3. Договір позички.

За договором позички одна сторона (позичкодавець) без­оплатно передає або зобов'язується передати іншій стороні (користувачеві) річ для користування протягом встановленого строку, а останній повинен повернути ту ж річ в такому стані, в якому вона була отримана, з урахуванням нормального зносу.

Договір є безоплатним, може бути як реальним, так і консен-суальним, в цьому випадку стає двостороннім.

Водночас необхідно мати на увазі, що в сучасних умовах слово "позичка" широко застосовується в нормативних актах, судовій практиці, цивільному обігу, побуті, а також в іншому значенні — як синонім позики (наприклад, довгострокова і короткострокова позичка). Досить поширеною помилкою є розуміння терміна «Позичка» як безоплатної позики, як різновиду позики (це пояснюється тим, що протягом багатьох років ( до прийняття ЦК 2003 р.) подібні відносини охоплювалися договором безоплатного користування майном.

Разом з тим зазначені договори є абсолютно різними перш за все за предметом: предметом договору позички є безоплатна передача речі у користування на умовах поверненості, тоді як за договором позики гроші або інші речі передаються позичальнику у власність. Договір позички ближче відноситься до оренди, оскільки об'єктом цього договору завжди є індивідуально визначені речі, тоді як за договором позики передаються речі, наділені родовими ознаками, частіше за все гроші. По закінченні договірних відносин користувач повертає позичкодавцю ту ж саму річ, а позичальник позикодавцю - рівну кількість речей того ж роду та якості.

Сторонами можуть бути будь-які суб'єкти цивільного права. В той же час юридична особа, яка здійснює підприємницьку діяльність, не може передавати речі у безоплатне користування особі, яка є її засновником, учасником, керівником, членом її органу управління чи контролю.

Предметом договору є речі, що визначені індивідуальними ознаками, оскільки в іншому випадку йтиметься не про позичку, а про позику.

Строк договору може бути як визначений, так і невизначений, в цьому випадку він визначається відповідно до мети користування річчю.

Форма договору залежить від суб'єктного складу договору та предмета договору. Так, договір позички:

• речей побутового призначення між фізичними особами може укладатися в усній формі;

• між юридичними особами, а також між юридичною та фізичною особою укладається в письмовій формі;

• будівлі, іншої капітальної споруди укладається у письмовій формі, а строком понад один рік — підлягає нотаріальному посвідченню;

• транспортного засобу, якщо однією із сторін виступає фізична особа, укладається в нотаріальній формі.

Користувач має право повернути річ в будь-який час, але якщо річ потребує особливого догляду або зберігання, він зобов'язаний повідомити позичкодавця про вою відмову від договору не пізніше ніж за сім днів.

Кожна із сторін має право вимагати дострокового розір­вання договору у випадку істотних порушень договору іншою стороною.

Так, позичкодавець має на це право, якщо у зв'язку з непе­редбаченими обставинами річ стала потрібною йому самому; користування річчю не відповідає її призначенню та умовам договору; річ самочинно передана у користування іншій особі; в результаті недбалого поводження вона може бути знищена або пошкоджена.

Договір позички зберігає свою чинність і при зміні власника речі, але новий власник має право в будь-який час розірвати договір, який укладено без визначення строку. Про розірвання договору користувач має бути повідомлений заздалегідь, у строк, що відповідає меті позички.

Схожість договору позички з договором майнового найму дозволяє поширити на нього положення договору майнового найму (оренди).

ЦК розповсюджує на правове регулювання договору позички всі статті Глави 58 "Найм (Оренда)". Разом з тим, слід мати на увазі що деякі правила, які властиві орендним відносинам, для договору позички застосовуватися не можуть в силу суті самого договору, наприклад, ст. 762 "Плата за користування майном".