Кількісні та якісні зміни
Говорячи про розвиток людської психіки, насамперед слід нагадати, що це неперервний процес. Безперервно збільшуються одні та зменшуються інші ознаки людської істоти (фізичні, фізіологічні, психічні тощо). Але розвиток не можна зводити лише до кількісних змін, тобто певного зростання, н-д, рухів рук, ніг, ходи тощо. У розвитку передбачаються і відбуваються і якісні зміни. Кількісні зміни стають причиною появи якісних змін, тобто виникнення нових якостей у психіці дитини, дорослої людини.
Н-д, дитина, засвоюючи мову, не лише запам’ятовує назви різних предметів, нові слова, а засвоєні слова дають змогу зрозуміти роль предметів, усвідомити їх значення, осмислити їх місце в житті, тобто формується свідомість, мислення, знання тощо.
У фізичному розвитку
Кількісні зміни виражаються в фізичному зростанні організму, тобто – це ріст органів (рук, ніг, збільшення ваги тіла, м’язової сили, швидкості рухів тощо).
Якісні зміни – це функціональні зміни, н-д, нервової системи. Спочатку нервова система дитини регулює її виживання, життя через безумовно-рефлекторну діяльність (рефлекс голоду, болю, холоду тощо), а з часом з’являється умовно-рефлекторна д-сть: у дитини формуються умовно-рефлекторні зв’язки: вона впізнає і усвідомлює роль предметів (ложки, тарілки, шубки тощо). Змінюється з віком співвідношення першої і другої сигнальних систем у вищій нервовій діяльності дитини. Також якісні зміни помітні в утробному періоді онтогенезу людини, коли її організм за короткий проміжок часу проходить ряд метаморфоз, із зародкової клітини перетворюється на людську істоту.
У психічному розвитку
Кількісні зміни – це, зокрема, збільшення (зменшення) з віком утворюваних асоціацій, вироблених навичок, уявлень про світ, пасивного і активного словникового запасу, обсягу уваги, сприймання, пам'яті, швидкості реакцій, розв’язання різних задач тощо.
Якісні змінивідбуваються на всіх етапах розвитку людської психіки. Якісні зміни – це краща робота пізнавальних процесів, їх тренування, правильне відображення навколишнього світу, його розуміння.
Зупинимось у цьому зв’язку на такому. Внаслідок взаємодії немовляти з оточуючим соціальним і природним середовищем дифузна активність перетворюється на дії, які регулюються образами об’єктів, що, у свою чергу, веде до збагачення чуттєвого пізнання світу. Спочатку це сприймання предметів, хапальні дії, потім розглядання об’єктів, їх обстеження, виділення характерних ознак і утворення цілісних їх образів. Пізніше з дій дитини складаються різні види її предметної діяльності (гра, учіння, виконання завдань дорослих тощо), які й детермінують подальший розвиток психічних процесів.
Якісні зміни виявляються:
у збагаченні чуттєвого пізнання (відчуття і сприймання),
у зміні рівнів мислення (воно зароджується (через сприймання і маніпулювання предметами) наприкінці стадії раннього дитинства у наочно-дійовій формі. За допомогою мовлення стає наочно-образним, перетворюється на розумову дію, здійснювану спочатку вголос, а потім і “про себе”. Далі відбуваються переходи до конкретно-понятійного мислення і до його абстрактної форми),
в розвитку різних видів пам'яті, її змісту,
у розвитку уяви і її образів,
у зростанні загального людського досвіду,
в розвитку почуттів. У суспільному оточенні виникають вищі почуття (почуття новизни, співчуття, здивування, співпереживання, краси тощо).
Від народження у дитини є елементарні безумовно-рефлекторні емоції(задоволення, незадоволення, гнів, страх), пов’язані з органічними потребами у теплі, їжі, захисті, русі, доповнюються умовно-рефлекторними емоціями, які виникли внаслідок становлення вторинних, специфічно людських потреб. Такими є потреби у пізнанні навколишнього світу, у спілкуванні з іншими людьми, у навчанні, у праці, творчій діяльності. Кожному віку властива своя ведуча діяльність, в якій передусім задовольняються актуальні потреби індивіда, що розвиваються, формуються пізнавальні , емоційні та інші процеси ( О.М.Леонтьєв).
Встановлено, що розвиток психічних функцій проходить нерівномірно, але це не означає зупинки росту, а є нагромадженням сил, для подальшого його прискорення (росту). Зростання іде ніби хвилями, “хвильовий” характер можна бачити у розвитку психомоторики, мовлення, інтелектуальної поведінки дітей (А.Гезелл). Водночас виявлено, що різні психічні функції зростають асинхронно: у той час, як розвиток одних прискорюється, розвиток інших – уповільнюється (Б.Г.Ананьєв).
Вимірювати психічний розвиток важко. Розвиток розумовий на відміну від фізичного, не можна визначати одними й тими самими методами і мірками на різних вікових етапах. Завдання для дітей раннього віку не підходять для дітей дошкільного віку і тим більше для школяра. Тому, вимірюючи розумові досягнення, слід враховувати і якісні їх характеристики на кожному віковому етапі розвитку, тобто правильно підбирати зміст завдань, а потім кількісно і якісно описувати результати.
Основні особистісні новоутворення у процес психологічного розвитку
З розвитком психічних процесів, різних видів діяльності складаються й психічні властивості людини. Вони являють собою потенційну можливість дитини, її поведінки, її процесів і дій. Ця можливість зберігається й тоді, коли процеси і дії не функціонують. До таких властивостей ми відносимо:
розумові якості (н-д, якості розуму, рівні розвитку операцій мислення),
емоційні,
вольові,
моральні та трудові якості індивіда,
характерні риси його свідомості та самосвідомості.
Ці якості або індивідуальні властивості, розвиваючись, дають змогу людині стати особистістю, зайняти своє місце в суспільстві, реалізувати себе через здібності, характер, розум, уяву, усвідомлювати навколишнє буття, виділяти себе із середовища, виходити за межі минулого й теперішнього, проектувати своє майбутнє, усвідомлювати норми і правила суспільної поведінки, тощо.
Розвиток свідомості сприяє формуванню світогляду, переконань, світорозуміння, моральної стійкості, здатності реалізувати свою поведінку, вміння керувати нею.
Розвиток людської психіки являє собою єдність свідомого і несвідомого:
досвідомі форми як основа розвитку свідомості і самосвідомості;
“я сам” і розвиток свідомості і самосвідомості;
тренування дій до рівнів навичок і звичок і до їх неусвідомленості в процесі діяльності.
Формування системи психічних властивостей, свідомості і самосвідомості – необхідна умова становлення дитини як суспільної істоти, її спілкування з іншими людьми, її самовираження в системі суспільних відносин, засвоєння нею суспільного досвіду.
Перехід від нижчих до вищих структур психічного життя.
Психічний розвиток - це постійне ускладнення кожного психічного явища, формування дедалі складнішої і структурно організованої динамічної системи. Нові властивості, що утворюються, є складними структурами.
У психіці виділяють такі структурні компоненти:
змістовний бік (уявлення, поняття про реальну дійсність);
операційний бік (системи дій, операцій, за допомогою яких дитина здобуває знання, досвід);
мотиваційний бік (система потреб, інтересів, цілей тощо, що спонукають її до дій і вчинків).
Ці структури виникають як результат складного поєднання, інтеграції окремих утворень в єдине ціле. Іншими словами цей процес йде не від елементів до цілого, а від структурно нижчого до вищого цілого. У світлі цих даних онтогенез психіки виступає як послідовність ускладнюваних структур, в якій генетично пізніші структури виникають з ранніх і включають їх у себе в змінюваному вигляді. Кожна нова психічна структура виникає на основі попереднього, а не на чистому місці. Доказом того, що генетично ранішні структури не зникають з виникненням новіших, а можливість повернення до них. Так, володіючи системою абстрактних операцій, індивід може за певних обставин вдаватися до конкретних дій і навіть до наочно-дійових способів мислення.
Онтогенез має прогресивну спрямованість(перехід від менш до більш досконалих її форм) не означає прямолінійності. Спостерігаються:
повернення до пройдених етапів ( так, володіючи системою узагальнених, абстрактних операцій, розв’язуючи задачі, людина може за певних обставин вдаватися до конкретних дій і навіть до наочно-дійових способів мислення, н-д, навчання студентів);
повторення на новій основі (н-д, проф.) раніше пережитих взаємовідносин індивіда із середовищем, тобто, розвиток іде не по прямій, а “по спіралі”. Н-д, загострене прагнення до самостійності, що виявляється наприкінці раннього віку в неслухняності, упертості, норовливості, конфліктах з дорослими, повторюється у дітей семиліток і у підлітковому віці, хоч і набуває нового змісту і форм залежно від умов життя дітей й індивідуальних їх особливостей.
Всі індивіди проходять одні й ті самі ступені психічного розвитку, але проходять їх по-різному. Існують типологічні й індивідуальні відмінності у самому процесі розвитку та його результати. Типологічні – це властиві всім дітям чи дорослим якості на даному етапі розвитку. Н-д, “Я сам” обов’язково буде у всіх дітей від 2 до 3 років. А індивідуальна різниця – від 2 до 3, тобто неповторна індивідуальна своєрідність особистість.
Ідеал – всебічно розвинута особистість. Всі прагнемо до ідеалу, але по-різному.