18. Основні напрями регіонального управління: управління природно-ресурсним потенціалом регіону, управління фінансовими, трудовими ресурсами.

основні напрямки регіонального управління можна поділити на 2 групи:

1. в економічній сфері:

- забезпечення ефективного розвитку регіональної економіки;

- ефективний внутрішньорегіональний розподіл праці;

- ефективний розвиток підприємницької діяльності;

- створення сприятливих умов для розміщення та ефективного функціонування виробничих об’єктів та об’єктів інфраструктури;

- ефективне використання наявного ресурсного потенціалу в регіоні;

- розвиток територіальних виробничих комплексів;

- ефективне керівництво господарством регіону;

2. в соціальній сфері :

- задоволення потреб населення а праці та забезпечення ефективного використання трудового потенціалу;

- створення умов для відтворення трудового потенціалу регіону;

- забезпечення ефективного розвитку соціальної інфраструктури;

- задоволення потреб населення харчуванням та іншими товарами та послугами;

- регулювання якісних та кількісних характеристик структур, розселення населення;

- підтримка сприятливого для життя, праці та відпочинку екологічного середовища.

19. Роль державного управління щодо розвитку соціальної інфраструктури регіону. Управління інноваційною діяльністю.

Стратегічним завданням державної політики регіонального розвитку України є підвищення конкурентоспроможності регіонів та зміцнення їх ресурсного потенціалу.

Роль соціальної інфраструктури у розвитку та розміщенні виробничих сил надзвичайно велика. Високорозвинена соціальна інфраструктура сприятливо впливає на ефективність виробництва, створює усі передумови для забезпечення високого життєвого рівня населення регіону, обумовлює побутову та соціально-культурну привабливість того чи іншого регіону.

При управлінні соціальною інфраструктурою, як відкритою системою, що розвивається, ставиться мета досягнення такого стану системи, який забезпечить найбільш повне задоволення потреб населення у послугах та створення умов життєдіяльності населення на певній території.

Однією із відмітних ознак регіональної політики слід вважати зближення її з науково-технологічною політикою. Сьогодні пошук зовнішнього вирішення регіональних проблем замінений пошуком внутрішніх механізмів їх розв’язання у самому регіоні. Суттєвого значення набувають організаційні інновації як форма вираження організаційного ресурсу регіональної соціально-економічної системи.

І до цього часу невирішеною в Україні залишається проблема створення розвиненої інфраструктури підтримки й регулювання діяльності суб’єктів інноваційного підприємництва, у тому числі й на рівні регіонів. Інноваційна діяльність регіонів вимагає державної підтримки і стимулювання, особливо на даному етапі, коли існує низка проблем:

• низька кваліфікація і відсутність досвіду в розробці інноваційних і технологічних проектів;

• відсутність знань у галузі інноваційного менеджменту і слабке використання методів міжнародного маркетингу;

• нерозвинений ринок науково-технічної продукції через недостатньо розвинену систему просування наукомісткої продукції та високі податки;

• недостатній рівень дослідження й інформаційного аналізу тенденцій світового ринку науково-технічної продукції та ін.

Як показує практика, одним із чинників, що перешкоджає створенню й успішному розвитку об’єктів інноваційної інфраструктури є недостатня оцінка значимості, ролі можливих наслідків реалізації інноваційних проектів у регіоні, а також брак кадрів, які б професійно організовували роботу інноваційної інфраструктури.

Досвід країн з перехідною економікою свідчить, що саме на регіональному рівні управління у рамках реалізації інноваційних програм і проектів, реально формується інноваційна інфраструктура, забезпечуються можливості та мотивації для інноваційної діяльності підприємств.

Організаційні інновації на рівні органів місцевого самоуправління – це цілеспрямовані нововведення, що реалізовані в основних функціях управління муніципальною системою (ресурсами й життєдіяльністю людей), які призведуть до відновлення всіх її підсистем і появи нової системи з високими (заданими) вихідними результатами.

До них можна віднести такі:

• стандарти результативності надання бюджетних послуг,

• створення нових освітніх, культурних програм,

• створення нового інвестиційного механізму, нових методів аналізу та ін.;

• створення нових умов кредитування,

• методів бюджетного вирівнювання,

• розробка концепцій і обґрунтування програм соціально-економічного розвитку,

• розробка нових технологій прийняття управлінських рішень і т.ін.,

• проведення нової кадрової політики,

• розробка діючих нормативних актів за допомогою сучасних технологій керування, що відповідають потенціалу розвитку території, які використовують керівники у своїй діяльності з підвищення якості життя населення на території муніципального утворення.