів прискореного розвитку прогресивних галузей економіки та залучення інвестицій у регіони які мають для цього найбільш сприятливі умови.

• Ліквідація економічних кризових ситуацій в регіонах та створення сприятливих умов для життєдіяльності населення України.

Механізм державного регулювання розвитку регіонів включає такі елементи:

• Законодавча база

• Бюджетно-фінансове регулювання та підтримка регіонів з боку держави.

• Подальший розвиток таких форм і методів державного впливу як прогнозування та програмування.

• Створення та розвиток в окремих регіонах країни спеціальних економічних зон і територій пріоритетного розвитку.

• Розвиток транскордонного співробітництва.

21. Регіональне управління та місцеве самоврядування. Поняття та суть місцевого самоврядування. Його основні ознаки та принципи, моделі управління.

РУ – цілеспрямований вплив органів регіонального управління та місцевого самоврядування на підприємства і організації регіону з метою досягнення загально-регіональних цілей.

Практично в усіх розвинутих країнах світу на місцевому рівні існують дві влади, які є різними за суттю, природою і метою виникнення. Це державне управління регіонами і місцеве самоврядування.

Державне управління регіонами (або пряме державне управління на місцях) - управлінська діяльність, яка здійснюється через адміністрацію, призначену центральними або іншими вищими органами влади.

Місцеве самоврядування - це гарантоване державою право і реальна здатність територіальної громади самостійно чи під відповідальність органів і посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах існуючого державного законодавства.

Виходячи з цих визначень, можна виділити кілька принципових відмінностей державного управління регіонами і місцевого самоврядування

Державне управління регіонами	Місцеве самоврядування
Необхідність створення системи державного управління регіонами та її конфігурація визначається виключно державою	Держава визнає їх на принципах природного права і законодавчо регламентує їхню діяльність
Посадові особи призначаються	Посадові особи обираються
Органи підконтрольні і підзвітні перед центральними чи іншими вищими органами державної влади	Органи підконтрольні і підзбітні перед територіальною громадою
Органи державного регіонального управління є фактично агентами державної влади на місцях. Вони не є суб'єктами бюджетної, фінансової, господарської ініціативи, а лише виконавцями державних рішень	Органи місцевого самоврядування самостійно вирішують законодавчо визначене коло питань. Для цього вони наділені бюджетною, фінансовою, господарською, майновою автономією

Україна не є винятком у цьому питанні. Конституцією України закріплено дві системи влади на місцях: місцеві державні адміністрації, які є місцевими органами виконавчої державної влади, і місцеве самоврядування як публічну владу територіальних громад.

Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.

Органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, є районні та обласні ради.

Місцеве самоврядування – це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади самостійно (під відповідальність органів та осіб Місцевого самоврядування) вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції України та ЗУ.

Територіальна громада – жителі, об‘єднані постійним проживанням в межах села, селища, міста, що є самостійним адміністративно-територіальним утворенням або добровільне об’єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр.

Таким чином, МС в Україні можна розглядати, як певну систему, яка включає:

• Територіальну громаду

• Сільську, селищну, міську раду

• Сільського, селищного, міського голову

• Виконавчі органи сільської, селищної, міської ради

• Районні та обласні ради, які представляють спільний інтерес

• Органи самоорганізації населення (будинкові, вуличні, квартальні)

• Інші органи самоорганізації населення, які створюються з метою вирішення питань місцевого значення).

Ознаки місцевого самоврядування:

• Місцеве самоврядування займає особливе місце в механізмі управління суспільством і державою, виступаючи специфічною формою публічної влади, яка не є складовою частиною механізму державної влади.

• Місцеве самоврядування має особливий об’єкт управління – питання місцевого значення – предмети відання, перелік яких закріплюється законодавством.

• Одним із специфічних суб’єктів місцевого самоврядування є територіальна громада.

• Важливою ознакою місцевого самоврядування є його системний характер.

• Місцеве самоврядування діє в порядку і межах, визначених верховною владою; його органи дотримуються визначеного законодавством розмежування сфер компетенції; для здійснення завдань, що стоять перед самоврядними органами, вони мають самостійні джерела фінансування; вони формуються з дотриманням принципу виборності.

Принципи місцевого самоврядування – це вихідні начала, що покладені в основу організації і функціонування місцевого самоврядування та які визначають його властивості, риси та ознаки.

Місцеве самоврядування в Україні здійснюється на принципах (ЗУ):

• Народовладдя;

• Законності;

• гласності;

• колегіальності;

• поєднання місцевих і державних інтересів;

• виборності;

• правової, організаційної та матеріально-фінансової самостійності в межах повноважень, визначених цим та іншими законами;

• підзвітності та відповідальності перед територіальними громадами їх органів та посадових осіб;

• державної підтримки та гарантії місцевого самоврядування;

• судового захисту прав місцевого самоврядування.

Найбільше поширення в сучасному світі отримали дві основні моделі місцевого самоврядування – англосаксонська (англо-американська) та континентальна (французька).

Англосаксонська модель сформувалася в результаті поступового входження систем управління містами середньовічної Англії в державний механізм управління країною. Характерними рисами цієї системи є:

• значна ав0тономія органів місцевого самоврядування по відношенню до державної влади;

• відсутність на місцях повноважних представників центральної влади, які б опікали органи місцевого самоврядування;

• виборність ряду посадових осіб місцевого самоврядування територіальною громадою (наприклад, шериф, клерк громади, скарбник, коронер, регістратор, податковий інспектор тощо);

• функціонування органів місцевого самоврядування виключно в межах своєї компетенції, закріпленої в законі, тобто, повноваження місцевого самоврядування визначаються згідно з позитивним принципом правового регулювання (органи місцевого самоврядування можуть робити лише те, що прямо передбачено законом).

Континентальна модель є результатом тривалої еволюції римської системи організації влади на місцях і вона характеризується такими основними рисами:

• більш високим ступенем централізації управління, наявністю органів місцевого управління з вертикальною підпорядкованістю;

• повноваження місцевого самоврядування визначаються згідно з негативним принципом правового регулювання (органам місцевого самоврядування дозволяється робити все, що не заборонено законом).

В деяких державах започаткована така система організації влади на місцях, яка характеризується рисами як англо-американської і континентальної моделі, що дає підстави виділити третю – змішану модель.

Радянська модель самоврядування: 1) Місцеве самоврядування повністю підпорядковано центральній владі; 2) Існує ієрархія самого місцевого самоврядування з точки зору його централізації.

Якщо поглянути на ці різні моделі, то можна побачити, що від моделі до моделі самостійність та повноваження місцевого самоврядування зростають у такій послідовності: радянська модель (найменше), континентальна модель (більше), змішана модель (ще більше), класична модель (найбільше).