19. Декларація про держ. Суверенітет України.

16. 07. 1990. Преамбула і 10 розділів. Декларація проголошує державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах. Громадяни Республіки всіх національностей становлять народ України.Народ України є єдиним джерелом державної влади в Республіці.Державна влада в Республіці здійснюється за принципом її розподілу на законодавчу, виконавчу та судову.Українська РСР здійснює верховенство на всій своїй території. Територія Української РСР в існуючих кордонах є недоторканою і не може бути змінена та використана без її згоди.Земля, її надра, повітряний простір, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території Української РСР, природні ресурси її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони, весь економічний і науково-технічний потенціал, що створений на території України, є власністю її народу, матеріальною основою суверенітету Республіки і використовуються з метою забезпечення матеріальних і духовних потреб її громадян.Українська РСР є самостійною у вирішенні питань науки, освіти, культурного і духовного розвитку української нації, гарантує всім національностям, що проживають на території Республіки, право їх вільного національно-культурного розвитку.Українська РСР як суб'єкт міжнародного права здійснює безпосередні зносини з іншими державами, укладає з ними договори, обмінюється дипломатичними, консульськими, торговельними представництвами, бере участь у діяльності міжнародних організацій в обсязі, необхідному для ефективного забезпечення національних інтересів Республіки у політичній, економічній, екологічній, інформаційній, науковій, технічній, культурній і спортивній сферах.

20. Поняття природного і позитивного права.

Позитивне право – право, яке має походження від д-ви і змістом якого є НПА, які вона приймає. (О. Конт, Шершеневич)

Природне право – сукупн. прав, які має кожна людина від народження, і які є невідємними і невідчужуваними. (Локк, Гроцій, Русо).

Нормативістська концепція права: автор Кельзен. Принципові моменти даної теорії: право це сукупн. норм, тобто заг.-обовязк. правил повед., що регул. сусп.. в-ни між людьми; норми права не залеж. від реального суспільного життя, тобто економ., політ., соц.. в-н; в праві існує багаторівневість тобто ієрархія; ніякого іншого права крім того, що має походження від д-ви, яка утворює це право на базі головної норми не існує.

21. Ефективність правового регулювання суспільних відносин.

Правове регулювання – це зд. д-вою за допомогою права і сукупності правових засобів упорядкуваннясусп. в-ни, їх юридичне закріплення, охорона і розвиток. Ефективність правового регулювання— це співвідношення реальних результатів здійснення закону з його метою. Загальна ефективність правового регулювання забезпечується: — ефективністю самого закону, юридичної норми; — ефективністю процедурно-процесуального механізму застосування закону; —ефективністю діяльності щодо застосування і реалізації закону. Якщо перші дві позиції стосуються ефективності правотвор-чості, то остання — ефективності правозастосування (правореа-лізації). Кожна з цих «ефективностей» має свої передумови (як загальносоціальні, так і юридичні) і характеризується своєрідними показниками. Так, до загальносоціальних передумов ефективності юридичної норми (правотворчості) слід віднести: — відповідність норми об'єктивним законам (закономірностям) існування й розвитку людини та суспільства; — відповідність норми конкретно-історичним умовам ЇЇ функціонування, реальним можливостям її здійснення (матеріальним, духовним, часовим, кадровим та ін.), оперативне реагування правотворчості на зміну цих умов і можливостей; — відповідність юридичної норми реальним потребам та інтересам тих суб'єктів, відносини між якими вона має регулювати, відображення й урахування («узгодження») у ній цих потреб, запитів, інтересів; — відповідність юридичної норми стану правосвідомості і моралі, рівню загальної культури, громадській думці згаданих суб'єктів; — відповідність норми права висновкам тих наук (суспільних, природничих, технічних), які «предметне» вивчають об'єкти, шо перебувають у сфері правового регулювання; — відповідність юридичної норми загальним закономірностям самоорганізації системних явищ (їх вивчає наука синергетика) і цілеспрямованої організації таких явищ (їх вивчає, зокрема, кібернетика). До юридичних (спеціально-соціальних) передумов ефективності юридичної норми належать: — відповідність норми об'єктивним державно-правовим (юридичним) закономірностям регулювання (наприклад, законам системності, яка несумісна із неузгодженістю, суперечливістю, прогалинністю між структурними елементами кожної правової системи, або ж обов'язковим зв'язкам між структурними елементами кожної юридичної норми, або ж залежностям між процедурно-процесуальними та матеріальними нормами; — наявність у суспільстві режиму законності, неухильне здійснення принципів юридичної відповідальності (особливо принципу її невідворотності); — домінування в суспільній свідомості, у громадській думці шанобливого ставлення до права, його високий престиж серед державних службовців і більшості населення. Дотримання усіх зазначених передумов дозволяє забезпечити не тільки суто управлінську ефективність, але й, зазвичай, цінність та економність юридичної норми, тобто її високу якість.