75. Соціально-ринкова трансформація України та завдання держави щодо формування ефективної системи управління на різних рівнях

За 10 років Україна зробила важливі кроки для відходу від системи центрального планування в бік ринкової економіки. Ціни лібералізовані, як і режим торгівлі та обміну валюти. Значний прогрес зроблено в приватизації малих та середніх підприємств.

В той же час економіка України досі не може вийти з глибокої економічної кризи. Вона залишається другою після Туркменістану країною з перехідною економікою, де до цього часу спостерігається падіння ВВП, хоча його темпи за останні роки уповільнилися. В Україні спостерігаються також високі темпи спаду обсягів промислового виробництва і товарів народного споживання.

Має місце таке негативне явище, як зниження питомої ваги нагромадження основного капіталу і збільшення частки приросту оборотних коштів. Це свідчить про скорочення інвестиційних можливостей держави. Хоча, починаючи з 2000 року ситуація дещо поліпшилася: були зареєстровані випереджаючі темпи зростання виробництва промислової та сільськогосподарської продукції.

Протягом останніх років на тлі значного спаду виробництва сталися негативні структурні зміни. Якщо 1990 року частка базових галузей (електроенергетика, чорна металургія, паливна промисловість) становила близько 20 відсотків промислового виробництва, що відповідало показникам розвинутих країн, то 1998 року цей показник зріс до 52,7 відсотка, зокрема, на підприємствах чорної металургії – до 24,6, паливної промисловості – до 12,1, електроенергетичної – до 16,0, тобто в загальному обсязі промислового виробництва 1998 року порівняно з 1990-им збільшилась частка таких галузей, як електроенергетика – майже в 2,5 рази, паливна промисловість – в 2 рази та чорна металургія - теж удвічі.

Ця ситуація не змінилась і до початку 2000 року. Водночас частка машинобудування зменшилась у 3 рази. Промислове виробництво загалом за цей період скоротилося на 73,5 відсотка. Причинами незадовільної роботи промисловості є криза платежів, значний податковий тиск, брак коштів, високі кредитні ставки та низький попит на продукцію.

В таких складних економічних умовах зростає роль ринкової політики трансформації, яка спрямована на модернізацію і структурну перебудову виробництва, задоволення соціальних потреб населення, подолання не конкурентоспроможності українських товарів на зовнішніх ринках.

У подоланні економічної кризи, в розвитку ринкових відносин важлива роль належить регіонам, де реалізується безпосередньо ринкова політика, тобто формується регіональна політика ринкової трансформації (РПРТ). Але втілення її в життя в значній мірі визначається регіональними факторами і передумовами, які сприяють або розвитку ринкових відносин або гальмують його і впливають на реалізацію РСЕП.

Під регіональною політикою ринкової трансформації розуміємо сукупність заходів, спрямованих на здійснення ринкових реформ в регіоні з врахуванням відмінностей в їх економічній дієздатності.

Стосовно регіональних відмінностей, то вони зумовлені як природними факторами (наявністю сировинних ресурсів, кліматом, родючістю ґрунтів), так і економічними характеристиками (ефективністю, місцем у національній економіці, рівнем транспортних витрат, вартістю праці та капіталу, оснащеністю об'єктів інфраструктури)

Існуючі регіональні відмінності впливають на ефективність господарювання в регіоні, на можливості його економічного зростання. Саме з відмінностями в господарських структурах, соціально-економічному потенціалі регіонів пов'язані перспективи реформування їх економік. До цього необхідно додати наявність політичної волі до ринкових трансформацій як на рівні центральної, так і місцевої влади.

В основі регіональної політики ринкової трансформації лежить уявлення про ефективний розподіл факторів виробництва між альтернативними цілями їх використання (алокація). Алокаційний ринковий механізм, а з ним і регіональна політика ринкової трансформації націлені на подолання недосконалості та негнучкостей як централізовано-планового управління, так і ринкових принципів функціонування.

Метою регіональної політики ринкової трансформації є створення в регіонах належних умов для конкуренції, максимального використання регіональних конкурентних переваг, активізації внутрішніх джерел економічного зростання, створення сприятливого економічного клімату.

Взагалі політика ринкової трансформації визначається переходом до формування нової економічної системи, головним критерієм розвитку якої стають ціни світового ринку, що призводить до переоцінки поняття ефективності функціонування як галузей, так і регіонів.

Регіональна політика ринкової трансформації безпосередньо визначається закономірностями утворення і функціонування регіональних ринків, в рамках яких формуються інтереси і взаємовідносини суб'єктів ринкових факторів економічного ризику, дослідженням інфраструктурного забезпечення відносин регіонального ринкового простору і впливу зовнішньоекономічної діяльності на розвиток регіональних ринків.

Регіональна політика ринкової трансформації безпосередньо пов'язана з РСЕП, вона передбачає:

• формування інвестиційно-привабливого клімату в регіоні:

• акумулювання і накопичення фінансових ресурсів за рахунок раціонального використання природно-ресурсного 1 виробничо-інноваційного потенціалу регіону;

• формування фінансової системи, орієнтованої на вирішення проблем соціально-економічного розвитку регіону.

Функціональна структура регіональної політики ринкової трансформації передбачає:

• економічне зростання. Вважається, що оптимальна аллокація факторів виробництва в економічному просторі сприяє добробуту суспільства. Вклад регіонів у виробництво ВВП повинен відповідати їх економічному потенціалу. Для економічного зростання необхідна селективна підтримка окремих регіонів з боку держави. Наприклад, в одних регіонах це може бути цілеспрямоване стимулювання створення нових робочих місць, в інших – пряме інвестування в нові сфери діяльності та інфраструктуру з тим, щоб посилити їх привабливість як місце розміщення капіталу;

• гомогенність (однорідність) національного економічного простору. Ця мета регіональної ринкової політики передбачає уникнення міжрегіональних диспропорцій у добробуті і доходах, щоб регіони були однаково доступні для господарської діяльності;

• стабільність. Мета полягає у зменшенні кон’юнктурної та структурної уразливості регіонів. В значній мірі реалізація мети пов'язана із господарською структурою регіонів, ефективність якої забезпечує доходи і зайнятість населення. На етапі трансформації економіки регіонів формування такої структури безпосередньо пов'язане з реструктуризацією їх господарства. Необхідно створити сприятливі умови для залучення робочої сили в галузі виробництва;

• формування життєздатного конкурентного середовища. У регіонах де переважає важка промисловість, яка мало піддається перебудові, спад виробництва буде тривалішим. Важливим є структурна регіональна ринкова політика, яка б передбачала державну селективну та інвестиційну підтримку окремих галузей і підприємств. Таким чином, необхідне здійснення ринкове орієнтованої структурної політики як частки регіональної ринкової політики. Консервація старої виробничої структури блокує створення конкурентного середовища в регіоні;

• інвестиційна привабливість. Орієнтація господарського розвитку регіонів на посилення привабливості виробництва для іноземного і національного капіталу на основі створення ринку капіталу і робочої сили.

Формування регіональної ринкової політики трансформації безпосередньо пов'язане з децентралізацією функцій управління на основі оптимального поєднання розподільчих і ринкових методів управління; перерозподілу бюджетних надходжень (бюджетного регулювання) між центром і регіонами.

Центральні органи влади залишають за собою функцію з прийняття рішень у галузі законодавства, розробки загальних принципів економічної політики, які пов'язані із збереженням єдиного економічного простору і підтримкою територіальної цілісності держави.

Таким чином, модель політики соціально-економічного розвитку регіону повинна виходити з якісно нової концепції і наступних методологічних принципів:

• визначення пріоритетності соціальних цілей;

• визначення регіону як територіальної складно утвореної цілісності, яка функціонує при міждержавних і міжрайонних економічних зв'язках щодо розподілу і споживання товарів та послуг;

• визнання відносної самостійності економічних, соціальних, духовних, національних та інших інтересів регіону;

• координація діяльності економічно незалежних суб'єктів виробництва на регіональному рівні, єдність сукупності умов і факторів функціонування яких визначає саморегулювання регіонів;

• необхідність створення системи ефективного господарювання в регіоні будь-якого рангу, яка б забезпечила економічні, соціальні, екологічні умови життєдіяльності населення;

• в умовах ринкової системи господарювання більш високим стає рівень схоластичності, невизначеності соціально-економічного розвитку.

Регіональна ринкова політика трансформації визначає основні напрямки ринкової трансформації в регіоні і є основою формування РСЕП.

Одним з основних напрямків ринкової політики трансформації є структурна перебудова, яка має широкий спектр впливу на розвиток і формування ефективної ринкової моделі економіки. Стан економічної і фінансової кон'юнктури та досить стислий термін для її здійснення вимагає зосередити увагу на головних напрямах структурних змін, які в рамках середньотермінової програми сприяли б кардинальному поліпшенню економічної ситуації в країні.

До головних пріоритетів структурної трансформації можна віднести шість державних комплексних проектів з вирішення найактуальніших проблем економіки: "Підвищення конкурентоспроможності виробництва і збільшення експортного потенціалу держави"; "Посилення соціальної орієнтації економіки, освоєння нових конкурентоспроможних товарів народного споживання": "Реалізація енергозберігаючої моделі розвитку економіки"; "Технологічне оновлення виробництва"; "Реструктуризація підприємств"; "Створення ефективних регіональних структур економіки".

Особливістю даного етапу розвитку є те, що структурна перебудова економіки здійснюється не за галузевим підходом, що в минулому традиційно використовувалося, а за функціональним – через постановку і вирішення проблемних завдань економіки, визначених як пріоритети.

Розглядаючи структурну перебудову територіально-виробничого комплексу як складову частину регіональної соціально-економічної політики слід зазначити, що до основних напрямків його трансформації відносяться:

• вибір пріоритетних напрямків, зорієнтованих на наявні природно-сировинні ресурси регіону;

• випуск продукції з закінченим технологічним циклом для внутрішньорегіонального споживання і міжрегіонального обміну;

• зменшення трудомісткості за рахунок впровадження ресурсо- та енергозберігаючих технологій;

• забезпечення конкурентоспроможності продукції за рахунок науково-технічного оновлення виробництва;

• нарощування експортного потенціалу.

Структурна перебудова територіально-виробничого комплексу регіону потребує відповідного фінансово-ресурсного забезпечення, основою якого повинні стати:

• позабюджетні інвестиційні та інноваційні прибутки;

• капіталізація частини прибутків суб'єктів господарської діяльності:

• кошти від приватизації державного майна;

• залучення в кредитну систему недержавних фінансів (власні кошти підприємств та кредити банків);

• іноземні інвестиції;

• кошти держбюджету.

Ринкова трансформація визначає основні напрямки РСЕП. Ще на стадії формування вона структуризується на окремі складові політики регіонального розвитку, охоплюючи такі основні етапи:

• встановлення цілей розвитку регіону;

• вибір та застосування засобів, методів та важелів досягнення цілей;

• законодавче чи розпорядче проголошення цілей та засобів, методів, важелів, що спонукають забезпечення досягнення цих цілей.

Не менш вагомим у процесі ринкової трансформації регіону є системне поєднання чинників, що мають вплив на його розвиток. До них можна віднести: рівень соціально-економічного стану регіону та природоресурсного і виробничого потенціалу; загальнонаціональні і регіональні цілі; засоби, економічні та інші важелі і механізми досягнення цілей розвитку регіону; адаптація до форм і методів ринкового середовища; трансформація господарської діяльності до вимог конкурентоспроможного виробництва.

Одним із чинників, що сприятимуть досягненню поставлених цілей економічного розвитку є створення ВЕЗ і ТПР.