• 8. Цілі державного управління, їх юридичне та ресурсне забезпечення.

Перехід до справжньої демократії передбачає перш за все зміну механізмів цілепокладання в державному управлінні, надання даній підсистемі елементів об'єктивно зумовленого, обґрунтованого і раціонального характеру. Цілі становлять собою продукт діяльності політичної системи, певним чином суб'єктивний відбиток об'єктивного.

Об'єктивно цілі державного управління народжуються і мають народжуватись «знизу» — іти від потреб та інтересів людей, об'єднаних у державу. Зміст і цілі держави полягають у тому, щоб сприяти матеріальному і духовному розвиткові свого народу. Внутрішній стан суспільства і проблеми, що його турбують, є справжнім і актуальним джерелом формування цілей державного управління.

Цілі — це продукт свідомості, суб'єктивне відображення об'єктивного. Подібний дуалізм — об'єктивна основа й ідеальний вираз — веде до того, що в кожній цілі може бути зовсім різним співвідношення між дійсним й ідеальним2.

За джерелом виникнення й змістом, складною й логічною послідовністю основні види цілей державного управління утворюють таку структуру:

• суспільно-політичні, що охоплюють комплексний, цілісний, збалансований і якісний розвиток суспільства;

• соціальні, які відображають вплив суспільно-політичних цілей на соціальну структуру суспільства, взаємовідносини її елементів, стан і рівень соціального життя людей;

• економічні, які характеризують і утверджують економічні відносини, що забезпечують матеріальну основу реалізації суспільно-політичних та інших цілей;

• духовні, пов'язані в одному аспекті зі сприйняттям духовних (культурних) цінностей, якими керується суспільство, а в другому — з підключенням духовного потенціалу суспільства в реалізацію суспільно-політичних і соціальних цілей.

Вони певним чином уточнюються конкретизованими цілями, які є нижчим рівнем цілей порівняно з основними, а саме:

• діяльнісно-праксеологічними, що передбачають розподіл і регулювання діяльності за конкретними структурами механізму держави та державного апарату;

• організаційними, які спрямовані на вирішення організаційних проблем у суб'єктах і об'єктах державного управління — побудову відповідних функціональних і організаційних структур;

• виробничими, що полягають у створенні й підтриманні активності тих керованих об'єктів, які відповідають за досягнення названих вище цілей і сприяють їх реалізації;

• інформаційними, що забезпечують процеси цілевизна-чення, цілепокладання, цілереалізації та оцінювання ціледо-сягнення необхідною, достовірною, достатньою та адекватною інформацією;

• роз'яснюючими, що вимагають відпрацювання знань, мотивів і стимулів, які сприяють практичному досягненню комплексу цілей державного управління.

Цілі державного управління також поділяють на: стратегічні, пов'язані з якістю суспільства, його збереженням і перетворенням; тактичні; оперативні.

Стратегічні цілі розгортаються в тактичні, що фіксують великі блоки дій щодо досягнення перших, а тактичні — в оперативні, які визначають щоденні й конкретні дії з досягнення стратегічних і тактичних цілей.

Тактичні цілі, як правило, мають визначатися програмами діяльності уряду, центральних і місцевих органів виконавчої влади, цільовими програмами.

Цілі державного управління, представлені в певному «дереві», мають відповідати таким вимогам:

• бути об'єктивно зумовленими й обґрунтованими,

• бути соціально мотивованими,

• бути науково обґрунтованими,

• бути системно організованими,

• бути забезпеченими в ресурсному відношенні як з інтелектуального, так і з матеріального боку, базуватись на реальному, а не на уявному потенціалі.

9. Поняття та сутність функцій державного управління. Види функцій державного управління та їх класифікація. Характеристика загальних та спеціальних функцій.

Функція ДУ – це складові змісту управлінської діяльності, що характеризують певну самостійність, однорідність, складність та стабільність впливу владно-організуючого впливу суб’єктів управління, спрямованого на забезпечення потреб об’єкта управління.

До функцій ДУ відносять:

• Загальні функції, які виникають як загальні завдання ДУ і спрямовані на зміцнення конституційного закріплення суспільних відносин державного устрою та забезпечують захист прав і свобод громадян.

Загальні функції поділяються на:

• Політико-адміністративні

• Економічні

• Соціальні

• Гуманітарні

• Спеціальні функції – це функції, які покликані забезпечити ефективне функціонування апарату державного управління. Відносять: стратегічне планування, ф. прийняття упр. рішень, ф. організації упр. діяльності, ф. мотивації, контрольна ф.

• Допоміжні (забезпечуючи) – функції, що не впливають безпосередньо на діяльність об’єктів управління, але покликані забезпечувати реалізацію загальних та спеціальних функцій державного управління, а також життєдіяльності (функціонування) органів виконавчої влади. Відносять: упр. людськими ресурсами, бюджетна ф., юридично-судова ф., ….

Прогностична функція складається з того, що, володіючи певним обсягом інформації, суб'єкти управлінської діяльності можуть передбачити позитивний або негативний розвиток об'єкта управління. Прогноз містить у собі гіпотезу, ймовірність набуття певних результатів. Дія прогностичної функції пов'язана насамперед з передбаченням змін у системі органів державного управління, моделюванням поведінки управлінців, прогнозуванням наслідків управлінських рішень.

Зміст прикладної функції складається з того, що управлінські рішення повинні бути виконані шляхом розроблення та впровадження відповідного механізму. У зв'язку з цим особливої актуальності набувають питання щодо вивчення досвіду розроблення та впровадження механізму прийняття управлінських рішень, який існує у демократичних країнах. Б.Чічерін зазначив, що “старания заменить мировое развитие и опыт веков чем-нибудь новым и небывалым не что иное, как праздные фантазии. ...действительная жизнь, равно как и здравая теория, не придаст этим измышлениям ни малейшей цены”.

Зміст комунікаційної функції полягає у здійсненні взаємовідносин як між органами державного управління, їх окремими підрозділами, так і за межами системи державного управління -- взаємозв'язки, ділові контакти з відповідними структурами іноземних держав, їх представниками, можливість використання досвіду державного управління демократичних країн, взаємозв'язки з органами місцевого самоврядування, громадськістю, громадськими організаціями. Слід зауважити, що форма державного правління, стабільність державності, сталість та, у той же час, можливість гнучкого реагування на зміни у зовнішньому середовищі державного управління транспортною системою визначають успіх інвестиційної діяльності в цю сферу, впливають на пожвавлення зовнішньоекономічних відносин та в кінцевому підсумку -- на ефективність макроекономічних перетворень. Враховуючи, що відносини у сфері діяльності транспорту становлять окрему сферу суспільних відносин, доцільним є доповнення кола функцій специфічними -- тими, які притаманні тільки цій сфері суспільних відносин: ліцензування окремих видів діяльності в галузі транспорту, охорона навколишнього природного середовища від шкідливого впливу транспорту, безпечне функціонування транспорту, створення рівних умов для розвитку господарської діяльності підприємств транспорту та ін. Разом з тим спеціальні і специфічні функції можуть бути класифіковані і за іншими ознаками. Так, спеціальні функції діяльності суб'єктів управління транспортною системою можна також класифікувати за ознакою суб'єкта управління окремою сферою транспортних відносин. Наприклад, у сфері управління повітряним транспортом суб'єктом управління є Державний департамент авіаційного транспорту України, спеціальними функціями якого, згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 29.03.2000 р. № 573 (із змінами і доповненнями) “ Про утворення Державного департаменту авіаційного транспорту”, є: нагляд за безпекою виконання польотів повітряними суднами, регулювання використання повітряного простору.

10.Поняття та класифікація методів державного управління. Організаційно-розпорядчі (адміністративні) методи, економічні методи, правові методи, соціально-психологічні та неформальні методи впливу.

Метод – це спосіб досягнення цілей або певним чином упорядкована діяльність.

Метод ДУ – це спосіб практичної реалізації управлінських функцій шляхом організаційно-розпорядчого впливу суб’єктів управління на поведінку та суспільну діяльність керованого об’єкта з метою досягнення поставлених управлінських цілей.

Методами ДУ притаманні ознаки:

• реалізуються в процесі ДУ

• виражають керівний або упорядковуючий вплив суб’єктів управління на об’єкт і завжди мають своїм адресатом конкретний об’єкт

• в методах ДУ завжди присутня воля держави

Розрізняють наступні види методів ДУ:

за функціональним змістом:

• адміністративні

• економічні

• правові

• соц..-психологічні

за спрямованістю впливу:

• орієнтовані на загальнодержавний рівень

• орієнтовані на різноманітність структури (галузь, регіон, установа, організація)

• орієнтовані на окремих працівників

за характером управлінського впливу:

• прямої дії (правове регулювання, публічне адміністрування)

• методи непрямої дії (демократизація, оптимізація управління)

Адміністративні методи – це сукупність прийомів, впливів, заснованих на використанні об’єктивних організаційних відносин між людьми і загальноорганізаційних принципів управління.

Особливостями методу є:

• прямий вплив суб’єктів управління на керований об’єкт

• односторонній вибір

• юридична обов’язковість актів управління

• Адміністративні методи поділяються на:

• регламентацій ні

• розпорядчі

• нормативні

Сутність адміністративних регламентаційних методів полягає у встановленні складу елементів системи і зв’язків між ними за допомогою закріпленні визначених обов’язків, загальної регламентації, тобто розмежуванні і закріпленні завдань, функцій, прав і відповідальності, встановленні взаємозв’язків. Вони реалізуються за допомогою положень, статутів, посадових інструкцій та інших регламентів. Складаються з чотирьох основних видів: загальноорганізаційного, функціонального, структурного, посадового.

Загальноорганізаційне регламентування включає закони, статути і положення загальноорганізаційного характеру, які встановлюють організаційну структуру і порядок функціонування соціальної системи в цілому. Наприклад, закон про державну службу, закон про Кабінет Міністрів України тощо.

Функціональне регламентування охоплює положення, які визначають і встановлюють внутрішній порядок роботи, організаційний статус різних ланок, їх цілі, завдання, функції, повноваження, відповідальність тощо.

Наприклад, положення про лінійні та функціональні підрозділи різних органів виконавчої влади (положення про міністерство, державний комітет тощо).

Структурне регламентування включає організаційні форми управління, які відображають основні елементи і взаємозв’язок внутрішніх структур. Мета – досягнення уніфікації форм управління однотипних адміністративних структур. Наприклад, положення про управління, відділи

служби органів виконавчої влади.

Посадове регламентування здійснюється розробкою штатного розкладу та посадових інструкцій, що встановлюють перелік посад і основні вимоги їх заміщення, виконання посадових обов’язків.

Види документального оформлення адміністративних регламентаційних методів державного управління: положення, посадова інструкція, професійно- кваліфікаційна характеристика, регламент.