28

МІЖОСОБИСТІСНІ СТОСУНКИ

28.1. ПАРТНЕРИ, ПРИЯТЕЛІ, СУСІДИ

У процесі спілкування між людьми складається ціла гама різноманітних стосунків. Вони можуть бути корот­котривалими й випадковими або регулярними й стали­ми, практичними або духовними, формальними або не­формальними, міжгруповими або міжособистісними. Останні відіграють надзвичайно важливу роль у людсько­му житті.

Міжособистісними називаються такі стосунки, що складаються між окремими людьми у процесі їхньої діяль­ності та спілкування й виявляють себе в їх взаємосприй-нятті та взаємооцінюванні. Важливими характеристика­ми міжособистісних стосунків є їх чуттєво-емоційна забарвленість і відповідність певним моральним нормам. У залежності від вираженості цих характеристик та їх

355

співвідношення міжособистісні стосунки поділяють на ділові, або функціональні, та експресивні.

Ділові стосунки—це, як правило, взаємовідносини між малознайомими людьми, які займаються спільною діяльністю або розв'язують якусь спільну проблему, мають спільну справу. Характер ділових стосунків визна­чається насамперед змістом і метою спільної діяльності, а також певними рольовими позиціями (вчитель — учень, покупець — продавець, начальник — підлеглий тощо) партнерів. Тому ділові стосунки бувають переваж­но стриманими й навіть офіційними. Люди, які ввіходять у такі стосунки, не вибирають своїх партнерів (принай­мні можливість такого вибору досить обмежена), тому вони можуть вимагати або очікувати від них лише вико­нання своїх функціональних обов'язків, які визначаються певними правилами, інструкціями, розпорядками, стату­тами тощо.

Оскільки ділові стосунки мають формалізований ха­рактер, то інколи вважають, що вони зовсім не повинні залежати від індивідуальних властивостей партнерів і що прояви будь-яких почуттів у них, наприклад, симпатії чи антипатії, зайві й навіть шкідливі. Але чи це справді так?

Звичайно, коли покупець у крамниці, незважаючи на велику чергу, що витягнулась за ним, починає «розсипа­тися» перед продавцем у компліментах або ж, навпаки, багатослівно висловлювати своє незадоволення, то такі прояви почуттів у цьому випадку, безперечно, зайві. Але коли, наприклад, якийсь службовець відмовляється хоч на кілька хвилин прийняти стареньку бабусю, що зранку чекала своєї черги або приїхала з віддаленого села, тільки тому, що вже почався обід, то таку людину, хоча вона формально й має рацію, ми назвемо не інакше, як бюрократ.

Як засвідчують фахівці, ділові стосунки, хоч би де вони існували — чи на виробництві, чи у сфері обслуго­вування, чи у навчальному закладі, чи в армії — тільки виграють від того, якщо вони не є лише механічним здійсненням безликої інструкції, а хоч трішечки олюд­нюються. Йу цьому разі йдеться не просто про те, що кожна людина, яка вступає у ділові стосунки зі своїми партнерами (незалежно від того, яку посаду вона займає або яку вона грає «роль»), повинна бути скромною,

35В

доброзичливою, ввічливою, порядною, уважною до інших. Бо все це — загальнолюдські моральні вимоги (свого роду моральний мінімум), яким повинна відпові­дати кожна людина, хоч би то чим вона займалася або хоч би то де вона перебувала. Під олюдненням ділових стосунків мається на увазі здатність партнерів сприймати один одного не тільки як безликих виконавців певних функцій («ролей»), але й як неповторних особистостей, цінувати не тільки ділові, але й суто людські їх якості, ставитися один до одного з повагою, бути чуйним й уміти співпереживати один одному тощо. Зараз у бага­тьох країнах світу, зокрема у СІЛА та Японії, налагод­женням таких «людських стосунків» на великих під­приємствах та у фірмах займаються висококваліфіковані фахівці (соціологи, соціальні працівники, практичні пси­хологи).

На відміну від ділових, експресивні стосунки характеризуються насамперед яскраво вираженою емо­ційністю, почуттями симпатії та антипатії, дружби та ворожнечі, любові та ненависті. Ці стосунки визначають­ся насамперед індивідуальними властивостями людей (їх зовнішністю, характером, моральними якостями, інте­лектом тощо). Разом з тим до цих стосунків можна віднести також і міжгрупові, зокрема міжетнічні стосунки, які складаються між людьми як представника­ми певних груп або спільнот (професійних, статевих, соціальних, національних, етнічних тощо). Характер між-групових стосунків (дружній, нейтральний або конфлік­тний) залежить від співвідношення різних груп і спільнот (або від уявлення про таке співвідношення) в минулому і в сучасності, від розуміння їхніх потреб, інтересів, культури тощо, а також від певного розуміння реальних або уявних властивостей індивідуальних представників цих груп. Наприклад, в армії під час другої світової війни складалися різні міжособистісні стосунки між представ­никами різних родів військ, у залежності від розуміння та оцінки ролі кожного з них (авіація — це «еліта», яка під час польотів ризикує життям, натомість на землі може дозволити собі все що завгодно; морська піхота, моряки — безстрашні, відчайдушні хлопці, яким і сам чорт не страшний ні в морі, ні на землі; артилерія —

357

«бог війни»; гахота-«матінка», яка перебирає на себе найбільший тягар і дбає про всіх інших).

Переважно чуттєво-емоційний характер мають ті сто­сунки, в які люди входять випадково — залежно від обставин, або час від часу зустрічаючися зі своїми сусіда­ми, приятелями, знайомими. /

Є безліч життєвих ситуацій, коли відбуваються корот­кочасні контакти, в них люди вступають випадково: у транспорті, кінотеатрі, кафе, крамницях, лікарні. Й хоча ці контакти є короткочасними, вони займають значну частину нашого життя, впливають на настрій. «Усмішка, яка триває одну мить,— відзначав Д. Карнегі,— нічого не варта, але збагачує тих, хто її отримує, не збіднюючи тих, хто її дає».

Іноді між людьми встановлюються контакти у формі короткочасних об'єднань. Пасажири в купе потяга, сусі-ди-глядачі в театрі, покупці в черзі. Побіжне спілкуван­ня, кілька слів, часом тільки обмін поглядами, але одразу виникають симпатія або антипатія, схвалення або засуд­ження. Навіть подібне короткочасне спілкування об'єд­нує або роз'єднує людей.

Що можна зробити, щоб спілкування між нами при­носило менше прикростей, страждань, нерозуміння, зло­би? Для цього можна скористатися порадами Дейла Карнегі. Наприклад, для того, щоб привернути людей до себе, Карнегі пропонує шість правил:

виявляйте щирий інтерес до інших;

усміхайтеся;

пам'ятайте, що для людини звук її імені — найсо-лодший і найважливіший звук у людській мові;

будьте уважним слухачем, заохочуйте інших до розповіді про себе;

проводьте розмову в колі інтересів вашого співбе­сідника;

давайте людям можливість відчути їхню значущість і робіть це щиро.

Стосунки з сусідами, із знайомими, приятелями вима­гають взаємоповаги, якщо й не любові, то симпатії. Тому якщо ми хочемо щасливого життя, встановлення між людьми добрих стосунків, ми повинні вчитися їх нала­годжувати й підтримувати.

351

28.2. ТОВАРИСЬКІСТЬ І ДРУЖБА

Мабуть, немає такої людини, котра б не замислювала­ся про сутність товариськості, дружби. У ранній юності ці питання хвилюють особливо, від них залежить роз­в'язання життєвих проблем.

Потреба в дружбі існувала в усі часи і в усіх народів, існує ця потреба і у сучасних людей. І не дивно, що сьогодні багато дітей вважають справжню дружбу рідкіс­тю й відносять її до минулого. Позаяк у поняття «друж­ба» кожен вкладає свій сенс. Спробуємо разом з ученими розібратися, чим відрізняється товариськість і дружба, яке значення вкладають у ці поняття сьогодні й яке вкладали раніше.

Товариськість і дружба — це сталі експресивні між-особистісні стосунки. Товариськість — це стосунки на ґрунті приналежності до того самого колективу. Друж­ба — це стосунки на ґрунті індивідуального вибору та особистої симпатії. Дуже часто товариські стосунки пере­ростають у дружні. Спільна діяльність у колективі згурто­вує, допомагає зробити вибір. Прислів'я говорять: «Ро­зумний товариш — половина дороги», «Не пізнавай то­вариша за три дні, а пізнавай за три роки», «Справжні друзі пізнаються в біді».

Друзями можуть бути й сусіди, й ті, хто живе в інших місцях, якщо їх об'єднують духовні інтереси. У спілку­ванні друзів важливі спільні заняття й захоплення, дозвілля, обмін думками. Найчастіше в юнацькому віці друзів шукають серед ровесників, керуючися рівністю у стосунках та взаєморозумінням. У дорослих дружба інша, вона багато в чому відрізняється від юнацької. Й це зрозуміло: різні проблеми, турботи — дорослим не вис­тачає часу на такі бажані спілкування через сімейні обов'язки, службові справи, а юним куди той час подіти, немає де його провести, немає де докласти силу; у до­рослих — проблема, де дістати, де взяти; у юних — проблема, як знайти взаєморозуміння, споріднену душу, як утвердити себе. Хто може краще зрозуміти тебе?

359

Звичайно, такий, як і ти. Але чому не кожний, а тільки деякі з ровесників?

На всі ці питання намагаються відповісти вчені. Саме намагаються, позаяк сьогодні в людині занадто багато загадок. «Раніше мені здавалося: веселий любить весело­го, маленький—маленького, слабкий—слабкого, що, мовляв, сам порядний і шукає порядних друзів. Справді, й так буває, тільки не завжди. Раніше я навіть радив, кому з ким дружити; тепер я не люблю втручатися, не знаю»,— такою є думка письменника й лікаря Януша Корчака. Але є й інші думки. Фундатор психоаналітичної теорії 3. Фрейд дружбу, як і будь-який інший людський потяг і прихильність, вважав формою статевого потягу.

У книзі «Дружба» професор І. С. Кон висловлює свою думку стосовно причин, які впливають на вибір друзів. Це і спільність статі, віку, збіг чи подібність поглядів, інтересів, рис характеру. «Проте друг — не просто друг, а саме інше Я; друзі покликані не дублюва­ти, а взаємозбагачувати один одного».

Дружбу, на відміну від інших міжособистісних стосун­ків, характеризують близькі, довірливі стосунки, спільні інтереси, прихильності. В словнику з етики є таке визна­чення дружби: «Дружба — форма міжособистісних сто­сунків, яка базується на спільності інтересів і взаємному вподобанні».

Психологами було проведено опитування, в результаті якого визначили головні неписані правила дружби. Ось деякі з них: ділитися новинами про свої успіхи, добро­вільно допомагати у разі потреби й намагатися, щоб другу було приємно в твоєму товаристві; впевненість у другові й довіра до нього; захищати друга за його відсут­ності; бути толерантним до його друзів; не критикувати друга публічно, зберігати довірені таємниці.

Пошук друга в юнацькому віці пов'язаний з потребою в інтимному спілкуванні. Ти відкриваєш свій внутрішній світ, по-новому відчуваєш себе, тобі хочеться бути водночас і таким, як усі, і зовсім не подібним до інших. Змінюються мова спілкування, стиль одягу, манери поведінки, вони стають перепусткою в особливий світ, який інколи не зможуть зрозуміти навіть найкращі батьки. Зрозуміти зможуть такі, як ти сам, твої ровесни­ки. Почуття самотності, внутрішня порожнеча поси-

360

люють потребу знайти споріднену душу, здатну зрозуміти тебе. Пошук друга, який вміє бути відданим, береже таємниці, з яким можна обговорити всі проблеми, інко­ли буває дуже тривалим — це залежить від типу особис­тості, від її вимогливості, уподобань.

Справжня дружба вимагає терпіння, уваги, часу, вміння допомогти, зрозуміти, підтримати. Ви, мабуть, пам'ятаєте розмову на цю тему, яка відбувалася між ге­роями мудрої казки Антуана де Сент-Екзюпері «Малень­кий принц»:

«— Будь ласка... приручи мене! —сказав Лис.

Я б радий,— відповів Маленький принц.—Але у мене так мало часу. Мені ще треба знайти друзів і взнати різні речі.

Пізнати можна тільки ті речі, які приручиш,— сказав Лис.— У людей вже не вистачає часу щось пізнавати. Вони купують речі готовими у крамницях. Але ж немає таких крамниць, де б торгували друзями, й тому люди не мають друзів. Якщо хочеш, щоб у тебе був друг, приручи мене!

А що для цього треба робити? — спитав Маленький принц.

Треба запастися терпінням,— відповів Лис».

361

28.3. СТОСУНКИ МІЖ

ЮНАКОМ І ДІВЧИНОЮ

Міжособистісні стосунки між юнаком і дівчиною ви­значаються нерівномірністю фізичного дозрівання, особ­ливостями психіки. У дівчат період статевого дозрівання починається на два роки раніше, закінчується до 16—17 років, у юнаків він перебігає бурхливіше, відзначається підвищеною статевою збудливістю. Хоча дівчата дозрі­вають раніше, проте у них переважає потреба в психоло­гічній близькості й лише потім—у чуттєво-еротичній. Емоційне спілкування, духовна єдність є для них цінні­шими, ніж близькість. Тільки з віком приходить сек­суальна активність. Такою є думка сексологів.

У юнаків раніше пробуджується потреба в чуттєво-еротичній близькості, а потім — у духовному, емоційно­му коханні. Ці відмінності ведуть до поляризації чолові­чих та жіночих ролей, що й визначає стосунки між юна­ком та дівчиною.

Проведені психологічні дослідження про можливість дружби (без закоханості) між юнаком і дівчиною показа­ли, що понад три чверті опитаних учнів 8—11 класів вважають її можливою, натомість понад половину юна-ків-студентів таку дружбу заперечують. Причому другом дівчини в шкільному віці стає не одноліток, а юнак на півтора—два роки старший. У 15—17 років міжособис­тісні стосунки юнаків і дівчат напружені, більш впевнено почувають себе дівчата. Не випадково у старшокласників подругами стають школярки, натомість у старшоклас­ниць друзями стають випускники шкіл, студенти, вій­ськовослужбовці. Ставлення до дружби, любові визна­чається юнаками й дівчатами залежно від темпів фізич­ного та особистісного дозрівання.

Протилежність статей помітна з перших років у дитя­чому віці, коли дитя починає освоювати світ. У малюн­ках дівчаток — будиночки, квіти, принцеси, стрічки, у хлопчиків—танки, машини, космічні ракети. Несхо­жість інтересів: у дівчаток у центрі уваги—людина, навколишнє предметне середовище, у хлопчиків — засо­би пересування, мандрівки, пригоди.

362

Статеві відмінності виявляються в ігровій, навчальній, трудовій діяльності. Любов до гри у ляльки — у дівчаток, любов до машин, конструкторів, солдатиків —у хлопчи­ків.

Що стосується інтелектуальних здібностей, то експе­риментально доведено, що жодна стать не перевершує іншу. А ось у психологічному розвитку існують відмін­ності. Психіка дівчаток більш вразлива й чутлива, вони глибше переймаються подіями, що відбуваються, частіше замислюються над тим, як до них ставляться, хто що сказав, хто з ким дружить, хто як одягнений. У книжках вони звертають увагу на переживання героїв, опис життя, взаємовідносини. Дівчата гостріше переживають самотність, більше, ніж хлопці, піддаються хворобі зрос­тання— непояснюваній тузі й нудьзі. Вони більше потребують підтримки, стикаючися з труднощами, часті­ше звертаються по допомогу до старших. Прагнення до спілкування дівчата реалізують у громадській роботі, аку­ратно й сумлінно виконуючи будь-яку доручену справу, натомість юнаки керуються перш за все доцільністю того, що відбувається.

Більшу активність у навчанні виявляють дівчата, у технічній діяльності, в спорті — юнаки. По-різному реа­гують вони на зауваження: дівчата сприймають болісно, прагнуть «добрих стосунків», юнаки—спокійніше. У дівчат більш розвинені інтуїція, емоційність, їхнім почут­тям властиві крайнощі.

Раніше, ніж у юнаків, у дівчат виникає потреба подо­батися, болісніше переживаються недоліки зовнішності, неувага з боку хлопців. Приблизно на два роки раніше приходить перше почуття закоханості, інтерес до проти­лежної статі. В психології жінки природою закладено піклування, турботливість, терплячість, інтуїтивне розу­міння емоційного стану іншої людини. Все це пов'язане з майбутнім материнством.

Чоловік і жінка виконують різні функції у житті: жін­ці відведена функція збереження нагромаджених, віді­браних часом кращих властивостей та якостей. Чоловіко­ві ж відведена функція експерименту, розвідки: те, що доведеться зробити вперше, роблять вони, там, де складніше, важче, природою визначено бути їм.

Юнаки швидше відділяють головне від другорядного,

363

краще узагальнюють, дівчата часто захоплюються деталя­ми. Будь-яку подію дівчата сприймають більш емоційно, розповідаючи про неї, дають перш за все особистісну оцінку, натомість юнаки намагаються викладати суть. Під час гостросюжетних кінострічок дівчата пережи­вають, хвилюються, втомлюються від емоцій, а юнаки більше стежать за розвитком сюжету.

З різних причин у юнаків і дівчат з'являються сміх і плач, по-різному ставляться вони до думки оточуючих, у різні періоди формуються самосвідомість, еталони «справжнього чоловіка» та «справжньої жінки».

Еталон чоловіка формується рано, хлопчики всіляко доводять, що вони — «не дівчиська», намагаються вияв­ляти мужність. Під цим мається на увазі й статура, і зріст, і фізична сила, і витривалість. Іноді підлітки по­милково вважають істинно чоловічими рисами бруталь­ність, різкість. У тлумачному словнику наведено таке визначення мужності: стійкий, енергійний, хоробрий. У словнику з етики мужність визначається як «моральна якість, що характеризує поведінку й моральне обличчя людини, якій притаманні сміливість, стійкість, витримка, самовладання, самовідданість, почуття власної гідності. Виражається в здатності людини діяти рішуче й най­більш доцільно в небезпечній і складній обстановці, в умінні мобілізувати всі свої сили на досягнення мети й готовності у разі необхідності йти на самопожертву». Головні риси, які цінувалися в усі часи у чоловіків, сьогодні мало змінилися. Проте, якщо за часів середньо­віччя вважалося: «Сила є — розуму не треба», то сьогодні однаково цінуються і розум, і сила.

Головна якість, яку повинна мати жінка,— це жі­ночність. Сучасних дівчат роздирає протиріччя: бути чи не бути жіночною? У юнаків усе значно простіше — кожен прагне бути мужнім, іноді навіть занадто вульга­ризуючи (спотворюючи надмірним спрощенням) муж­ність, зводячи її до грубощів, агресивності, різкості, нечуйності до оточуючих, нестриманості.

У жінці традиційно цінують покірність, терпіння, вміння поступатися, прощати, погоджуватися. Сучасні дівчата, які виросли за умов емансипації, справедливо вважають себе рівними у стосунках з чоловіками: адже часи домострою минули. Проте багато хто впадає в іншу

3G4

крайність: жаргонна, вульгарна мова, демонстративна незалежність, різкість і брутальність, чоловіча хода й манери. Єдино жіночою, крім статі, залишається косме­тика. Зухвала поведінка може швидше привернути увагу представника протилеежної статі, ніж сором'язлива й несмілива. Але психологічне опитування свідчить, що в дружини беруть жіночних дівчат.

Що ж розуміють під поняттям «жіночність»? Спробуймо розібратися за допомогою чоловіків. Плас­тичність рухів, легкість ходи, добрі, ласкаві очі хотіли б вони бачити у своїх майбутніх дружин. Головні якості, які повинна мати дружина,— це доброта, ніжність. Найрозумніша й найвродливіша, але позбавлена добро­ти,— позбавлена й найголовнішої ознаки статі. У словнику ми знаходимо таке визначення поняття жіноч­ності: «Жіночність — сукупність морально-психологіч­них якостей особистості, які виявляються в характерних для жінок чуйності й м'якості спілкування, у глибині переживань, у здатності співпереживати, специфічно жі­ноча чарівність, що вносить теплоту й людяність у стосунки між людьми».

Емансипація (звільнення від будь-якої залежності, що приводить до урівнювання в правах) жінки створила сприятливі умови для реалізації її можливостей у цари-нах науки, спорту, виробничої діяльності, мистецтва. Жінка має право розраховувати на повагу, як і чоловік. Вона стала економічно незалежною, вільною у своєму виборі не лише занять, професії, але й майбутнього су­путника життя. І чоловіча, і жіноча гідність — це люд­ська гідність, що ґрунтується на рівності всіх людей у моральній площині.

Нормами взаємовідносин між людьми, в тому числі між юнаками й дівчатами, вважають ввічливість, добро­зичливість, тактовність (такт — це почуття міри, яке підказує, що можна сказати чи зробити, а чого не можна, вміння розуміти настрій, внутріїннш стан інших), гідність. Іноді недоречний жарт, необережне слово мо­жуть поранити боляче й глибоко. Добрий настрій зникає безслідно, коли хтось дозволяє собі підвищувати голос, перебивати інших, давати поради, про які не просять, повчати. За словами А. П. Чехова, «виховані люди пова­жають людську особистість, а тому поблажливі, ввічливі,

3G5

поступливі. Вони намагаються якомога приборкати й ушляхетнити статевий інстинкт. їм потрібні від жінки свіжість, витонченість, людяність, здатність бути матір'ю. Вони не жлуктять без міри горілку, бо вони знають, що вони не свині. Такими є виховані».

28.4. УМІННЯ ПОДОБАТИСЯ

Бажання подобатися — природна потреба людини. Й уміння приваблювати людей до себе, завойовувати симпатію, знаходити друзів—до снаги кожному. Одні мають вроджені здібності принадливості, інші їх здобу­вають, якщо є таке бажання.

Змінити свій стиль спілкування на більш вигідний для себе може кожний, переконує Дейл Карнегі. Найпра­вильніший шлях до серця іншого — це «витончено дати зрозуміти, що ви визнаєте його значущість в його ма­ленькому світі й визнаєте це щиро». Розмовляючи з людиною, ви знайдете шлях до її серця лише тоді, коли поведете мову про те, що їй найближче, що цікавить її понад усе, чим вона захоплюється.

Якщо ви хочете, щоб люди раділи зустрічі з вами, зустрічайте їх приязно, з усмішкою. Вчинки «говорять» голосніше, ніж слова, а усмішка ніби «промовляє»: «Ви мені подобаєтеся. Ви робите мене щасливою. Я рада вас бачити».

Кожна людина створює сама себе. Уявіть собі образ, якому ви хотіли б відповідати й психологічно настройте себе: «Я життєрадісний, добрий, мудрий», й ви створите себе на власний смак. Бути гарним співрозмовником просто, потрібно знати всього одне правило: вступаючи у розмову, починайте з тих питань, з яких із співбесідни­ком у вас спільні погляди.

Чимало цікавих порад і в книзі Я на Камичекі «Ввічливість на кожний день». Він висловлює думку, що «успіх у товаристві залежить від багатьох причин, серед яких наша зовнішність (тобто те, чим наділила нас природа) посідає одне з останніх місць». На першому плані — внутрішня привабливість. Кожна людина має привабливі якості, потрібно їх лише розвивати. Менше

зве

скаржитися, менше розповідати про свої незгоди, розви­вати почуття гумору, прагнути бути життєлюбом — і успіх вам буде зебезпечений. Це важливо пам'ятати, оскільки саме з почуттів прихильності та симпатії народ­жується й їх найвищий прояв — любов.

28.5. Закоханість і любов

У тлумачному словнику закоханість визначається як стан закоханого, закоханої, а слово «любов» має кілька значень:

почуття прихильності, що базується на спільності інтересш, на готовності віддати свої сили справедливш справі (любов до близьких, любов до Батьківщини);

почуття, що базується на інстинкті (материнська любов);

почуття, засадовими стосовно якого є статевий потяг, стосунки двох осіб, взаємно пов'язаних душевною близькістю (кохання);

схильність, потяг до чого-небудь (любов до робо­ти, мистецтва тощо).

Якщо запитати у людей, що таке любов, кожен дасть власну відповідь: один з відтінком смутку, інший з відтінком радості, третій —з болем...

Проте, незважаючи на різницю в судженнях^ усі ви­знають любов найвищим людським почуттям. Його мо­ральний зміст залежить не лише від рівня розвитку су­спільства, культури, але й від рівня розвитку особистості. Згадаймо хоча б рядки з «Марусі Чурай» Ліни Костенко:

Моя любов чолом сягала неба, а Гриць ходив ногами по землі.

Минуло багато років з того часу, як сліпий Гомер створив поему «Одіссея», а образ прекрасної Пенелопи й сьогодні захоплює нас. Пригоди надовго затримали Одіс­сея в дорозі, й на батьківщині його вважали загиблим. Щойно похоронний покрив батькові Одіссея Лаерту буде витканий, Пенелопа повинна вибрати нового чоловіка. Проте любов до Одіссея й відданість йому примушують її хитрувати: вдень вона невтомно тче килим, а вночі —

367

розпускає. Так триває довгих три роки. Пенелопа дочекала­ся милого, й вони жили довго і в достатку.

Це нагадує казку із щасливим кінцем. Мудрість таких казок—у величезній моральній силі й красі героїв. Та у житті все значно складніше. Дружинам декабристів треба було розв'язати нероз­в'язне моральне завдання: зали­шитися з дітьми чи прямувати за чоловіками. Царський указ дозво­ляв їхати лише дружинам, дітям та родичам заборонялося їхати до Сибіру. Комітет міністрів ухвалив, що дружина, яка поїхала за чоловіком до Сибіру, залишається там до самої смерті чоловіка (одні були засуджені на максимальний термін—20 років каторги, інші—на 4 роки), а діти, прижиті в Сибіру, стають державними селянами.

їх було одинадцять —дев'ять дружин і дві наречені. Найстаршій —40 років, наймолодшій —22 роки. Вони вибра­ли Сибір, терпіли незручності та все ж були щасливими поруч з коханими.

Е. Фальконе. Ніімаліон і Галатея

Зовсім по-іншому склалося життя тих, хто хотів, але не міг з'єднатися з коханими. Іван Дмитрович Якушин не дозволив своїй дружині залишити малолітніх синів, переконаний, що лише мати, незважаючи на моло­дість (їй було двадцять років, шлюб вона уклала, пристрасно кохаючи, у шістнадцять), зможе дати дітям необхідне виховання. Анастасія Ва­силівна благала чоловіка дозволи­ти їй приїхати: «У мене до тебе всі почуття: любові, дружби, поваги, ентузіазму. І я віддала б усе на світі, щоб бути досконалою для того, щоб у тебе могло бути до мене таке саме виняткове почуття, яке я відчуваю до тебе. Ти можеш бути щасливим без мене, знаючи, що я знаходжуся з нашими дітьми, а я, навіть знаходячись з ними, не можу бути щасливою». Через чоти­ри роки чоловік дав дозвіл, та було пізно—дозволу не дав цар. До кінця життя вони так і не побачили-

368

ся. Вона була молодша від чоловіка на чотирнадцять років, а померла раніше від нього на одинадцять років у сорокарічно­му віці, добре виховавши синів. Та сенс її життя, щастя поля­гали для неї у поєднанні з чоловіком.

В ім'я любові людина здатна на багато чого. Любов звели­чує її, допомагає вистояти, робить добрішою, хоча може й не приносити особистого щастя. Але без моральності, як прави­ло, любов не сприяє щастю, вона спустошує людину, робить її слабкою й жалюгідною. Декабрист Фаленберг, наприклад, був одружений на далекій родичці генерала Раєвського. Весілля відбулося всього за кілька місяців до повстання. Хвороба дружини, тривога за її стан, бажання швидше повернутися до неї примушують його дати неправдиві свідчення проти своїх колишніх товаришів. Та це не рятує його від каторги, а дружи­на, одужавши, укладає шлюб з іншим.

369

Психологи вважають: глибина й сила почуттів у лю­дей різні. Поверхові натури не здатні на глибокі почуття, вони можуть захоплюватися, але не спроможні по-справжньому кохати. їх почуття не пов'язані з наступни­ми життєвими планами, вони швидко змінюються. Гли­бокі й сильні почуття властиві людині з багатим й змістовним внутрішнім світом, вони відрізняються стій-

кістю, визначеністю, саме вони роблять життя повноцін­ним і щасливим.

Відрізнити закоханість від кохання буває непросто. Про це писав і Януш Корчак. «Що таке кохання? Чи любиш завжди, чи за щось, і чи завжди ти любиш тих, кого ти повинен любити, й так, як повинен? Однаково чи то більше, то менше? Й що таке вдячність і повага? Яка різниця між "любити" та "дуже подобатися"? Як дізнатися, кого більше любиш?»

У наш час більшість людей має можливість укладати шлюб за коханням. Головна проблема полягає в тому, як розпізнати любов, відрізнити від простого статевого по­тягу, не змішувати з закоханістю.

Головна відмінність кохання від інших проявів стате­вого потягу — спрямованість на конкретну людину. Статевий потяг сам по собі є безпредметним і може бути спрямований на будь-яку особу протилежної статі, нато­мість у коханні важлива насамперед сама людина, здатна відповісти на вашу духовну близькість, зрозуміти ваш світ, ваші погляди.