4. Договір ренти.

Договору ренти присвячено главу 56 ЦК. Цей інститут регулює відносини, які пов'язані з відчуженням майна під виплату колишньо­му власнику грошового або іншого утримання - ренти.

Інститут ренти набув поширення у середні віки. Значення слова «рента» розумілося як повернення того, що було передано раніше. Отриманню ренти завжди передувала передача майна платникові -спочатку землі та інших об'єктів нерухомості, пізніше - рухомого майна, у тому числі грошей. Рентні відносини мали довгостроковий, часто безстроковий характер. Рента ні за яких обставин не могла бути разовою.

За договором ренти одна сторона (одержувач ренти) передає другій стороні (платникові ренти) у власність майно, а платник ренти взамін цього зобов'язується періодично випла­чувати одержувачеві ренту у формі певної грошової суми або в іншій формі (ч. 1 ст. 731 ЦК).

Рента належить до інститутів цивільного права, пов'язаних з відчуженням певного майна за плату (чи безоплатно) з метою отримання стабільного постійного доходу у вигляді рентних платежів.

З визначення договору ренти випливає, що він є реальним, про що свідчить чітко визначене положення: одержувач ренти передає майно платникові ренти, а не зобов'язується його передати. Тому для укла­дення договору ренти недостатньо зустрічної згоди сторін, необхідне передання майна платникові ренти. Після передання майна одержу­вач ренти не несе за договором ніяких зобов'язань, він має лише пра­ва. Отже, договір ренти є одностороннім. Оплатним цей договір є тому, що майно передається в обмін на надане утримання у вигляді грошової суми або у іншій формі.

Договір ренти підлягає обов'язковому нотаріальному посвідчен­ню, а якщо під виплату ренти передається нерухоме майно, то ще й державній реєстрації (ст. 732 ЦК).

На відміну договорів купівлі-продажу та міни, де сторони одразу отримують належне від контрагента, договір ренти є довгостроковим договором.

Схожість ренти з купівлею-продажем та іншими договорами про сплатне передання майна у власність не перетворює рентний договір у їх різновид. Ренті притаманні такі специфічні ознаки, які свідчать про самостійність рентного договору серед інших цивільно-правових договорів, спрямованих на відчуження майна.

Основною ознакою до­говору ренти є обов'язки однієї особи виплачувати ренту іншій вза­мін переданого майна.

Метою договору купівлі-продажу є передача права власності. За договором же ренти - це лише умова виникнення рентних відносин. Договори купівлі-продажу, міни завершуються переходом права власності, а договір ренти тільки починається з переданням майна платникові у власність.

Сторонами рентних правовідносин є одержувач ренти і плат­ник ренти. До істотних умов договору належить умова про предмет. Договір ренти має складний предмет: по-перше, ним виступає майно, яке відчужується одержувачем під виплату ренти; по-друге, предметом є сама рента, що виплачується платником її одержувачу. Умови дого­вору ренти щодо переданого майна, форми та розміру виплачуваної ренти є істотними для даного договору, без досягнення згоди за яки­ми даний договір не може вважатися укладеним.

Стосовно майна закон не встановлює жодних обмежень, хоча на практиці найчастіше таким майном виступають житлові будинки, квартири, підприємства, тобто нерухомі речі.

Рента може виплачуватися у грошовій формі, що зустрічається у більшості випадків, або шляхом передання речей, виконання робіт чи Іпання послуг. Може бути встановлена і змішана форма ренти, яка оплачується частково грошима, а частково шляхом передання ре­чей виконання робіт або надання послуг. Форма і розмір ренти вста­новлюються за згодою сторін у договорі (ст. 737 ЦК). Закон встанов­лює розмір ренти, якщо сторони не передбачать його у договорі, тільки у разі передачі під виплату ренти грошової суми. Так, відпо­відно до ч.2 ст. 737 ЦК розмір ренти у такому випадку встановлено у розмірі облікової ставки Національного банку України. Розмір ренти змінюється відповідно до зміни розміру облікової ставки Національ­ного банку України, якщо Інше не встановлено договором.

ЦК розрізняє наступні різновиди рентного договору:

• договір рен­ти, укладений на невизначений строк - договір безстрокової ренти;

• та договір ренти, укладений на визначений строк - договір ренти на певний строк (ч. 2 ст. 731 ЦК).

Договір ренти має певну схожість з договором довічного утримання, оскільки їх об'єднує спільна мета — набуття одер­жувачем ренти (відчужувачем) утримання за рахунок належ­ного їм майна. Ці договори укладаються в нотаріальній формі і підлягають державній реєстрації.

Водночас між цими договорами існують і певні відмінності:

• договір ренти може бути як укладеним на певний строк, так і безстроковим, сам же характер договору довічного утри­- мання передбачає, що він діє протягом життя відчужувача;

• за договором довічного утримання майно передається у власність набувача за надання утримання у вигляді харчування, догляду тощо, а за договором ренти одержувач ренти отримує задоволення від контрагента, як правило, у вигляді грошової форми, хоча це не виключає встановлення ренти у формі зустрічної передачі майна, виконання робіт чи надання послуг;

• зобов'язання за договором довічного утримання набувач виконує постійно, тобто, як правило, здійснює щоденний догляд і нагляд за особою, яка потребує утримання. За договором ренти рентні платежі виплачуються за загальним правилом по закінченні кожного кварталу;

• за прострочення виплати ренти платник зобов'язаний сплачувати одержувачеві проценти, суть договору довічного ут­ римання таку форму відповідальності виключає;

• одержувач ренти має право розірвати договір, якщо платник ренти прострочив її в виплату більш як на рік. За договором довічного утримання одержувач має право вимагати розірвання договору в будь-який час, якщо доведе, що набувач неналежно виконує свої обов'язки;

• якщо договір довічного утримання припиняється із смертю відчужувача, то виплата ренти не обмежується строком життя одержувача ренти, оскільки його права за строковим договором можуть перейти до спадкоємців.

13