Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:

ppp

.pdf
Скачиваний:
3
Добавлен:
23.02.2016
Размер:
2.47 Mб
Скачать

Відповіді на питання до модуль контролю

1. Державна мова – затверджена традиціями і законодавством мова, вживання якої обов’язкове в органах державного управління, закладах освіти,науки, культури, засобах масової інформації. Мова є запорукою існування будь-якої нації, її генетичним кодом, в якому не тільки зберігається й накопичується культурно-історична інформація, а й забезпечується саме буття цієї нації. Особливої гостроти проблема національної мови набула в Україні, позбавленій до 1991-го р. своєї державності. У цьому напрямку надзвичайною жорстокістю позначалася політика Росії (і царської, і комуністичної). Подібною методологією користувалися й інші шовіністи - польські, угорські тощо.Тому недивно, що зростання національного самоусвідомлення українців та становлення Української держави пов'язані із закріпленням статусу української мови як державної. Закон про мови (1989 року) називає українську мову одним із вирішальних чинників самобутності українського народу. Стаття 10 Конституції України закріплює офіційний статус української мови, а також гарантує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на території держави. Державною (офіційною) мовою може бути тільки українська літературна мова, бо саме вона є мовою більшості корінного населення України.Назва Україна офіційно закріпилась з часів виникнення УНР в 1918р. Але саме найменування давнє – сягає спільнослов’янського періоду. Перша письмова згадка про Україну міститься в Іпатіївському списку Повісті временних літ. Словом Україна позначають всі українські землі. У Густинському літописі від 1516 року згадка про виникнення Запорізької Січі. У 1650 у Франції видано латиною книжку. Інженера Боплана «Опис України». У літописі Величка 1720 р. назву Україна можна знайти майже на кожній сторінці.

Три версії походження слова Україна:

1.поляки пояснювали назву як окраїна Польщі, пограниччя їх держави.

2.Україна виникла у зв’язку з словом краяти: краяти – край – украй – Україна, частина території, що відділена певними особливостями.

2. Функціональний мовний стиль — це різновид літературної мови, шо обслуговує певну сферу суспільної діяльності мовців і відповідно до цього має свої особливості добору й використання лексичних, граматичних, фразеологічних та інших мовних засобів. Існують такі основні функціональні стилі: офіційно-діловий, науковий, публіцистичний, художній, розмовний. Офіційноділовий стиль, в якому оформляються різні акти державного, суспільно-політичного, економічного життя, ділових стосунків між членами суспільства, характеризується логізацією викладу, вживанням усталених конструкцій, зокрема безособових та наказових, відсутністю емоційного забарвлення, двозначних слів і висловів. Це мова законів, указів, розпоряджень, діловодства та листування. Науковий стиль обслуговує різні галузі науки й техніки. Йому властиве широке використання термінів та абстрактних слів, складних речень, зокрема складнопідрядних, за допомогою яких відтворюються причинно-наслідкові зв’язки між частинами тексту. Як правило, для цього стилю не характерна емоційно-експресивна лексика. Найхарактернішою ознакою публіцистичного стилю є поєднання логічності викладу, доказовості й переконливості з образністю та емоційністю. Завдання публіцистики полягає не лише в тому, щоб викладати певні факти, явища дійсності, а й давати їм оцінку, формувати громадську думку. У художньому стилі, тобто в стилі художньої літератури, найяскравіше виявляється лексичне багатство мови. Для цього стилю характерне вживання слів у прямому й переносному значенні, використання лексичних, синтаксичних фразеологічних засобів виразності, широкий вияв авторської індивідуальності. Конфесійний стиль обслуговує потреби окремих людей і суспільства в цілому в сфері релігії та церкви. Реалізується в релігійних відправах, проповідях, молитвах, літературі релігійного характеру. Для цього стилю характерне вживання церковної термінології, включаючи

слова старослов’янського походження, значної кількості метафор, алегорій, порівнянь, використання непрямого порядку слів у реченні, емоційність. Розмовний стиль, або стиль розмовного мовлення, вдовольняє потреби безпосереднього спілкування людей у повсякденному житті. Крім суто мовних засобів (розмовні, а часом і просторічні варіанти слів, короткі прості, неповні, еліптичні речення й под.), складниками цього стилю є інтонація, міміка, жести, конкретна ситуація. В основному цей стиль представлений усною формою. У письмовому вигляді використовується як діалогічне або полілогічне мовлення в художніх творах.

3. Офіці́йно-діловий́ стиль (ОДС) — функціональний різновид мови, який слугує для спілкування в державно-політичному, громадському й економічному житті, законодавстві, у сфері управління адміністративно-господарською діяльністю. Належить до виразно-об'єктивних стилів; виділяється найвищою мірою літературності.

Ознаки офіційно-ділового мовного стилю

1. Офіційно-діловий стиль ґрунтується на логічній основі. Найважливішим у ньому є послідовність і точність викладу фактів, документальність, об'єктивність оцінок, гранична чіткість, емоційно-

експресивна нейтральність вислову.

2. Цей стиль відзначається суворими вимогами до лексики й фразеології (широке використання професійної термінології, канцеляризмів, абревіатур, відсутність діалектизмів, жаргонізмів,

просторічних виразів, слів із суфіксами суб'єктивної оцінки тощо).

3. Діловий текст характеризується як рівнем стандартизації мови (вживання усталених словесних формул, значна частота повтору слів, зворотів, конструкцій), так і своєрідністю синтаксису (прямий порядок слів: підмет — перед присудком і якомога ближче до початку речення;

означення — перед означуваним; додаток — після керувального слова; обставинні слова — яко-

мога ближче до пояснюваного; вставні слова вживаються на початку речення тощо).

4. Високий ступінь одноманітності, стандарту форми, сувора регламентація розміщення та будови тексту.

Офіційно-діловий стиль функціонує у виді документів різніх жанрів: Законів, указів, Наказів,

ДОГОВОРІВ, звітів, Протоколі заяв, доручень, інструкцій, довідок та других, діловіх ПАПЕРІВ.

Найяскравіше проявляється у пісьмовій формах Промови.

Найважливіші ознаки офіційно - ділового стилю:

1.Наявність реквізитів, які мають певну черговість.

2.Точність, послідовність і лаконічність викладу фактів, грамотна чіткість висловлювання.

3.Наявність усталених мовних зворотів, певна стандартність початків і закінчень документів.

4.Лексика здебільшого нейтральна, слова вживаються в прямому значенні.

5.З метою чіткої організації текст поділяється на параграфи, пункти, підпункти;

6.Часте вживання словосполучень з дієсловами у формі теперішнього часу зі значенням поза часовості, постійності дії: рішення надсилається має місце, -комісія розглядає.

4. Докуме́нт — засіб закріплення різними способами на відповідному матеріалі інформації

про факти, події, явища об'єктивної дійсності та розумову діяльність людини.

Властивості документа

Документ має певну кількість властивостей, які відрізняють його від інших об'єктів. Сукупність властивостей — цілісна система, яка виконує покладені на неї суспільством функції. Зв'язок між властивостями документа досить тісний, тому відокремити їх можна лише умовно.

Найбільш значимі властивості такі:

1)атрибутивність, тобто наявність невід'ємних складових, без яких він не може існувати;

2)функціональність — призначення для передачі інформації в просторі й часі;

3)структурованість — тісний зв'язок елементів і підсистем, що забезпечує єдність і цілісність документа.

Функції документа

Головні функції — це зберігання й передача інформації в часі та просторі. Створюється документ з метою забезпечення потреб суспільства за допомогою розмноженої документної інформації.

Загальні функції

Інформаційна — документ створюється для передачі або зберігання інформації.

Соціальна — задовольняє певну соціальну потребу.

Культурна — засіб зв'язку між організаціями та суспільними структурами.

Спеціальні функції

Управлінська — за допомогою документа виконується управління підприємством.

Правова — за документом закріплена юридична сила.

Історична — надбання історії, матеріальне підтвердження того, що відбувалося у світі.

ФУНКЦІЇ ДОКУМЕНТА — Полягають в суспільній ролі, соціальному призначенні, цілях і завданнях документів

ГОЛОВНА ФУНКЦІЯ — Найбільш узагальнююча функція, Полягає в здатності документа зберігати і передавати (поширювати) інформацію у часі та / або просторі

ЗАГАЛЬНІ ФУНКЦІЇ — Характерні для всіх документів, незалежно від їх типу та виду. Інформаційна функція — Полягає в здатності документа задовольняти потреби суспільства в інформації,

тобто служити джерелом інформації, знань

ПІДФУНКЦІЇ

1.Закріплення (фіксація) інформації

2.Зберігання інформації

3.Трансляція інформації

Комунікативна функція — Полягає в здатності документа бути інформативним засобом передачі, обміну, комунікації, спілкування, наступництва

5.За способом фіксації інформації розрізняють документи:

-письмові(рукописно-друковані) – усі рукописні , машинописні документи, виготовлені на будь-яких множильних апаратах і друкарським способом.

-графічні – креслення,графіки, карти, рисунки, схеми, діаграми.

-фото-, кінодокументи – фотокартки, фільми.

-фотодокументи – записи звучання на плівці, касеті, диску тощо.

-відео документи – відеофільми.

В управлінській діяльності використовують переважно текстові документи, де інформацію фіксують будь яким письмовим способом.

Управлінські документи можна класифікувати за найрізноманітнішими критеріями. Серед найпоширеніших за змістом інформації:

-Документи з адміністративних питань

-Комерційні документи

-Документи з питань планування оперативної діяльності

-Документи з бухгалтерського обліку

-Фінансово-кредитні документи

За походженням розрізняють документи офіційні та особисті.

За спеціалізацією розрізняють документи: загальні, з адміністративних питань,

спеціалізовані(фінансові, комерційні тощо).

За призначенням виділяють документи: організаційні, розпорядчі, інформаційні,

колегіальних органів.

За місцем виготовлення: внутрішні(створюються всередині установи, організації,

підприємства і тут же функціонують), зовнішні(що надійшли з інших установ, надіслані в інші установи, організації ,на підприємства).

За напрямом походження розрізняють: вхідні документи( які надійшли ззовні для розгляду й виконання) і вихідні документи( їх надсилають в інші установи, організації).

За формою розрізняють документи: типові( складаються завчасно і є текстом-зразком для індивідуальних: типові правила, інструкції), трафаретні( частина тексту видрукувана на бланку, частина вписується при його заповнюванні ,тобто є інформація постійна і змінна), індивідуальні (створюються щоразу наново за довільною формою).

За ступенем складності є: прості документи( містять одне питання), складні документи

(містять два або більше питань)

За ступенем гласності розрізняють документи: звичайні, для службового користування,

таємні, цілком таємні.

За терміном виконання розрізняють: звичайні(безстрокові) документи,термінові(

виконуються терміново або у строк)

За стадіями створення документи поділяють на: чернетки(відбивають роботу авторів над текстом, можуть бути використані для службового чи судового розслідування),

оригінали(належним чином оформлений перший примірник документа з усіма необхідними реквізитами), копії (точне відтворення тексту оригіналу)

6. Автором документів особового характеру є сам укладач. Він визначає і форму документа.

Заява - документ, який адресують керівникові установи. Його складають у вигляді прохання за довільною формою. Для оформлення заяв про надання відпустки, про звільнення з посади, про переведення на іншу роботу використовують трафаретні бланки.

Резюме - документ, який містить стислий зміст біографічних відомостей особи для працевлаштування в комерційну або інофірму.

Особова карта - документ, призначений для аналізу складу й обліку пересування кадрів, зберігається в відділі кадрів у сейфі, в окремій картотеці, складеній в алфавітній послідовності. Заповнюють особову картку рукописним або машинописним способом на підставі документів, які має працівник.

Автобіографія – документ, в якому автор у хронологічній послідовності подає основні події свого життя. Оформлюють автобіографію на чистому аркуші паперу або трафаретному бланку, коли влаштовуються на роботу чи приступають до навчання. Всі відомості про себе викладають у розповідній формі від першої особи.

Характеристика - документ, у якому дають оцінку діловим і моральним якостям працівника.

Розписка - документ, який засвідчує одержання цінностей (коштів, документів, матеріалів, обладнання). Розписка може бути приватного або службового характеру.

7. Під реквізитом документа розуміється інформація, зафіксована в службовому документі для його ідентифікування, організації обігу й (або) надання йому юридичної сили. Конкретний набір реквізитів залежить від виду документа, його цільового призначення, змісту, способу документування, етапів його підготовки і роботи з ним. Деякі документи мають суворо обмежений склад реквізитів. Відсутність або неправильне зазначення в службовому документі будь-якого реквізиту робить документ недійсним. Обов'язковими реквізитами, що забезпечують юридичну силу документа, є такі: назва установи, назва виду документа, дата, реєстраційний індекс, текст, підпис. Для низки документів, що видаються органами державної влади, склад реквізитів встановлено законодавчими і нормативними актами. Це стосується, наприклад, паспорта, трудової книжки, диплома тощо. В основу уніфікації у стандарті покладено принцип загальної моделі побудови документів. Такі графічні моделі або схеми побудови зразків документів називають "формулярами-зразками".

Формуляр-зразок - це сукупність розташованих у певній послідовності реквізитів, притаманних усім видам даної системи документів. У ньому встановлено формат, розміри берегів, вимоги до побудови схеми розташованості реквізитів (див. додаток 7). Схеми розташованості реквізитів документа - вертикальна та горизонтальна розмітка його робочої площі, де фіксують документну інформацію, - призначені для того, щоб полегшити складання уніфікованої форми документа. Отже, у формулярі-зразку подано максимальний набір реквізитів, що постійно використовуються при складанні організаційно-розпорядчих документів. Незмінне розміщення реквізитів допомагає швидко знайти необхідні дані під час ознайомлення з документом.

Реквізит 01 - зображення Державного герба України, Герба Автономної Республіки Крим - може бути присутнє на бланках лише тих установ, що мають право використовувати цю символіку.

Реквізит 02 - зображення емблеми установи або товарного знаку (знаку обслуговування) -

розташовують ліворуч на рівні назви установи.

Реквізит 03 - зображення нагород. Установам, що мають державні нагороди, дозволяється відтворювати їх зображення на бланках службових документів і включати їх найменування у свою назву. Зображення нагород розміщують на лівому березі бланка на рівні реквізиту "назва установи".

Реквізит 04 - код установи - проставляється за Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України (ЄДРПОУ) після реквізиту "довідкові дані про установу".

Реквізит 05 - код форми документа (якщо він є) - проставляють згідно з ДКУД [41], який містить назви та кодові позначення уніфікованих форм документів, що входять до уніфікованих систем документації (УСД). Однією з УСД є уніфікована система організаційно-розпорядчої документації. Код форми документа є цифровим позначенням уніфікованої форми документа, що визначає належність конкретного виду документа до певного класу та підкласу уніфікованої системи управлінської документації, а також є однією з основних пошукових ознак в автоматизованих системах діловодства.

Реквізит 06 - назва установи вищого рівня - вказується скорочено, а в разі відсутності офіційно зареєстрованого скорочення - повністю.

Реквізит 07 - назва установи - обов'язковий для кожного документа. Авторами службових документів є, як правило, установи. Посадові особи, що підписують службові документи в межах своїх повноважень, є при цьому представниками установ, авторами документів вважаються самі установи. У бланку документа назва установи повинна відповідати назві, зазначеній у статутних документах. Скорочену назву установи або абревіатуру подають тоді, коли її офіційно зафіксовано в статуті (положенні про установу). Скорочену назву подають у дужках .

8. Для виготовлення службових документів встановлено два формати паперу - А4 (210 х 297 мм) та А5 (148 х 210 мм). Усі реквізити документа розмішують у межах робочої площі сторінки, тобто площі уніфікованої форми чи бланка документа, яка призначена для заповнення основними реквізитами. З країв сторінки залишають вільне незаповнене місце-поля, або береги, документа. Вони призначені для закріплення документа в технічних засобах зберігання, а також для нанесення спеціальних позначок і зображень. Установлено такі розміри берегів формуляра-зразка для формату паперу А-4:

o лівого - ЗО мм; о правого10мм;

o верхнього - 20 мм; о нижнього - 20 мм.

Реквізити на сторінці документа розміщують паралельно короткій стороні аркуша. У документах, що виготовляються на аркушах формату А4 і змістова частина яких має вигляд табличних форм, допускають розміщення основних реквізитів паралельно довгій стороні. Документи оформляють переважно з одного боку аркуша. Якщо документ оформляють також і на звороті, то відповідно міняються місцями лівий і правий береги, а нижній та верхній залишаються без змін . Не завжди документ можна розмістити на одній сторінці. Якщо документ займає більше, ніж одну сторінку, то слід пам'ятати:

o на наступну сторінку не можна переносити лише підпис. Обов'язково має бути не менше двох рядків тексту;

o лише перша сторінка документа оформляється на бланку. Друга і наступні сторінки - чисті аркуші паперу такого ж розміру і якості;

не бажано відривати один рядок від абзацу чи слово від речення і переносити його на наступну сторінку або залишати на попередній.

Нумерація сторінок. У документах, оформлених на двох і більше аркушах паперу, сторінки нумерують. При нумерації слід керуватися такими основними правилами:

o нумерація починається з другої сторінки;

номери проставляють посередині верхнього поля аркуша арабськими цифрами без будь-яких пунктирних знаків та слова "сторінка" на відстані не менше ніж 10 мм від краю;

якщо текст оформляють з обох боків аркуша, то номери сторінок ставлять вгорі скраю: парні - зліва, непарні - справа.

9. Писемне мовлення — універсальний засіб спілкування людей. За допомогою писемної мови думки і почуття передаються від покоління до покоління. Писемне мовлення — переважно монологічне, має свої лексичні й стилістичні особливості. У писемному мовленні є точний добір лексики.

Має такі особливості:

1.фіксується графічними знаками

2.завжди вторинне і спирається на усне мовлення

3.має в основному монологічну форму

4.характеризується точнішим добором відповідної лексики

Писемне ділове мовлення, специфіка

Це мовлення, зафіксоване на папері. Характер писемного мовлення в першу чергу визначається відсутністю співрозмовника в момент висловлення думки. Одиницею п. м. є текст, який членується на абзаци, речення в яких перебувають в тісних смислових та граматичних зв'язках між собою.

Писемне ділове мовлення є вторинним відносно усного мовлення.

Писемне мовлення фіксується графічними знаками й сприймається зором. Графічні знаки - різноманітні: знаки алфавітів різних мов, цифри, умовні позначки, малюнки і графіки.

Писемне мовлення дає можливість зафіксувати висловлення, забезпечити збереження і відтворення мовлення у просторі і часі.

Писемне мовлення - монологічне.

В ділових паперах проявляється такі риси, як традиційність і консерватизм, а також правила побудови ділових паперів, правила вживання стійких словосполучень, …

У писемному мовленні особливо чітко проявлялися диференціація текстів за сферами спілкування. Деякі тексти існують лише в п. м. - накладні, розписки, квитанції…

Здатність бути відтвореним у живій звуковій формі. (Яке не завжди буває точною копією писемного тексту.)

Писемне ділове мовлення:

Чітке дотримання прийнятих норм ділового спілкування (будова, набір реквізитів, правильне використання слів - рекомендуємо, наказую, доповідаю, гарантуємо, прошу, ухвалити…).

Дотримання норм літературної мови, вживання зрозумілих, найбільш переконливих слів, уникнення русизмів.

Відповідність мовних засобів їх стильовому призначенню (утримання розмовних, просторічних, діалектних слів).

Логічність формування думки, чіткість і послідовність викладу, членування тексту відповідно до будови ділового паперу.

Стислість вираження думки, строга відповідність слова його значенню, об'єктивність викладу фактів.

10.Явище абревіації полягає у скороченні довгих мовних формул і згортанні їх у семантичну

єдність - абревіатуру. Це порівняно новий спосіб словотворення, але досить продуктивний у сучасних мовах. Серед неологізмів - значна кількість саме абревіатур.33 Це явище поширилося на початку XX ст. і відповідало суспільній потребі мови, а саме - тенденції до уникнення надлишкової інформації, економії мовної енергії, уникнення повторів, упорядкованості та регламентації. Активізація процесу творення абревіатур зумовлена передусім суспільно-політичними чинниками,

-а відтак соціолінгвістичною ситуацією -появою чи оновленням назв державних, громадських, адміністративно-управлінських, політико-економічних, міждержавних і світових утворень. Окрім скорочень, придатних до вживання в усній і писемній формі мовлення, у діловому спілкуванні існують скорочення, призначені для зорового сприйняття, - графічні, текстові. Ці скорочення не є словами, їх використовують лише на письмі. На відміну від лексичних скорочень, їх можна розшифрувати та прочитати повністю. Зазвичай, це скорочення, позначені малими буквами. За написанням графічні скорочення є декількох типів:

-крапкові (ім., див., с, м.);

-дефісні (ін-т, р-н, б-ка, з-д);

-із скісною рискою ( а/с, в/с, в/ч);

-нульові - на позначення фізичних, метричних величин, грошових одиниць та ін. лише після цифр ( 20 хв, 5 кг, 300 грн);

11. Розрізняють орфографічні й технічні правила переносу слів. Орфографічні правіша переносу базуються на складоподілі, оскільки частини слів з одного рядка в другий можна переносити за складами,

До технічних правил переносу ставляться такі вимоги:

1.Не можна переносити прізвища, залишаючи в кінці попереднього рядка ініціали або умовні скорочення . Якщо прізвища, імена, по батькові, звання тощо подаються повністю, то прізвища, а також по батькові можна переносити

2.Не можна відривати скорочені назви мір від цифр, до яких вони належать:

3.Граматичні закінчення, з'єднані з цифрами через дефіс, не можна відривати й переносити:

4.Не можна розривати умовні (графічні) скорочення типу вид-во, і т. д., і т.ін., т-во.

5.Не можна переносити в наступний рядок розділові знаки (крім тире), дужку або лапки, що закривають попередній рядок, а також залишати в попередньому рядку відкриту дужку або відкриті лапки

12. Явище абревіації полягає у скороченні довгих мовних формул і згортанні їх у семантичну

єдність - абревіатуру. Це порівняно новий спосіб словотворення, але досить продуктивний у сучасних мовах. Серед неологізмів - значна кількість саме абревіатур.33 Це явище поширилося на початку XX ст. і відповідало суспільній потребі мови, а саме - тенденції до уникнення надлишкової інформації, економії мовної енергії, уникнення повторів, упорядкованості та регламентації. Активізація процесу творення абревіатур зумовлена передусім суспільно-політичними чинниками, - а відтак соціолінгвістичною ситуацією -появою чи оновленням назв державних, громадських, адміністративно-управлінських, політико-економічних, міждержавних і світових утворень.

13. Заява — це документ, у якому приватна чи посадова особа звертається з проханням тобто пропозицією на адресу установи чи посадової особи.

Заява може бути:

простою (викладається тільки прохання);

мотивованою (вказується мотивація прохання);

складною (заява містить додатки).

Особиста заява пишеться, як правило, від руки і в одному примірнику; службова заява пишеться з використанням технічних засобів і має відповідні реквізити (назва та адреса організації, вихідний номер тощо), може адресуватися кільком посадовим особам чи організаціям.

Внутрішні заяви мають такі реквізити:

1. Адресат. З великої літери в давальному відмінку вказується, кому адресована заява: посада, назва підрозділу, установи, звання, прізвище, ініціали посадової особи, якій адресовано заяву. При цьому слід уникати однакових закінчень у назві посади й прізвищі:

Директорові… Морозову Т. /.;

Ректору(ові) …Борнагу Л. П.;

завідувачу(-еві) … Сліпцю Л. Г.

Спочатку вказується прізвище адресата, потім ініціали, наприклад: Михайленку Р. Т.

2.Адресант. З малої літери в родовому відмінку вказується, від кого подається заява: посада, звання, назва підрозділу, установи, прізвище, ім’я, по батькові (повністю). При цьому прийменник від не вживається.

3.Назва документа (як правило, з малої літери).

4.Текст (з абзацу, з великої літери).

5.Додаток (підстава) у складній заяві: перелік документів, які додаються до заяви. За необхідністю вказується кількість сторінок кожного з документів.

6. Дата.

7. Підпис адресанта (якщо підпис розшифровується, то спочатку слід писати ініціали, потім — прізвище).

14. Автобіографія — це документ, у якому особа, що складає його, подає опис свого життя та діяльності в хронологічній послідовності.

Автобіографія має бути вичерпною й лаконічною, може писатися від руки або з використанням технічних засобів. Залежно від призначення автобіографія може бути:

-автобіографією-розповіддю (укладається в довільній формі);

-автобіографією-документом (точно викладаються основні факти).

Автобіографія складається з таких реквізитів:

1. Назва документа.

2.Текст.

3. Дата.

4.Підпис, ініціали, прізвище особи, яка написала автобіографію.

Основними складовими частинами тексту автобіографії є:

1. Прізвище, ім’я, по батькові (повністю, у називному відмінку). 2.Число, місяць, рік і місце народження.

3.Відомості про навчання (роки й місце, одержана освіта й спеціальність за дипломом тощо).

4.Відомості про трудову діяльність (коли, де, на якій посаді працював автор автобіографії, останнє місце роботи чи навчання, посада).

5.Відомості про громадську роботу, досягнення, заохочення, захоплення.

6.Відомості про батьків (прізвище, ім’я, по батькові, дата народження, де й ким працюють, посада або останнє місце роботи).

7.Склад родини і стан сім’ї.

8.Паспортні дані, домашня адреса, номер телефону.

15. Правила складання резюме

Резюме - це найперший і дуже важливий документ, який забезпечує заочне знайомство роботодавця з претендентом на робоче місце. За ним формується перше місце і, звісно, найбільш важливе враження про людину. Тому зміст резюме повинен базуватися саме на позитивних якостях претендента.

Для чого потрібне резюме?

Резюме - один з найефективніших інструментів пошуку роботи. Це короткий виклад найважливіших для роботодавця фактів Вашої біографії, зазвичай пов'язаних з Вашою роботою, навичками та знаннями. Як правило, на перегляд резюме витрачається не більш однієї хвилини, тому дуже важливо одразу ж привернути увагу роботодавця, зацікавити його і спонукати призначити Вам інтерв'ю. Під час написання резюме важливо пам'ятати, що воно стане Вашою візитною карткою і повинно виділяти Вас зі всього загалу людей, які шукають роботу.

Структура резюме:

прізвище, ім'я, по батькові; адреса; телефон;

адреса електронної пошти; характеристика;

кваліфікація (коротко вказати найважливішу для потенційного роботодавця інформацію про Ваші професійні навички, сильні сторони і досягнення); професійний досвід; освіта; особисті інтереси;

додаткова інформація (володіння іноземними мовами, комп'ютером).

16. Протокол – це документ, в якому фіксується хід обговорення питань і рішення, прийняті колегіальними органами на зборах, нарадах, конференціях тощо.

Це первинний офіційний документ, на підставі якого керівництво має право вимагати від підлеглих виконання доручених їм завдань, видавати розпорядчі документи.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]