Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Документ Microsoft Office Word (3).docx
Скачиваний:
25
Добавлен:
22.02.2016
Размер:
58.76 Кб
Скачать

22

Південноукраїнський національний педагогічний університет

ім. К.Д. Ушинського

Історико-філософський факультет

Кафедра історії України

Курсова робота з історії України

на тему: «ОПЕРАЦІЯ «ВІСЛА» »

Студента 3 курсу 1 групи

денного відділення

напряму підготовки «історія»

Крикуна Дениса Вікторовича

Керівник Приват-професор, Чумак В.М.

Національна шкала ______________

Кількість балів: _________ Оцінка: ECTS ______

Члени комісії ___________ _____________________

(підпис) (прізвище та ініціали)

___________ _____________________

(підпис) (прізвище та ініціали)

___________ _____________________

(підпис) (прізвище та ініціали)

Одеса - 2013

Зміст

Вступ

І. Передумови причини та початок Операції «Вісла»

І.1 корені та безпосередні причини операції «Вісла»

ІІ. Хід операції «Вісла».

ІІ.1 Організаційний період

ІІ.2 Проведення

ІІІ. Наслідки операції «Вісла» сьогодні

Висновки

Список використаних джерел та літератури

Вступ

Актуальність обраної для дослідження теми визначається наявністю на протязі багатьох поколінь конфлікту що між польською та українською стороною що виражався в пошуках історичної правди що до того був цей захід виправданим і правомірним в реаліях того часу та політичними обставинами що склалися на той час. З одного боку поляки що доводять правомірність заходу обґрунтовуючи його тим,, що по акція «Вісла» була способом запобігти діяльності Української повстанської армії та сепаратиським поглядам що ті розповсюджували з для цього потрібно було викоренити посібників УПА місцеве українське населення що постачало упівціям провіант а також і самих бійців УПА

З іншого ж боку Українці перед усім жертви «Вісли» діаспорні історики що доводять що території що підлягали депортації споконвічно були українськими і акція «Вісла» була не правомірним заходом а скоріше актом етноциду етнічною чисткою що була спрямована проти українців.

На даний момент часу коли Україна стала незалежною державою а історична правда так і не доведена актуальним буде довести ту чи іншу точку зору.

Стан дослідження проблеми тема даного дослідження цікавила не одне покоління істориків як українських що працювали за кордоном так як дослідження даної теми було заборонено радянською цензурою так і польських. Джерельна база що стосується даної теми є надзвичайно багатою так як покоління сучасників операції «Вісла» ще живе то наявна велика кількість спогадів тих подій що в великій кількості представлена в книзі І.В Довжука «Історія України імена події факти» (ХХ. Століття)[1].

Також слід зазначити що після розпаду радянського союзу світ побачили до того засекречені матеріали що допомагають більш ґрунтовно дослідити тему та поставити дослідження на документальну основу. велике зібрання документів представлено польським дослідником Євгеном Місилом в таких книзі «Акція «Вісла» документи». В ході написання роботи мною будуть використані такі документи з цієї книги як: «інструкція боротьби з УПА опрацьована Штабом ОГ «Вісла»»,[1] «1947 р.,лютого лютого 20 Варшава - зі звіту заступника начальника Генерального штабу генерал майора С.Мосора з інспекції Воєводських Комітетів Безпеки в Котовійцах Кракові й Любліні голові Державної Комісії Безпеки міністрові національної оборони маршалу Польщі М.Жимерському. Пропозиція виселення українців» [2]. «1947р березня 28[Cянік] – Телефонограма командування Краківського округу начальникові Генерального штабу ВП генерал-полковникові В.Корчицові про смерть віце-міністра національної оборони генерал-полковника К.Сверчевського «1947р.,березня 37 Варшава –«Куля українського фашиста» Коментар “Дзеніка людового” у зв’язку зі смертю генерал полковника К. Сверчевського»[3]. «1947р., квітня 14 Варшава – директиви для властей загальної адміністрації військових оселених і державного реєстраційного Управління у зв’язку з плановим виселенням українців.»[4]. «1947 р., квітня 17 Варшава – розпорядження державної Комісії безпеки для оперативної групи «Вісла». Частина 1 «1947 р., квітня 17 Варшава – розпорядження державної Комісії безпеки для оперативної групи «Вісла». Частина 2» «1947 квітня 18 Лодзь — Інструкція Центрального Правління Державного Репараційного Управління справі операції «Вісла»» «1947р., травня 3 Сянік – Інструкція з боротьби з УПА опрацьованого штабом ОГ «Вісла»»

Для встановлення історичної справедливості слід дослідити також наукову думку польських істориків прикладом такого роду літератури можуть слугувати статті Гджегоша Мотики «Друга світова війна в польсько-9 Також в роботі використано «літопис української повстанської армії тисяча доріг (спогади)» Марії Савич в якій викладено спогади вояків УПА безпосередніх учасників тих подій

Об’єктом даного дослідження є: Становище населення західної України у 1947 на території закерзоння що ввійшло до складу Польщі

Предметом роботи є акція «Вісла» акт насильницького переселення українців закерзоня в центральні райони Польщі

Метою даної роботи є: дослідити тему у всіх її аспектах і визначити був це акт переселення чи депортації довести і обґрунтувати свою думку. В залежності від того було це насильницьке чи добровільне переселення. І того чию думку буде підтримано в процесі дослідження. Як доказ протидії українців переселенню дослідити дії формувань УПА.

Завданнями даного дослідження є: дослідити

  • становище закерзоння на передодні акції Вісла.

  • Дослідити хід операції та визначити роль військових формувань УПА.

  • Проаналізувати наслідки «Вісли» для українців зокрема та даних територій загалом.

Методи використані при написані даної роботи це

  • дедуктивний саму тему розглянуто в контексті історичної ситуації на західноукраїнських землях загалом також

  • індуктивний метод

  • аналізу та синтезу

  • метод історичності.

Використання дана курсова робота може бути використана як довідковий матеріал на лекціях при написанні дипломної роботи.

І Передумови причини та початок операції «Вісла»

В історії України дуже багато трагічних сторінок. Серед найтрагічніших, написаних в драматичному ХХ столітті, є сторінка, з якою пов’язана примусове виселення українців з Польщі в 1944-47, 1951 роках. Польсько-українські відносини ХІХ-ХХ ст. були поганими часто жахливими я вважаю що основною причиною була анахронічна національно державна доктрина яка базувалася на міфі про реставрацію «історичної Польщі» та як наслідок про неповноцінність і відвічну підкореність українців не здатних вимагати рівноправ’я з панівною нацією.[…]

Перед тим як вести мову про масове переселення так званих «репарантів» доцільно на мій погляд згадати передісторію проблеми пов’язаної з політикою сталінського керівництва щодо Польщі після вступу на її території влітку 1944 року Радянської армії з кандидатами до майбутнього комуністичного польського уряду було досягнуто домовленість щодо східних кордонів Польщі за основу яких взято так звану лінію «Керзона». Одночасно з цією угодою було ухвалено постанову про так зване «добровільне» переселення з Підляшшя, Холмщини Посяння та Лемківщини всього українського населення. Діставши схвалення плану встановлення українсько-польського кордону під час ялтинської конференції в лютому 1945р., уряд СРСР підписав і опублікував договір з Польщею 16 серпня 1945р.,прямим наслідком цього договору було посилення антиукраїнських акцій після офіційного початку 15 жовтня 1945 року переселення в «Закерзонні» силами підрозділів відновленої Польської держави — армії «міліції обивательської» та «ужонду беспечельства публічнего» [162-163]

Не домігшись добровільного покинення українцями своїх домівок польська влада 1 вересня 1945 року приступила до їх грубої депортації. Збройні відділи Війська польського оточували село силою викидали людей із домівок і під дулами автоматів відправляли до залізничних станцій де нещасних людей вантажили до товарних вагонів й відправляли до СРСР[163]

Загалом переселенська акція тривала до червня 1946 року її «гідно завершили брутальним викиненням з єпископської резиденції 27 червня 1946року українського єпископа Йосифата Коциловського.

Перша партія депортованих українців прибула на Полтавщину у грудні 1944 року 7 осіб. Починаючи з січня 1945 року (29 осіб ) кількість приблудних стала зростати сягнувши максимуму в липні 1945 року 2904 особи. Усього станом на 1 січня 1946 року у всі 44 райони полтавської області з полщі (переважно з-під Кракова,Білостока ,Любліна і Бреста) було доставлено1910 родин 8171 особу обох статей традиційний для тоталітарної системи план (3000 родин)не був виконаний і в цьому випадку як передбачали пропагандисти з УПА не змогла належним чином улаштувати і цю (значно меншу) кількість..людей. Першу проблема з якою відразу зіткнулися прибулі повязувалясь з житлом . Під час війни на Полтавщині було спалено107 тисяч хат колгоспників станом на 20 травня 1945 року було відбудовано лише 44877 хат . Отже десятки тисяч колгоспників мешкали в землянках та інших пристосованих для життя приміщеннях[… ] обіцяні компенсації майже не виплачувались так переселенцям було обіцяно розміщення згідно їх бажання вони мали змогу як ступати до колгоспів так і вести одноосібне господарство. Для цього їм мала надаватися земля у розмірі не менше тих що були у них на час виселення але не більше 15 га на одне господарство. селяни які ж не мали землі на час виселення наділялись землею на загальних підставах. Для переселенців мали встановлюватись пільги – списуватись всі недоїмки надаватись грошові позики для господарського влаштування у розмірі 5000 карбованців на одне господарство з умовою повернення її протягом 5 років. Всі переселенні господарства мали звільнятися від податків на 1944-1945 роки всі видатки пов’язані з перевезенням брав на себе уряд УРСР. Загалом картина яка предстала перед переселенцями по переїздові цілком розрізнялася з обіцяним «комуністичним раєм» Чи ж треба дивуватися реакції поселенців на умови життя при радянській владі. Так Харитина Глюс із колгоспу «Червоний прапор» заявила привселюдно «ми жили в неволі під поляками але такої неволі як в радянському союзі такого голоду не було ніде». А Матвій Геря з того ж таки колгоспу вважав що «… нам тут жити не можна в Польщі ми сиділи в тюрмах але тут жити ще гірша тюрма.»

Рятуючись від «щасливого» колгоспного життя тисячі переселенців намагались повернутись якщо не на втрачену батьківщину то хоча б в області західної України. Павло Вольчак із села Повстень Пирятинського району місцевій владі заявив прямо «коли мені не дадуть пропуск не дадуть вагону я піду пішки правду я кажу громадяни? – запитував на зборах своїх замляків переселенець – Правда, правда, так, так, -- загукали всі хором» загалом політичні погляди були ворожі «радянською владою» незадоволені були всі ті хто повертався розповідали про життя в УРСР землякам що хотіли переселитися логічним наслідком стало небажання переселятися добровільно щоб запобігти цьому радянське керівництво (а саме нарком внутрішніх справ УРСР В. Рясний) як завжди рішуче і своєчасно видало наказ № 00172 від 5 жовтня 1945 року. Про припинення самовільних переїздів господарств евакуйованого з Польщі українського населення» який на мою думку мав дискримінаційний характер. А вже 22 жовтня 1945 р начальник управління НКВС по Камянець-Подільській області полковник міліції Кудрявцев повідомив НКВС УРСР про те що на виконання угоди « на головних шосейних шляхах організована перевірка громадян , що прямують у західному напрямку республіки» […]

Про те ні ці заходи а ні вся депортація 1944-1946 років інші не вирішили проблеми українців в Польщі повністю ні вмовляння радянських властей з щедрими обіцянками про солодке життя в Радянській Україні ні терор польських банд , навіть через знищення Павлокоми, Завадки Морохівської не змогли вплинути на автохтонне українське населення Закерзоння змусити його покинути назавжди батьківські землі. Нинішня південно-східна Польща продовжувала залишатися етнічною територією Українців.

І тоді в Варшаві розробляється план нової підступної операції -- повного виселення українців на німецькі землі. До речі слід зазначити що пропозиції про те аби українців цілими родинами відправляти на ці території з’явилися ще до смерті Кароля Свєрчевського , з цього приводу свідчить таємний лист помічника оперативного відділу Генерального штабу Війська Польського майора Скібінського від 27 березня 1947 року тобто за день до вбивства українськими повстанцями Кароля Свєрчевського […]

Вісла треба погодитись з польським істориком Войцехом Сіткою стала наслідком убивства відділами УПА заступника міністра оборони комуністичної Польщі генерала Кароля Свєрчевського що відбулося 28 березня 1947 року на шосе між Балігрудом і Яблонкою що знаходиться на південь від Перемишля саме цю подію було використано польською прокомуністичною верхівкою для обґрунтування акції Вісла і розгортання агресивної пропагандиської кампанії яка поглибила й до того сильні анти українські настрої в Польщі. […]