Іi. Психічні процеси. Емоційні процеси

ЕМОЦІЇ – психофізіологічний механізм, за допомогою якого на «психічному» рівні змінюється внутрішнє середовище організму. Емоційний процес розвивається в такій послідовності: підсвідоме прицінювання – зіставлення – фізіологічне настроювання й переживання.

У процесі еволюції у людини виробилися спеціальні механізми емоцій, які забезпечують:

• швидку мобілізацію системи внутрішніх органів для виконання роботи (перехід від стану спокою до діяльності);

• перевірку правильності дій, а у випадку недостатньої активності стимулюють організм для подолання перешкод.

Нижчі й вищі емоції. Нижчі почуття пов’язані із задоволенням чи незадоволенням тих чи інших фізіологічних потреб. Вищі емоції виникають на базі задоволення духовних потреб. Вони мають яскраво виражений суспільний характер і свідчать про ставлення людини до явищ суспільного життя – моральних, інтелектуальних, естетичних. Чіткого поділу на вищі та нижчі почуття немає.

Позитивні й негативні емоції. Позитивні емоції – позитивна оцінка об’єкта, явища (радість, любов, захоплення тощо); негативні емоції – негативна оцінка (гнів, страх, огида, жах тощо). Негативні емоції виникають при дефіциті інформації, нестачі відомостей чи вмінь. Виникають при високій відповідальності про людей, хворобливому стані чи втомі.

Стенічні емоції– підвищують життєдіяльність (радість).

Астенічні емоції– почуття прагнення, котрі гальмують життєдіяльність, знижують енергію суб’єкта (журба).

Емоційні реакції (процеси) – короткочасні реакції на певний об’єкт, подію, ситуацію. Емоційні реакції особливо інтенсивної сили призводять до втрати людиною контролю над собою, що супроводжується криками, непродуманими вчинками (афектом). Уникнути цього стану можна шляхом переключення уваги.

Емоційні стани– більш статичні, довготривалі; ефект від дії сильної емоційної реакції.

Ступені екстремальної напруженості:

І Оптимальна напруженість, яка виникає у вигляді емоційного стану («бойова готовність») і розвивається в оптимальній межі фізіологічних та психічних можливостей людини.

ІІЕкстремальна напруженість, яка виникає в екстремальних ситуаціях на межі фізіологічних та психічних можливостей людини. Коли їх не вистачає, мобілізуються «буферні» резерви.

ІІІНадекстремальна ситуація, яка проявляється за межами фізіологічних та психічних можливостей людини. Мобілізуються «аварійні» резерви.

Психологічна реакція людини на екстремальні умови

В медичній науці та психіатричній практиці давно відомі нав’язливі стани, серед яких фобії (страхи) найбільш розповсюджені і являють собою непереборний стан психоемоційного напруження.

Фобії– це одне з конкретних проявів стресу, а стрес невід’ємний елемент адаптаційних механізмів. У свою чергу адаптація до мінливих умов середовища, що загрожують нормальній життєдіяльності, є фундаментальною властивістю живої матерії, запорукою еволюційного удосконалення будь-яких біосистем.

Стрес(напруга) – сукупність захисних фізіологічних реакцій, які віддзеркалюють дію зовнішніх факторів (стресорів). Види стресорів: уявні й реальні.

Причини стресів: необхідність робити те, що не хочеться, брак часу; хтось підганяє, не дає зосередитись, внутрішнє хворобливе напруження, сонливість, куріння, алкоголізм, сімейні чи виробничі конфлікти, незадоволення життям, борги, комплекс неповноцінності, брак відчуття поваги до себе.

Прикмети стресового напруження: неможливість зосередитися, часті помилки в роботі, постійне почуття втоми; дуже швидка мова, біль голови, спини, шлунку; підвищена збудливість, втрата почуття гумору; постійне відчуття недоїдання.

Види реакції (поведінки): активні – «боротьба» або «втеча» і пасивний – «замирання».

Силу стресу і поведінкову реакцію визначає можливість контролю ситуації. Якщо контроль обмежений (суперечлива ситуація) або втрачений (негативна ситуація), стан людини відрізняється високим рівнем страху, тривожності, безпорадності й депресії.

Стрес, являючись корисним і необхідним мотивом і механізмом адаптації, має свої оптимальності, за межами яких він переходе у свою протилежність, стаючи шкідливим і навіть смертельно небезпечним для життя. Надмірний емоційний стрес, незалежно від емоційного забарвлення однаково несприятливий.

Стадії розвитку стресорної реакції :

І стадія тривоги – усвідомлення ситуації й мобілізація всіх ресурсів організму для її подолання;

ІІ стадія резистентності (стійкості), тобто адаптації до умов критичної ситуації;

ІІІ стадія виснаження – декомпенсація, тобто перехід адаптаційних механізмів у патологічні (хвороба).

Фази відповідної реакції людей після лиха:

1. «Героїчна» фаза протікає під час лиха й одразу після нього. В цей період емоції людей сильні й цілеспрямовані. Люди намагаються діяти, щоб рятувати себе й інших. Найбільше проявляють себе в цей час рятівники, сімейні групи, сусіди.

2. Фаза «медового місяця» триває від тижня до 6 місяців після лиха. У тих, хто вижив, відмічається прагнення розділити з іншими небезпеку, досвід катастрофи і жити, не дивлячись на втрати близьких і власності. Вони очікують вирішення їхніх проблем і значної допомоги від уряду та офіційних організацій. Основну роботу в цей час проводять створені під час лиха громадські групи.

3. Фаза «позбавлення від ілюзій» триває від 2 місяців до 1 року і більше. За цей час, якщо обіцяна допомога не буде надана, у потерпілих виникає почуття зневіри, біль гіркоти, гнів і обурення. Громадські зв’язки в групах послаблюються. Потерпілі зосереджуються, в основному, на відновленні свого особистого життя й вирішенні своїх проблем.

4. Фаза «відновлення» починається з моменту усвідомлення самостійного вирішення своїх проблем і відповідальності за це. Ця фаза може тривати декілька років.

Під час лиха у 50-75% населення відмічається паніка, а у 12-15% – істерика. Реакція: сильне збудження; здійснення неадекватних дій; загальмованість, стан пригніченості; повна апатія до подій. І лише до 15% людей діють у складній ситуації рішуче і вірно. У ¹/₃ людей, що перенесли лихо відмічається стрес, у ²/₃ – стрес і невелика депресія, у 1% – сильні психічні порушення. «Синдром лиха» відмічається майже у 75% потерпілих у фазі впливу. Він характеризується відсутністю емоцій, пригніченою діяльністю, автоматичною поведінкою, патологічним проявом страху у людини.