3.2 Сучасний стан субкультур в Україні

Наприкінці ХХ ст. на базі поняття «культура» з’явився новий термін, який отримав широке застосування в сучасній науці. Це термін «субкультура» (підкультура) – поняття, яке характеризує культуру групи або класу, що відрізняється від панівної культури або протистоїть їй. Це поняття включає в себе і молодіжну субкультуру, яка довгий час в Україні сприймалася переважно  негативно і до кінця 1980-х років навіть не розглядалася як об’єкт дослідження. Краще розуміння явища субкультури змінить негативне ставлення соціуму до нього, сприятиме спокійному діалогу молодіжних об’єднань із суспільством. Причина появи молодіжних субкультур спільна як для європейських країн, так і для України. Молодь прагне до спілкування з ровесниками, намагається втекти від духовної самотності в родині, у суспільних інститутах, іноді це спроба піти із суспільства загалом. Цю самотність переживають і діти забезпечених батьків, і вихідці з малозабезпечених родин. Окрім духовної самотності молодої людини, існує і соціальний підтекст – визначення ролі та місця молоді в суспільстві. Розквіт молодіжних субкультур на Заході збігається з кризою суспільних цінностей індустріальної епохи, основ капіталістичної системи. Молодим пропонували слухняно успадковувати приклад своїх батьків, що будували для них світ споживання і достатку, ініціатива не схвалювалася. Протест американської молоді шістдесятих років відбувався під гаслом Ж.-П.Сартра: «Вони украли в мене сенс життя!» [7, 135]. У сучасній Україні, в умовах розвитку демократії та постмодернізації суспільства, відбувається зниження соціального контролю, послаблення традиційного впливу соціального середовища на світогляд та поведінку молоді, що сприяє популяризації молодіжних субкультур у державі [2, 93]. Згідно з соціологічними даними, лише 2% молоді перебувають в офіційно зареєстрованих молодіжних організаціях і понад 25,5% – у неформальних угрупованнях [3, 52]. Ці дані показують, що для власної самореалізації молодь значно частіше обирає не офіційні організації, а ту чи іншу субкультуру. 

Сучасна молодіжна субкультура нараховує значну кількість різних неформальних течій. Усі вони спрямовані на прояв індивідуальності людини, виокремлення її із загального натовпу. В Україні існує велика кількість неформальних об’єднань.   Розглянемо одне з найновіших угруповань, що має назву емо. Субкультура емо в Україні  існує приблизно з початку 2000-х років і стає дедалі популярнішою. Термін «емо» походить від англійського слова «emotional» – емоційний. Ця субкультура народилася як спроба бунту підлітків проти беземоційності, заборони на прояв саме негативних емоцій. Українські емокіди (від англ. emo, emotional – емоційний та kid – дитина) розповідають про себе, що вони відкриті, емоційні, дуже вразливі і страждають від жорстокості та нерозуміння з боку інших. Вони швидко змінюють свої емоції. Милість і турботу змінюють на роздратування, плач, депресію. Багато говорять про самогубство, а також про те, що життя жорстоке і безглузде. Емо носять чорно-рожевий одяг, різні пов’язки на руках, пояси із залізними пряжками, рукавички з оголеними пальцями, нігті фарбують у чорний або сріблястий колір. Традиційна зачіска – криве, рване пасмо волосся до кінчика носа, що закриває одне око, а на потилиці – коротке волосся, що стирчить урізнобіч, підведені очі чорним олівцем. Кажуть про себе, що це не просто такий імідж, а світогляд, стан душі, стиль життя. Всі емо проти наркоманії, алкоголізму, безладних статевих стосунків [6]. Найбільш поширена субкультура емо серед підлітків 13–17 років (хоча іноді зустрічаються і старші прихильники). Отож емоції – головне для представників цієї субкультури – вони черпають звідусіль: із музики, книг, кіно тощо. Мистецтво емо має свої особливості, зокрема в музиці переважає крик-«скрім» (від англ. screaming – крик), плач, вереск.  Досліджуючи інтернет-сайти емо, бачимо пропаганду самопошкодження та самогубства як протест проти існуючого стану суспільства, як виклик дорослим. Ці сайти водночас несуть загрозу, тому що стають надто небезпечними для підлітків через особливості їх вікового періоду, який характеризується ще не сформованим світоглядом, підвищеною вразливістю психіки, надемоційністю, легкою зміною життєвих орієнтирів та значимих для дитини цінностей. Знайомство з цими сайтами призводить до негативного сприйняття світу, усвідомлення та наслідування самогубства як єдиного засобу самовираження [8]. Емо мають як позитивні, так і негативні якості. Позитивним є те, що, незважаючи на емоційність, вони цілком мирні і тихі, налаштовані дружелюбно, не прагнуть поневолити світ. Негативним є надмірне прагнення до переживання яскравих і чистих емоцій, особливо чутливе світосприйняття, що може призвести до нервового зриву та проблем у подальшому житті [9].

Субкультура готів прийшла в Україну в середині 1990-х [4, 52]. Вважається, що вона виникла у 1979 р. в Англії і згодом поширилася по всій Європі. Впізнати готів не викликає труднощів. Вони носять чорний одяг, багато хто з них має довге волосся (зазвичай пофарбоване в чорний колір), фарбують також у чорний колір нігті та очі, часто «вибілюють» обличчя, через що зовні дещо схожі на вампірів. Готи – здебільшого люди освічені, добре розуміються у мистецтві, історії та літературі, часто самі пишуть вірші та музику. Вони люблять гуляти кладовищами, цікавляться містикою, через що їх помилково зараховують до сатаністів. Зазвичай готи носять хрест – анкх, який іноді трактують як «темний» символ. Насправді анкх – давньоєгипетський символ, що корисно впливає на організм [8]. Готам притаманна своєрідна життєва філософія: завжди прагнути до більшого, шукати красу навіть там, де її немає, називати речі своїми іменами, проявляти любов до готичного середньовічного мистецтва, містицизму. Їх цікавить архітектура. Вони носять темний вишуканий одяг, білий грим, популяризують атрибутику сумного світогляду, співають про нещасливе кохання, розчарування, жорстокість і сльози, про красу ночі, вечора. Субкультура готів сформувалася в контексті субкультури панків і перетинається із субкультурою емо [6]. Сенс життя готів – це сама готика як явище естетичне; похмурі ж готичні образи – не більше ніж епатаж. Готи сповідують культ життя, а не культ смерті. Безглуздо шукати сенс життя в смерті – його там немає. Смерть – це нагадування, привід прагнути до життя [9].

Відомим в Україні є угруповання хіпі («діти квітів»). Хіпі – це молодіжна філософія і субкультура, що з’явилася в 1960-х роках у США і головним чином була налаштована проти війни у В’єтнамі, фактично це перше покоління американського післявоєнного «бебі-буму», яке виросло свого часу і якому не до вподоби консерватизм та «правильність» американського суспільства 1930–60-х років. Хіпі – це своєрідний протест проти індустріального суспільства з його жорсткими нормами, правилами тощо. Прихильниками хіпі є молоді люди з довгим волоссям, які полюбляють слухати рок-музику, їздять на різні фестивалі, пропагують вільну любов, влаштовують демонстрації та заперечують загальну масову культуру [8].

В Україні з 1993 р. існує щорічне неформальне зібрання хіпі, відоме на території колишнього Радянського Союзу. Українці, поляки, росіяни, білоруси, чехи, німці та багато гостей інших національностей збираються щороку біля водоспаду Шипіт на Закарпатті. Зібрання традиційно влаштовують на початку липня, кульмінацією забав є свято Івана Купала – 7 липня [11]. Ще одне молодіжне об’єднання – панки. Головна ідея панківського руху – анархія. В Україні панки виникли як знак протесту проти радянської влади, а не просто музична субкультура. Чітких уподобань в одязі в них немає – одні вдягають усе підряд, інші – як металісти, полюбляють порвані джинси, стіли (взуття) та носять беги (рюкзаки), на одязі й речах часто можна побачити нашивки із зображеннями, назвами панківських груп. Специфічним для панка є ірокез, особливо якщо він яскраво пофарбований і розміщений перпендикулярно до голови. Проте це не просто зачіска, а протест проти насилля. Таку зачіску носило плем’я ірокезів в Америці, яке потім жорстоко винищили [8]. Писати про панків завжди складно. І для цього є дві цілком об’єктивні причини: по-перше, панки самі про себе мало що пишуть, бо воліють спілкуватися усно чи через музику, а по-друге, саме слово «панк» уже настільки втратило свій первинний сенс і так часто вживається в найрізноманітніших контекстах, що говорити про таке явище субкультури, як «чистий панк», уже не доводиться.  Термін «панк» прийшов в українську мову з англійської. У сучасній англійській «punk» означає «гниле дерево», «гниль», «непотріб» і т. ін. Наприкінці 1960-х років, коли власне і зародився цей молодіжний рух, журналісти так назвали молодь, яка стояла біля його витоків. Вони вважали, що таким принизливим словом відіб’ють популярність цього руху. Але такий хід себе не виправдав, і слово прижилося у тогочасному лексиконі. Існує два типи панків:  1) об’єднання молоді, яке слухає відповідну музику (панк-рок);  2) об’єднання молоді, яке, окрім прослуховування музики, сповідує панківські принципи. 

В Україні панк розвивався ще за радянських часів. Цей неформальний рух, як і інші прояви європейської культури, завжди утискався владою, тому можна з легкістю сказати, що український панк був протестом проти влади, тогочасних порядків, ідеології та способу життя. Виникали часті сутички з представниками «правильного» пролетарсько-робітничого класу [15].

Субкультурна система, притаманна Україні, ще не досліджена в її специфічних проявах і має бути врахована як важлива складова соціокультурної трансформації.  Таким чином, розвиток українського суспільства на початку XXI ст. потребує від нас більш детального і глибокого дослідження такого явища, як молодіжна субкультура в Україні.

Висновки

. Можна констатувати, що молодіжні субкультури як соціокультурне явище завждибули, є і будуть, тому що їхнє виникнення зумовлено об’єктивними психологічними та соціальнимичинниками.

Традиційно вважається, що молодіжні субкультури відволікають молодь від вирішення су-спільних та власних проблем, залучають її до нетрадиційних гуртів (малих соціальних груп). Багатолюдей упереджено ставиться до представників молодіжних субкультур, не знає, що більшість із них

не має ні найменшого стосунку до криміналу, сексуальної розбещеності й ін. Навпаки, це звичайні вспілкуванні підлітки, більшість із них митці-початківці – музиканти, письменники, художники, обдаровані діти. Вони є противниками деяких чинних правил, тому збираються в групи, створюючи

тим самим маленьку систему (зі своїм одягом та законами) на противагу системі великій.

Сьогодні щодо субкультур дещо інша думка, не таку однозначна й негативно забарвлена. Належність до тієї чи іншої субкультури – своєрідний спосіб продемонструвати дорослим своїпогляди на життя. Зазвичай бажання належати до певної субкультури з віком зникає, а відтак до

цього потрібно ставитися лише як до одного з етапів життя дитини. Слід відзначити, що майже всіпідлітки проходять через певні групи – гуртки, секції, неформальні рухи.

Водночас можна погодитися, що молодіжні субкультури є не лише сходинкою на шляху до індивідуального становлення молодої людини як члена міні-суспільства, не лише іспитом на здат-ність до адаптації в сучасних умовах виживання, на здатність до успішного становлення в чинному суспільстві. Молодіжні субкультури – своєрідний експериментальний майданчик кожного суспільства, яке дозволяє собі їх мати [5]. У результаті цього з’являються пробні культурні моделі, які й становлять певний ціннісний досвід для всього людства та можуть увійти до складу майбутньої куль-тури певного соціуму.

В розвиненому суспільстві виникнення альтернативних форм культури - незворотний процес. Спроби заборонити, знищити субкультуру породжують протести, агресивні групи. Культура демократичного суспільства повинна поглинати, переосмислювати ці гілки.Для молодої людини нове неформальне об'єднання - не забава, а необхідність. Тут хаотична зміна пристрастей - після музики йде підстригання, потім танець, потім прикраса в носі. Бо це немає значення. Просто потрібний новий фірмовий знак, клич, на який звернуть увагу. Так іде самореалізація особистості. Головне, що дає молодіжна субкультура - самореалізуватися, суб'єктивно втілитися, тобто оправдати своє перебування в цьому світі. Крім самореалізації субкультура також допомагає реалізувати і інші функції.    Інструментальна функція. Це переслідування явної цілі (захистити пам'ятники історії, архітектури, прагнення відновити національну культуру) та розмитої неусвідомленої цілі (стати сильним фізично чи розумово, утвердитися в очах ровесників, заставити себе поважати).    Компенсаційна функція. В сім'ї, школі, вузі особистість відчула себе замкнутою, обмеженою рамками обов'язків і соціальних очікувань, залежною від батьків, педагогів. Участь в неформальних групах компенсує відсутність особистої незалежності. Інша справа, що особистість замикається в залежності від лідера, певних правил поведінки, тобто незалежність є відносною, але самовідчуття її виникає.    В цілому, альтернативні культури ведуть до збагачення і омолодження всіх інших культур. Велика кількість молодіжних субкультур повинна спонукати суспільство до розвитку національної культури, що вбере в себе кращі здобутки альтернативних форм культури Завданням сучасного дослідження молодіжної субкультури повинно бути відмова від негативних упереджень і диференційований підхід до оцінки формальних і неформальних молодіжних груп, у яких світогляд і діяльність відрізняються від загальноприйнятих. Одне з завдань освітніх закладів є об'єднання соціально-активної молоді з числа представників позитивно спрямованої молодіжної субкультури навколо спільної для всіх мети - відродження національної культури, що вбере в себе здобутки складових культур

Список використаної літератури

1. Косарецкая С. В. О неформальных обьеденениях молодежи / С. В. Косарецкая, Н. Ю. Синагина. – М. :

Гуманитар. изд. центр ВЛАДОС, 2004. – 159 с.

2. Марк Шимановський. Emokids : емоції, емоції, емоції (Про субкультуру емокідів) / М. Шимановський //

Шкіл. світ. – № 40 (408). – 2007. –№ 40 (408). – С. 15–18.

3. Гаджиева Е.А. Страна восходящего солнца. История и культура Японии. - Ростов - на - Дону, Фенікс, 2006. - 256 с. 4. Иванов Б.А. Введение в японскую анимацию. - М., 2002. - 336 с. 5. Кулаков С.А. На приеме у психолога - подросток: Пособие для практических психологов. - СПб., 2001. - 350 с. 6. Роджерс Н. Фасилитация творчества//Вопросы психологии . -2007. -№ 6. - С. 64-73. 7. Туріщева Л.В. Особливості роботи з девіантними дітьми / Шкільному психологу. Усе для роботи. - 2009. - № 2. - С. 2-6.

8. Базаров Макс. Черкасская молодёжь — кто есть who? // Газета «Ринок» № 37 (511) від 29.09.2007 р.

9.    Череповська Н. Роль медіа-культури у формуванні молодіжних субкультур / Н. Череповська // Соціальна педагогіка.  – 2008. – №11 (23). – С. 51–63.

10.    Корпач Н. І. Молодіжна субкультура в сучасній Україні // Науковий вісник Волинського національного університету імені Лесі Українки. – 2009. – №21.

11.    Черные, белые, красные: молодежное движение и субкультура в Украине // Корреспондент. – 2007. – № 45. 12.    Шимановський Марк. Готи (Коротка історія та ідеологічні засади руху) / М. Шимановський // Шкільний світ. – 2007. – № 3 (371).

13.    Якуба Е.А. Молодіжні рухи та їх базова типологізація / Е.А. Якуба // Культурологічний часопис. – 2002. – № 24.

14. Збірник наукових праць Державного інституту розвитку сім’ї і молоді (за підсумками 2006 року). - К.: Державний інститут розвитку сім'ї і молоді, 2006. - 192 с.

15. Гертман О. Молодіжна (контр) революція. [Текст] / О. Гертман / / Знання-Сила. - 2007. - Січ. - С.46-58.  16. Єрохіна М.М. Молодіжні субкультури: семіотичний аспект [Текст] / М.М. Єрохіна. / / Соціологічні дослідження - 2006. - № 11. - С.95-102.

17. Левікова С.І. Молодіжна субкультура [Текст] / С.І. Левікова. - М.: 2004. - С.381.  18. Левікова С.І. Сумарні риси постмодерну. Про готів, готиці і хворому російському суспільстві. [Текст] / С.І. Левікова / / Суспільні науки і сучасність. - 2006. - № 4. - С.155-165.  19. Луків В.А. Особливості молодіжних субкультур в Росії [Текст] / В.А. Луків / / Соціологічні Дослідження - 2002. - № 10. - С.79-87.  20. Малахова Н. Готи - люди в чорному. [Текст] / Н. Малахова / / Нова газета. - 2007. - 15-17 січня. (№ 02) - с.3-31.  21. Меднікова М. Уроки натільного живопису. [Текст] / М. Меднікова / / Навколо Світу. - 2007. - № 3, березень. - С.15-20.  22. Новіков О.Г. Ієрархія і влада в російській мото-субкультурі. [Текст] / О.Г. Новіков / / Обозреватель. - 2006. - № 3. - С.25-31. 

23. Шепель В.М. Іміджелогія: як подобається людям / Укл. Шепель В.М. - М.: 2002, с.258. .

24. Щепанська Т.С. Система: тексти і традиції субкультури. [Текст] / Т.С. Щепанська. - М.: 2004. - С.256. 

25. Левікова, С.І. Молодіжна субкультура. - М.: 2004. - С. 38.