1812 Рік виявився одним з найтрагічніших в історії нашого міста. Спочат-

ку – навала Наполеону на Росію. Рішельє 28 червня звертається до жителів

міста із запальною промовою, закликаючи їх до гідного опору загарбникам.

Не гаячи часу, він жертвує на цю благородну справу усі свої збереження – 40

тисяч рублів. Почалися масові пожертвування, одна тільки грецька громада

зібрала 100 тисяч рублів, і всього Одесою було пожертвувано близько 2 млн.

рублів, не кажучи вже про велику кількість коней та харчів. Крім того, було

сформовано народне ополчення, очолити яке вирішив сам Рішельє.

Проте, події, що настали потому, відсунули на другий план навіть воєнні

дії: в Одесі, як і в усьому Новоросійському краї, спалахнула страшна епідемія

чумі. Герцог змінює свої плани: він залишається в Одесі, щоб очолити бороть-

бу з цим лихом. На жаль, незважаючи на те, що перші хворі на чуму виявили-

ся ще в кінці липня (у народі цю хворобу називали «гнилою гарячкою»), пра-

вильний діагноз було поставлено зібраною герцогом кваліфікованою комісію

лише місяць потому. До цього померли семеро людей – артистів італійської

театральної групи. Хвиля епідемії зростала – до середини листопада померло

1720 Людей. Чума охопила всі райони Новоросії – аж до Кубані.

У цих екстремальних умовах особливо яскраво проявилися найкращі

якості Дюка. Усю свою полум’яну енергію, невичерпну працьовитість (ніхто

не міг сказати, коли він спав у той час), всю свою волю й організаторський

талант він спрямував на боротьбу зі страшенною хворобою. Головна міра –

введення загального карантину. Було заборонено будь-які пересування по

місту без спеціальних пропусків, місто було поділено на ділянки, стан в яких 41

строго контролювався й доповідався Рішельє. Цьому дуже заважала цілко-

вита санітарна безграмотність найбідніших верств населення – люди не до-

тримувалися елементарних запобіжних заходів, знаходилися біля небіжчиків,

користувалися речами, що їм належали.

Поведінку герцога можна охарактеризувати тільки як подвижницьку.

У супроводі абата й іспанського консулу – людей так само відважних – він

з’являвся в найнебезпечніших місцях, особисто брав участь в локалізації най-

більш заражених ділянок. Незважаючи на нарікання населення, безжально

спалювалися чумні будинки разом з усім скарбом. Особливо небезпечні були

Карантинний та Воєнний узвози. Саме тут проводив майже весь свій час гра-

доначальник, не знаючи ні сну, ні відпочинку.

По вулицях їздили візки, пофарбовані у три кольори (винахід герцогу): білі

(для тих, хто захворів напередодні), червоні (для «зачумлених»), чорні (для

покійних). І чумний мор став потроху відступати під тиском самовідданих

людей. Обережний Рішельє тільки 7 січня 1813 року оголосив про скасування

карантину, а 16 лютого Одесу знову було оголошено «благополучним містом».

Наслідки епідемії виявилися скорботними: багато районів міста, особли-

во там, де жила біднота, було практично зруйновано. Загинуло багато людей.

За даними доктора Греббе, одного з не багатьох лікарів, що залишилися жи-

вими після боротьби з хворобою, в Одесі від чуми померло 2656 осіб (понад