29.2. Розвиток сім'ї та шлюбу в історії суспільства

Коли в історії людства виникла сім'я? Якою була вона бага­то тисячоліть тому? Як розвивалися при цьому стосунки між представниками різних статей? Ці та інші питання цікавлять етнографів, істориків, демографів та інших фахівців. Деякі з них вбачають зародки сім'ї у способі життя первісного стада. В глибоку давнину стосунки чоловіків та жінок регулювалися дією статевого інстинкту. Цей багатотисячолітній етап життя первісного суспільства інколи називають «стадією зоологічно­го індивідуалізму», тобто стадією необмежених, невпорядкова-них статевих зв'язків, коли існувала так звана полігамія. Але чи можна назвати таке співжиття первісної громади прообразом сім'ї? Мабуть, що ні, оскільки воно мало чим відрізнялося від статевих контактів тварин.

Зародження сім'ї вбачають у способі життя кровноро-динної сім'ї, яка складалася з кровних родичів, з якими заборонялося вступати в статеві зв'язки. Що змусило первіс­них людей обмежувати дію статевого інстинкту? Так звані статеві табу, тобто заборони кровозмішення, поширення яких допомагало племенам швидше розвиватися, мати більш

ЗДОрОВе Й ПОВНОЦІННе пптпмггтп RfyrflHnRnpHHq r.xaigRMX за­борон вимагало вести родовід для того, щоб виключити кровних родичів із статевих зв'язків. Коло кровних родичів у груповому шлюбі могло бути встановлене лише по материн­ській лінії. Тому всі члени роду мали спільну родоначальницю, а всі її дочки вважалися сестрами.

377

__Нвсіушшй~етап в історії розвитку взаємовідносин чоловіка та жінки — парна сім' я, яка__ашшкла між^періодом при­власнення людиною готових дарів природи та появою земле-jio6cj_Ba_u скотарства. Що об'єднувало пару? Любов? Ні. Роз­ширення сфери статевих заборон привело до того, що з'яв­ляються «головний чоловік» та «головна жінка», які об'єдну­валися на більш-менш тривалий період життя. Діти, як і рані­ше, вели родовід від матері. Але нові економічні умови життя роду породжували нові суспільні відносини — поділ праці. На, доліо^чолодіка дедалі більше припадала добування їжі та необ­хідних для землеробства знарядь праці, які дедалі більше концентрувалися в його руках, на долю жінки —хатня праця. Нагромадження в одних руках приватної власності привело до її передачі дітям. Але чиїм? Хто мав право вспадкування? Тільки діти батька. Бо чи можна було визначити їх, ведучи родовід від матері? Звичайно, ні. Тому з'явилася необхідність у моногамії (тобто в одношлюбності), яка дозволяла фіксу­вати потомків по чоловічій лінії.

На цьому етапі історії закріплення жінки за хатнім госпо­дарством і виникнення патріархальної сім'ї, де головна роль належить чоловікові, було закономірним. Виникнення у чоловіків права власності на дім, господарство, спадкоємців було назване Ф. Енгельсом «історичною поразкою жіночого права». Чому? Тому, що патріархальна сім'я, яка прийшла на зміну парній, закріпила майнову владу чоловіка над жінкою на багато тисячоліть. Ця підлеглість жінки чоловікові надалі за­кріплювалася також релігією та правом.

На чому базувалося вибіркове ставлення чоловіка до жінки за умов рабовласницького ладу в епоху зміцнення патріар­хальної сім'ї? Мистецтво античності свідчить про те, що заса-довими стосовно такого ставлення були насамперед фізичні дані: молодість, краса, здоров'я. Не можна не помітити, що митці античності зображали любов радше з чуттєвого, ніж з романтичного боку. И це не дивно — бо у той час любов до жінки не потребувала багатобічного спілкування. Жінка зали­шалася насамперед знаряддям дітонародження.

Падіння античності призвело до тривалого застою — люди­на підпала під владу церкви, яка, вважаючи гріховними еро­тичну насолоду, плоть, надавала першочергового значення духовним якостям чоловіка та жінки. Церква освятила шлюб, тим самим зміцнивши підвалини моногамної сім'ї. Для хрис­тиян любов до рідних — свята справа. Апостол Павло одно­значно закликає їх до цього: «Чоловіки, любіть своїх жінок, як і Христос возлюбив Церкву і передав Себе за неї... Так повинні чоловіки любити своїх жінок, як свої тіла: той, хто любить свою жінку, любить самого себе». Для того, щоб любов чоловіка та жінки була такою досконалою, як її сотворив Бог, вона повин­на бути єдиною, нероздільною, постійною й божественною.

371

П. Брейгель. Селянське весілля

Господь не тільки довів цю істину, але й дав нам сили здійснювати її в таїнстві християнського шлюбу в церкві. У ньому чоловікові й жінці надається можливість стати одним духом та однією плоттю. Таїнство шлюбу не має юридичного контракту, але воно вважається міцнішим, ніж будь-які правові зобов'язання. Релігійне вчення однозначно засуджує людей, котрі вступають в інтимні зв'язки поза шлюбом. Це пояснюєть­ся тим, що Бог, подарувавши першій людині супутника життя, побажав, щоб чоловік і жінка були пов'язані постійними узами й могли бути єдиною плоттю.

Зі зміною укладу життя, з розвитком і вдосконаленням цивілізації визрівало розуміння великої моральної цінності ста­тевої любові. В культурній спадщині середньовічної Західної Європи є чимало балад і пісень, в яких виражено поклоніння перед Прекрасною жінкою, Дамою серця, земною мадонною, втіленням божества. Поетичні твори XI —XII сторіч, написані ченцями, лицарями, зміцнювали в світовій культурі розуміння духовності й любові.

Літературні пам'ятки Київської Русі донесли до нас пре­красні жіночі образи княгині Ольги («Повість временних літ»), Ярославни («Слово про Ігорів похід»), образи жінок, матерів Русі. Шлюбними божествами у слов'ян, що символізували шлюб, любов і плідність, були Ладо і Лада. Корінь слова «лад» не випадково й донині існує в активному словнику українців: до ладу, злагода, ладо моя символізують мир, згоду, взаємо­розуміння.

Доба розпаду феодалізму й зародження капіталістичних відносин приносить більше демократизму у міжстатеве спілку­вання. Відродження заговорило про любов земну, повнокров­ну, яка посідає гідне місце у мистецтві Ренесансу. Українська

379

любовна поезія XVI —XVII сторіч також розвиває тему любові, поваги до жінки. В ній жінка утверджується як особистість, підвищується її роль у сім'ї як берегині роду. Не слід забувати, що жінки в Україні у XVI сторіччі були, як правило, освіченими,

В. Пукірєв. Нерівний шлюб

380

під час козацьких походів чоловіків вони відігравали провідну роль у вихованні дітей і веденні хатнього господарства, що знайшло свій вияв у народному прислів'ї «Господиня три кутки в хаті тримає, а господар лише один».^Щасливий шлюб у свідомості українців з давніх часів вбачався у взаємній любові чоловіка та жінки, в їх рівності.

<Гпочаток процесів масової емансипації (звільнення) жігіок пов'язують з добою розвитку капіталізму. Включаючись у капіталістичне виробництво, отримуючи економічну й соціаль­ну незалежність, жінка починає займати стосовно чоловіка позицію вільного, рівного з ним партнера.(Зві/зьнення_м,іжста-тевих зв'язків від економічної залежності перетворює статеву ' любов чоловіка до жінки й жінки до чоловіка. Вона дедалі ^О більше звільняється від станових та релігійних обмежень, дедалі більше опосередковується свободою вибору, рівнем культури особи. Саме з цієї рівності чоловіка й жінки виросла сучасна.біархатна сім'я. Любов стає підґрунтям інтимних стосунків і створення сім'ї, організації вільного часу й способу виховання дітей. На фунті цієї рівності виросли нові генерації чоловіків і жінок, нова статева культура, нові подружні зв'язки, нова сім'я.

Людство впродовж віків формувало любов чоловіка й жінки, підвищувало культуру міжстатевих і шлюбно-сімейних стосун­ків. Але чому ж зараз і у нас, і за кордоном почалися, як вважають демографи, кризові явища у цій царині? Чому зростає кількість розлучень? Чому в сім'ях народжується деда­лі менше дітей? Чому зростають показники неодружених як серед чоловіків, так і серед жінок? Деякі дослідники доходять висновку про те, що любов чоловіка й жінки, а разом з нею й сім'я в її моногамній формі відми­рають, а на зміну їм приходять відкритий шлюб, шлюб тимчасовий, шлюб за контрактом тощо.

Щоб краще зрозуміти психоло­гічні, економічні та інші механізми сімейного життя в нашій країні, спробуймо проаналізувати, як змі­нювалися функції сім'ї. З історії розвитку шлюбно-сімейних відносин ми знаємо, що шлюб з економічного союзу перетворився на морально-психологічний, тобто стабільність сім'ї дедалі більше почала визнача­тися культурою взаємин чоловіка та жінки. Що ж змінилося в житті сім'ї за останні сімдесят років?

„Зміни способу життя сім'ї, які відбувалися під впливом соціально- Т. Шевченко. Селянська

економічних перетворень у нашій родина

3381

країні, подібні до тенденцій розвитку шлюбо-сімейних відно­син за кордоном._Насамперед це процеси.. ну-кл«а риза ції сім'ї, тобто розпаду великої нерозділеної сім'ї, в якій разом жили представники трьох і більше генерацій, на так звані «ядерні» сім'ї: батьки плюс діти. Це було зумовлене зростан­ням кількості міст, необхідністю забезпечення робочою силою фабрик і заводів, що стимулювало розпад селянської сім'ї, виділення з неї дітей, що виїжджали на «будови сторіччя».

Включення жінок у суспільне виробництво, необхідність працювати, щоб матеріально підтримати рідних, не могло не відбитися й на багатодітності сім'ї. Якщо дітей у сім'ях у 20-ті роки було 5 і більше, то у 80-ті — лише двоє. Останні демо­графічні дані народжуваності в Україні виявляються ще нижчи­ми, .ризька народжуваність не могла не вплинути й на структу­ру населення України. Якщо у 60-ті роки пенсійного віку дося­гав кожен дванадцятий її мешканець, то у 90-ті — кожен шостий. За останніми даними, населення України відтворюєть­ся лише на 70 %.

За останні десятиріччя зросла також кількість розлучень. При цьому серед них питома вага м^олодих с|мей (з тривалістю шлюбу до 7 років) становила дві третини.

Всі ці факти свідчать про те, що шлюб і сім'я потребують більш уважного ставлення з боку держави. Разом з тим створення гуманістичних підвалин шлюбно-сімейних стосунків передбачає максимальне самовизначення кожного юнака й дівчини, підвищення ними своєї статевої й шлюбно-сімейної культури.