3.3. Предмет і завдання філософії управління

При визначенні предмету філософії управління доцільно звернутись До його трактування таким авторитетним дослідником, як Б. Рассел. За його словами, у загальному своєму плані філософія вивчає відношення "людина-світ", тоді як предметом філософії менеджменту і бізнесу є вив­чення методологічних та світоглядних засад організаційних процесів сус­пільства та творчих, філософських підходів у вирішенні конкретних проб­лем управління виробничою і невиробничою сферою діяльності людини [90. с. 5].

Зазначимо, що проведення досліджень у сфері філософії управлін­ня ускладнюється таким моментами. По-перше, вже при спробах визна­чення предмету і завдань філософії управління необхідно виходити з визнання того факту, що вона одночасно належить як до сукупності фі­лософських наук, так і, хочемо ми того чи ні, до сукупності наук про управління соціальними системами. Зокрема, як розділ теорії соціаль­ного управління, філософія управління досліджує сутність цього важли­вого суспільного явища, його значення в життєдіяльності суспільства у цілому, окремих соціальних груп і особистості окремої людини.

В такому контексті під філософією управління можна розуміти узагальнену систему теоретичних поглядів, аргументованих уявлень та фундаментальних ідей, які обґрунтовують цілі та зміст управлінської діяльності в єдиному контексті процесів культурно-історичного, матеріального і духовного розвитку сус­пільства та окремих його підсистем.

По-друге, філософія управління як наука являє собою, власне ка­жучи, надзвичайно специфічну галузь філософського знання, що охоп­лює в першу чергу сукупність онтологічних питань феномену соці­ального управління, таких, як природа, сутність, зміст, цілі, характер, засоби і технології здійснення управління функціонуванням і розвит­ком соціальних систем, співвідношення інтересів, мотивів і прагнень окремих учасників спільної діяльності. Крім того, у сфері її інтересів виявляються й такі загальні світоглядні проблеми, як свобода і необ­хідність, добро і зло, влада і відповідальність, право і мораль, справед­ливість і несправедливість тощо.

У зв'язку з цим для усвідомлення і глибокого розуміння предмета філософії управління уявляється доцільним розглянути основні філо­софські, світоглядні і методологічні аспекти таких важливих і харак­терних для феномену управління понять, як система, соціальна систе­ма, управління, соціальна організація, влада, суб'єкт і об'єкт управ­ління, прямі та зворотні зв'язки тощо.

3.3.1. Поняття системи і класифікація систем

Стосовно терміну система необхідно підкреслити, що він являє собою одне з фундаментальних понять сучасної науки, і тому існує безліч підходів до його визначення. Ці підходи залежать переважно від конкретної галузі знань, де використовується поняття системи, від світо­глядних позицій і наукових інтересів авторів таких визначень та деяких інших об'єктивних і суб'єктивних чинників. Так, засновник загальної теорії систем Людвіг фон Берталанфі вважав, що "система являє собою комплекс взаємодіючих елементів". В. Н. Садовський визначає систему як "упорядковану певним чином множину елементів, які взаємопов'язані між собою і утворюють певну цілісну єдність". За твердженням А. М. Авер'янова, "система являє собою обмежену множину взаємодію­чих елементів". Ці та деякі інші подібні визначення дають лише най­більш загальне уявлення про системи і не розкривають характерних особливостей так званих складних систем. З позицій нашого досліджен­ня це набуває особливої важливості, оскільки переважна більшість соціальних систем являє собою саме клас складних систем.

Цілком природно, що в процесі численних досліджень і поширення системної методології на усе нові й нові сфери знання поступово фор­мувалось дедалі більш чітке і глибоке розуміння сутності системи взагалі і складних систем зокрема, що впливало відповідним чином і на їхнє ви­значення. Одне з найбільш змістовних визначень сформулював М. П. Бус-ленко, на думку якого складною системою слід вважати ієрархічно організовану і цілеспрямовано функціонуючу сукупність великої кількості інформаційно пов'язаних і взаємодіючих елементів.

Згодом А. Холл та Р.-Ф. Фейджин запропонували вважати систе­мою певну множину об'єктів разом з відношеннями між: об'єктами та їхніми атрибутами. Вважаємо досить характерним, що ці та деякі інші подібні їм визначення підкреслюють такі характерні особливості сис­тем, як цілісний характер та упорядкованість множини елементів, що утворюють систему і взаємодіють між собою, а також наявність у цієї системи певної структури та її взаємодії із зовнішнім середовищем, яке впливає на характер функціонування цієї системи.

Значного поширення набула сьогодні думка А. І. Пригожина, яка, за його словами, не претендує на роль визначення і під системою має на увазі "сукупність взаємозв'язаних елементів, які утворюють єдиецє ціле" [83, с 8]. Відомі економісти Г. X. Попов та Ю. І. Краснопояс ірд системою розуміють уже "сукупність взаємодіючих (курсив авт.) еф-ментів, які складають цілісне утворення, що має нові властивості, які відсутні у її елементів". А. І. та В. А. Пономаренки під системою розумі­ють "множину елементів довільної природи, що мають зв'язки, утво­рюючи певну цілісність" [79, с. 5].

Можна навести десятки інших прикладів, де уточнюються ті чи інші властивості та особливості систем. Серед цих прикладів зустрі­чаються як вузькоспеціальні, так і філософські визначення. Для останніх принциповими слід вважати такі положення. По-перше, система являє собою сукупність елементів, по-друге, між; елементами існують певні зв'язки, і по-третє, для системи характерною є її ціліс­ність, яка забезпечується певним системоутворюючим чинником.

Ще один досить цікавий стосовно філософської інтерпретації по­няття системи аспект висловлює В. О. Острейковський, який цілком справедливо вважає, що "система визначається в термінах її спостере­жуваних властивостей або ж, точніше кажучи, в термінах взаємо­зв'язків між цими властивостями, а не тим, що вони насправді являють собою (тобто не за допомогою фізичних, хімічних, біологічних, соціаль­них чи інших явищ)". За його словами, "це повністю узгоджується з природою системних досліджень, спрямованих на з'ясування органі­зації та взаємозв'язку елементів системи, а не на вивчення конкретних механізмів у системі" [70, с.5].

Аналіз сукупності існуючих підходів до формулювання визначен­ня поняття системи дає змогу відібрати ті з них, які містять найбільш істотні, на наш погляд, моменти. їхнє узагальнення дозволяє визначити таку позицію, згідно з якою надалі під системою можна розуміти певну множину елементів, які завдяки сукупності існуючих відноиіень і зв'язків між. собою утворюють сталу об'єктивну цілісність і єдність. Виходячи з цього визначення, можна розглядати системи природні, технічні та соціальні, а також; такі, що утворюються внаслі­док поєднання тією чи іншою мірою елементів двох чи усіх трьох з цих основних систем.

Слід підкреслити, що існує також, певна множина підходів до визначення поняття системи, автори яких виходять з необхідності наявності мети серед найбільш характерних ознак розглядуваної сукупності елементів, що утворюють систему. Однак подібна точка зору не є загальновизнаною. Ми також; вважаємо подібну вимогу надмірною, оскільки, наприклад, для природних систем поняття мети, як і доцільності, уявляється занадто сумнівним, принаймні в межах природничо-наукових понять і світоглядних позицій.

В теорії систем як один з важливих і специфічних її класів виділяють соціальні системи. Соціальною системою будемо вважа­ти будь-яку систему, у структурі елементів якої є люди та/або групи людей, а також певна сукупність відносин, що виникають між; ними в процесі їхньої спільної діяльності. Визначальними характерними рисами і якостями та системоутворюючими чинниками таких систем саме і є наявність мети або навіть певної сукупності цілей.

Цілі звичайно визначаються суспільством або, скоріше, його правлячою елітою, виходячи з об'єктивних потреб людей, різних соціальних угрупувань та суспільства в цілому. Саме на досягнення цих цілей звичайно і спрямовані як спільна діяльність людей та інші процеси функціонування системи, так і управління процесами цього функціонування і розвитку, а також; організація відповідної взаємо­дії між; окремими елементами системи, якими й виступають окремі індивіди, різні їх угрупування та взаємовідносини між; ними.

При цьому важливо підкреслити, що у кожного з учасників спіль­ної діяльності, процес якої й має розглядатись одним з елементів і характерних проявів функціонування соціальної системи, можуть бути, і в реальності дійсно бувають, не тільки різні, а часто навіть протилежні цілі, прагнення та інтереси. Однак визначальним, об'єднуючим чин­ником, який і забезпечує участь кожного з них у цій діяльності та навіть зацікавленість у її результатах, є наявність певної спільної мети. Характерно, що вона може лише частково збігатися з індивідуальними цілями і прагненнями окремих учасників, однак, разом з тим, саме вона створює необхідні передумови їхньої участі у процесі спільної діяльності, спрямованої на досягнення саме цієї мети.

Ще однією характерною особливістю соціальних систем виступає на сучасному етапі суспільного розвитку істотна роль людського чин­ника як у забезпеченні належного функціонування цих систем, так і в організації та здійсненні ефективного управління ними. Тут мається на увазі не тільки наявність зазначених вище цілей, прагнень та інтересів окремих індивідів, а й необхідність урахування індивідуальних психо­логічних особливостей, створення належних умов для розкриття твор­чого потенціалу кожної особистості. Дійсно, ігнорування людського чинника істотно погіршує ефективність соціального управління, а отже й зменшує можливість досягнення визначеної заздалегідь мети функ­ціонування відповідної системи.

Важливою характеристикою соціальної системи виступає її структура. Наприклад, для суспільства як цілісної соціальної системи ця структура включає два основних компоненти: соціальні відноси­ни зв'язків між; елементами і соціальний склад, тобто сукупність еле­ментів, які утворюють соціальну структуру суспільства. Основними її елементами виступають індивіди з їхнім статусом та соціальними ро­лями або функціями, ті чи інші об'єднання цих індивідів у різні со­ціальні групи (класи, стани, касти тощо), виробничі, соціально-те­риторіальні, етнічні, політичні, релігійні та інші спільноти.