
- •1.Соціальна природа поняття “державне управління”, його мета та зміст, об’єкт та предмет. Державне управління як системне суспільне явище.
- •2.Фундаментальні процеси управління: планування, організація, управління, зв’язок. Етапи формування моделі системи державного управління.
- •3.Основні теорії державного управління: економічна теорія держави; теорія суспільного вибору; теорія соціології; теорія менеджменту.
- •4.Еволюція дослідження предмета державного та регіонального управління. Методи вивчення державного та регіонального управління
- •5. Держава як суб’єкт управління суспільними процесами. Сутність сучасної держави. Основні ознаки держави.
- •8. Цілі державного управління, їх юридичне та ресурсне забезпечення.
- •11. Сутнісні характеристики (риси) організаційної структури державного управління.
- •12. Моделі державного управління: світовий досвід. Використання зарубіжного досвіду державного управління у вітчизняній практиці
- •13. Система органів публічної влади. Законодавча влада в системі державного управління. Поняття, склад і структура парламенту, його повноваження.
- •15. Судова влада у системі державного управління. Поняття і роль судової влади у суспільстві. Судові системи та судові органи. Здійснення судової влади
- •16. Регіональне управління: сутність, цілі та специфіка. Історичні форми управління регіональним розвитком.
- •18. Основні напрями регіонального управління: управління природно-ресурсним потенціалом регіону, управління фінансовими, трудовими ресурсами.
- •20. Механізми реалізації регіональної політики держави: інституційно-правові, організаційні, фінансово-економічні, соціально-психологічні
- •21. Регіональне управління та місцеве самоврядування. Поняття та суть місцевого самоврядування. Його основні ознаки та принципи, моделі управління.
- •22. Роль органів місцевого самоврядування у розвитку регіону. Централізація та децентралізація влади.
- •23. Центральні органи виконавчої влади (цовв) у системі державного управління. Історія формування і функціонування. Організаційна структура та завдання цовв, їх права, компетенція, функції.
- •25. Секретаріат Кабінету міністрів України, порядок формування, повноваження. Відповідальність Кабінету міністрів України. Акти Кабінету міністрів України.
- •26. Міністерства України та їх повноваження. Державні служби України та інші центральні органи виконавчої влади: їх статус, функції.
- •27. Територіальні органи центральних органів виконавчої влади: права, компетенція, функції. Централізація та децентралізація у структурній організації державного управління.
- •28. Місцеві державні адміністрації в системі державного управління. Основні завдання, правовий статус, компетенція місцевих державних адміністрацій.
- •29. Повноваження, порядок формування та робота місцевих державних адміністрацій. Структура місцевих державних адміністрацій, їх діяльність.
- •30. Управління факультативними територіальними одиницями. Господарсько-правовий механізм діяльності територій із спеціальним статусом.
- •31.Історичний аспект та конституційно-правові засади місцевого самоврядування в Україні. Державна політика у сфері місцевого самоврядування.
- •32.Всесвітня Декларація місцевого самоврядування, Європейська Хартія місцевого самоврядування та проблеми функціонування інституту місцевого самоврядування в Україні.
- •33.Правовий статус органів місцевого самоврядування в системі державного управління.
- •35.Асоціації та інші форми добровільного об’єднання органів місцевого самоврядування. Особливості здійснення самоврядування в містах Києві та Севастополі.
- •37.Державне регулювання економіки, його цілі, функції, об’єкти.
- •38.Роль держави у розвитку підприємництва.
- •39.Засоби впливу на розвиток промислового і сільськогосподарського виробництва, сфери обігу і торгівлі.
- •40.Управління зовнішньоекономічним сектором.
- •41.Особливості управління соціальною сферою. Соціальна політика держави: необхідність, сутність, цілі та принципи.
- •42.Моделі соціальної політики. Методи впливу держави на розвиток соціальних відносин.
- •43.Державне управління в адміністративно-політичній сфері. Види політики держави, їх цілі, принципи формування, інструменти реалізації.
- •44. Національна безпека та державне управління.
- •45. Специфіка управління у сфері культури та ідеології
- •46. Державне управління у сфері освіти, молодіжної політики, культури, науки, туризму, спорту, охорони здоров’я.
- •47. Державне управління і сфера особистого життя людини.
- •48. Загальнотеоретичні аспекти організації роботи органів державної влади в Україні. Орган влади як об’єкт організації. Організація як процес і функція управління.
- •49 . Сутність і особливості менеджменту органу державної влади, регламент його діяльності.
- •50. Стратегічне управління та формування програми діяльності органу державної влади. Функціональний аналіз та контролінг діяльності органу державної влади.
- •51. Інформаційне та комунікаційне забезпечення внутрішньої організації органу державної влади.
- •52. Підготовка та прийняття рішень в органах державної влади.
- •53. Зв’язки з громадськістю в системі управлінської діяльності органу державної влади.
- •54. Роль та місце керівника в управлінні органами державної влади. Сутність лідерства в державному управлінні.
- •55. Забезпечення законності в державному управлінні. Специфіка юридичної відповідальності в державному управлінні.(Страхова)
- •56. Державна служба; поняття, правовий статус державних службовців
- •57. Система правових актів про державну службу та правовий статус державних службовців
- •58. Класифікація посад державних службовців.
- •59. Атестація державних службовців
- •60. Етика поведінки державних службовців
- •61. Управління державною службою. Державна кадрова політика. Підготовка, перепідготовка та підвищення кваліфікації державних службовців.
- •62. Бюрократія і бюрократизм у державному управлінні: світові тенденції та вітчизняна специфіка.
- •63. Поняття ефективності в управлінні. Чинники та критерії ефективності державного управління.
- •64. Загальна соціальна ефективність державного управління. Ефективність діяльності управлінських органів і посадових осіб. Економічна оцінка ефективності функціонування органу державної влади.
- •65. Державний контроль у сфері виконавчої влади в Україні, його зміст та правові засади. Види конторю.
- •66. Здійснення державного контролю щодо виконавчої влади з боку суб’єктів інших гілок влади: парламентський контроль, прокурорський нагляд, судовий контроль, адміністративний нагляд міліції.
- •67. Громадський контроль за діяльністю органів державного управління.
- •68. Основні напрями взаємодії центральних та регіональних органів державної влади та органів місцевого самоврядування з трудовими колективами, підприємствами, установами і організаціями.
- •68. Основні напрями взаємодії центральних та регіональних органів державної влади та органів місцевого самоврядування з трудовими колективами, підприємствами, установами і організаціями.
- •69. Взаємовідносини органів державної влади й місцевого самоврядування із судовими та правоохоронними органами: органами Служби безпеки України, органами прокуратури, органами внутрішніх справ.
- •70. Взаємодія державних органів та органів місцевого самоврядування з об’єднаннями громадян. Організація роботи із запитами громадян.
- •71. Державні та адміністративні послуги з боку органів виконавчої влади та їх правове регулювання.
- •72. Залучення громадськості до участі в управлінні державними і суспільними справами та контролі за функціонуванням органів влади.
- •73. Проблеми взаємовідносин гілок державної влади в Україні у сфері управління. Необхідність реформування системи державного та регіонального управління.
- •74. Державне та регіональне управління в контексті трансформаційних таглобалізаційних процесів.
- •75. Соціально-ринкова трансформація України та завдання держави щодо формування ефективної системи управління на різних рівнях
- •76. Реформування системи державного управління відповідно до стандартів публічного адміністрування, прийнятих в Європейському Союзі та країнах розвиненої демократії.
- •77. Суть та основні напрями адміністративної реформи в Україні. Концептуальні засади реформування центральних та місцевих органів влади, напрями вдосконалення управління регіональним розвитком
- •1. Загальні засади адміністративної реформи та засоби забезпечення її здійснення
- •79. Створення сучасного нормативно-правового, наукового та інформаційного забезпечення системи державного управління
76. Реформування системи державного управління відповідно до стандартів публічного адміністрування, прийнятих в Європейському Союзі та країнах розвиненої демократії.
Реформована система державного управління в Україні має наближатися до стандартів публічного адміністрування, прийнятих у країнах розвиненої демократії, зокрема в Європейському Союзі. Для цього необхідні скоординовані дії, спрямовані на:
ü законодавче розмежування повноважень у сфері державного управління між главою держави та урядом на підставі Конституції України; раціональне інституційне розмежування політичних та адміністративних функцій у системі виконавчої влади; удосконалення процедур діяльності органів влади;
ü відмежування політичних посад і сфери цивільної служби та встановлення правових механізмів захисту державних службовців від незаконних політичних впливів; запровадження відкритого конкурсного прийняття на цивільну службу та службового просування; удосконалення системи управління державною цивільною службою;
ü децентралізація функцій державного управління та відповідних ресурсів;
ü створення економічно самодостатніх суб'єктів місцевого самоврядування через укрупнення сільських і селищних громад;
ü правове регулювання адміністративної процедури (процедур); спрямування діяльності органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування в першу чергу на надання адміністративних послуг; впровадження нових організаційних форм і стандартів якості послуг; удосконалення механізмів правового захисту громадян у відносинах із органами державної влади;
ü посилення контрольних функцій парламенту, місцевих рад, а також посилення державного фінансового контролю; розвиток системи адміністративного судочинства; залучення громадськості до участі в управлінні державними і суспільними справами та контролі за функціонуванням органів влади.
Проблема невизначеності інституційно-влад-них повноважень і організаційно-кадрових принципів діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування може бути розв'язана лише за допомогою послідовного здійснення адміністративної реформи. Упродовж 2005 року вона реалізовувалася в частині реформування системи центральних органів державної влади.
Ще одним принципово важливим кроком у реформуванні політичної моделі України є встановлення ефективного цивільного контролю над силовими відомствами — Міністерством внутрішніх справ і Міністерством оборони.
Упродовж року в них тривали внутрішні реформи, основним змістом яких було зосередження силових структур України на виконанні функцій, притаманних відповідним відомствам демократичних країн, — гарантуванні безпечного життя громадян і безпеки держави.
Метою реформування МВС та МО України є забезпечення політичної нейтральності та незаангажованості силових відомств, неможливість їхнього використання як знаряддя політичної боротьби.
У найближчій перспективі завданням реформи в адміністративній сфері є законодавче забезпечення змін. Сучасні принципи публічного адміністрування мають бути відображені в положеннях законів "Про Кабінет Міністрів України", "Про міністерства та інші центральні органи виконавчої влади", "Про Президента України", у нових редакціях законів "Про місцеві державні адміністрації", "Про державну службу" та ін.
Прийняття Адміністративного процесуального кодексу України дасть змогу вперше на законодавчому рівні врегулювати весь спектр відносин громадян із органами виконавчої влади та місцевого самоврядування.
Реформування центральних органів виконавчої влади. Основною метою реформування Кабінету Міністрів України є забезпечення його конституційного статусу як найвищого органу в системі виконавчої влади. Концептуальною основою реформування уряду має бути утвердження за-садничого напряму його діяльності — формування державної політики.
Програма діяльності Кабінету Міністрів України має готуватися на весь строк діяльності уряду.
У системі виконавчої влади не повинно бути органів, які б не були безпосередньо чи опосередковано підпорядковані уряду. Причому Кабінет Міністрів, щоб зосередитися на питаннях вироблення політики, повинен максимально делегувати або передати іншим легітимним способом свої повноваження адміністративного характеру органам виконавчої влади нижчих рівнів.
Щоб Кабінет Міністрів мав змогу ефективно керувати органами виконавчої влади, за ним повинні бути закріплені повноваження щодо призначення та звільнення з посад заступників міністрів, керівників органів виконавчої влади нижчих рівнів, скасування актів органів виконавчої влади нижчих рівнів.
Необхідно підвищити рівень колегіальності в роботі уряду. Урядові комітети повинні стати повноцінним інструментом політичного узгодження проектів урядових рішень.
Реформування міністерств та інших центральних органів виконавчої влади має бути спрямованим на:
ü перегляд їхнього статусу та кількісного складу, а також уточнення їхніх функцій;
ü забезпечення провідної ролі міністерств як головних суб'єктів розробки політики у відповідних секторах державного управління;
ü підвищення ролі міністрів як державних політичних діячів.
У системі центральних органів виконавчої влади основними мають бути міністерства. Міністерства є "продовженням уряду" і тому повинні стати головними центрами вироблення державної політики. Відповідно у виконавчій владі лише Кабінет Міністрів та міністри як члени уряду повинні мати право видавати нормативно-правові акти.
Необхідно розмежувати політичне та адміністративне керівництво у міністерствах. Крім формального визнання посади міністра політичною, слід забезпечити легітимність такого визначення, а також надати міністру політичну підтримку в особі заступника міністра.
Для керівництва апаратом міністерства, забезпечення інституційної пам'яті міністерства і стабільності державної служби слід повернути посаду державного (постійного) секретаря міністерства — посадової особи зі статусом державного службовця.
Державний секретар міністерства повинен призначатися на посаду Кабінетом Міністрів у порядку, передбаченому законодавством про державну службу. Державний секретар міністерства має бути підзвітний та підконтрольний міністру.