Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
temi_BZhD_Petukhova_T_A.doc
Скачиваний:
36
Добавлен:
22.02.2016
Размер:
529.92 Кб
Скачать

Схильність до ризику й обережність

Обережність – набута, вихована психічна властивість, наслідок свідомого й дисциплінованого ставлення людини до праці.

Необережність– це дії, які виходять за рамки вимог безпеки, правил та інструкцій, режиму праці й відпочинку, через недисциплінованість чи незнання технологічних процесів і пов’язаних з ними потенційних небезпек; наслідок анатомо-фізіологічних і психічних вад людини або наслідок звикання до небезпеки. Надмірна обережність також робить людину захищеною в екстремальних ситуаціях.

Прояви ризикових дій: навмисні, ненавмисні, мотивовані, немотивовані, реальні, уявні

Психологи вважають, що потреба до ризику в тій чи інший мірі є у кожній людині. Вона може бути природною чи розвинутою в процесі діяльності.

Фізіологи стверджують, що в організмі людини є особливий фізіологічний апарат, який формує емоції задоволення й страждання. Цей апарат має дві системи:

1. Система підвищення задоволення.

2. Система мімізації страждання.

Коли виникають небезпечні ситуації вважається, що власне друга система є джерелом позитивних емоцій (покалічили трохи, могло бути гірше). Психологи вважають, що коли система довгий час була бездіяльною, тоді у людини виникає потреба до небезпеки, що дасть вихід енергії, яка накопичилася в другій системі і викличе у неї позитивні емоції, якусь насолоду від «лоскотання нервів».

Аналізуючи чисельні визначення поняття ризику в його трактуваннях виділяють два принципово різних підходи в розумінні ризику:

1. Європейський підхід акцентує у ризику фактор фізичної небезпеки, коли фізичне неблагополуччя розглядається як структурний центр ситуації ризику. В цьому випадку ризик – це приваблюючий спосіб виконання роботи з наявністю фізичної небезпеки, але в ньому не враховується момент досягнення мети. Цей підхід використовують при вивченні питань безпеки праці.

2. В Американському підході ризик розцінюється як азартний процес прийняття рішення, коли людина вибирає трудно доступний шлях для досягнення мети, замість більш надійного, гарантованого та безпечного, але без тих переваг, які має ризиковий варіант. Цей підхід використовують для вивчення поведінки людини, яка знаходиться в ситуації невизначеності, коли існують різні шанси на успіх чи невдачу, де успіх чи невдача залежать від випадку чи альтернативного вибору. В цьому підході не враховується момент безпеки.

Єдність цих двох підходів може зробити ризик особливим видом поведінки людини. Необхідно враховувати те, що метою будь-якої діяльності може бути не тільки факт отримання бажаних результатів, але і щоб досягнення цих результатів здійснювалось без шкоди для здоров’я й життя людини.

В небезпечних ситуаціях дуже важливою якістю людини є стратегія її поведінки.

Ризикова поведінка може бути:

1. Виправданою, коли вона спрямована на досягнення суспільне значимої мети.

2. Невиправданою, коли вона детермінується потребами ефективного плану, бажанням отримати насолоду від переживання небезпеки, бажанням задовольнити самолюбство, ін.

Підходи у визначенні ризику не розглядають цілу категорію вчинків, які прийнято називати героїчними. Коли людина заради досягнення благородної мети навмисно жертвує своїм життям, здоров’ям, не можна говорити про те, що мета діяльності досягнута, оскільки реалізувався факт фізичної небезпеки. У цьому випадку подія досягнення мети повинна пов’язуватися з подією уникнення фізичної небезпеки.

Концепція допустимого (прийнятного) ризику

Традиційно техніка базується на концепції, щоб будь-якою ціною не допустити жодної аварії чи катастрофи. Хоча така концепція гуманна, але, як показує практика, не відповідає законам техносфери, досягти її неможливо тому, що в діючих системах нульового ризику не буває. Визначають ризик, що пов’язаний з виробничою обстановкою–«системний ризик» і ризик,пов’язаний із станом організму–«особистий ризик»

Системний ризик – це ступінь небезпеки виробничої системи, це прояв схильності системи до виникнення небезпечних ситуацій. Елементами системи є: машини, інструменти, люди та ін. Вихід з ладу чи неправильне функціонування одного елемента системи може мати вплив і ускладнювати інші елементи.

Небезпеку в цілому, як і всю ступінь ризику, неможливо повністю усунути. Ступінь ризику існуючих небезпек може бути знижено оптимальними програмами по забезпеченню безпеки, але ніколи не зведеним до нуля. Сучасний світ відкинув концепцію абсолютної безпеки і перейшов до концепції прийнятного ризику.

Сутністьцієї концепції полягає в тому, щоб суспільство погодилось з допустимим ризиком.

Прийнятний (допустимий) ризик– це компроміс між рівнем безпеки й можливостями її досягнення. Поєднує в собі технічні, економічні, соціальні і політичні можливості держави

В Україні концепція допустимого ризику не розроблена. Дехто її критикує за антигуманний підхід до проблеми безпеки. Насправді прийнятний ризик на 2-3 порядки вище фактичного.

Перехід до прийнятного ризику дасть можливість підвищення безпеки техносфери і можливість розподіляти кошти в напрямках:

1. На вдосконалення технічних систем і об’єктів.

2. На підготовку фахівців.

3. На ліквідацію наслідків надзвичайних ситуацій

Для цього необхідно мати банк даних: спеціальний аналіз, обґрунтовані дані по галузям, регіонам на національному та міжнародному рівні.

Управління ризиком включає методи: технічні, організаційні, адміністративні, економічні.

В основі управління ризиком лежить методика порівняння втрачених коштів і отримання переваг від його зниження.

Ризик можна визначати:

• ретроспективно з даних аналізу про нещасні випадки;

• перспективно, шляхом врахування об’єктивних та суб’єктивних передумов виникнення його до того, як скоїлась подія (при модернізації виробництва).

Фактори ризику, якими супроводжується предметна діяльність:

1. Відсутність відповідних засобів (інструментів, механізмів, матеріалів, які необхідні для виконання завдання).

2. Недостатня надійність технічних систем (інструменти, матеріал чи обладнання раптово стають непридатними для використання).

3. Недоліки в проектування робочих місць, обладнання (важке їх використання).

4. Особисті фактори (недостатні знання виконання завдання, помилки при проведенні інструктажу, погане навчання, небезпечна поведінка під час роботи).

5. Неповне виконання елементів завдання (елемент не виконується вчасно чи виконується з помилками).

6. Небезпечні ситуації, що не залежать від завдання (погані умови праці, відсутність чи несправність засобів індивідуального захисту).

Психологічні причини свідомого порушення правил безпеки

1. Економія сил – це потреба, яка спонукає до дії направленої на збереження енергетичних ресурсів організму (принцип «найменшої дії»).

2. Економія часу – це прагнення збільшити продуктивність праці при виконанні завдання й особистої вигоди, скоріше закінчити роботу (збільшення темпів роботи, скорочення об’єму чи пропуски окремих операцій, необхідні для забезпечення безпеки)

3. Адаптація до небезпеки чи недооцінка небезпеки і її наслідків (звикає до небезпеки, не реагує на неї, втрачає пильність, розслаблюється, фізична й соціальна безкарність скоєних не правильних дій).

4. Самоствердження в очах колег, бажання подобатися оточуючим (ризикові дії – «ходіння по лезу ножа»).

5. Дотримуватися групових норм трудового колективу (порушення правил безпеки чи охорони праці заохочується мовчки чи вголос).

6. Орієнтація на ідеали (якщо порушник має привабливі риси характеру, – стає ідеалом тим, хто не має досвіду)

7. Самоствердження у власних очах.

8. Переоцінка власного досвіду («досвід дає право на порушення безпеки»).

9. Звичка працювати з порушеннями.

10. Схильність чи смак до ризику, як особиста характеристика («ставка всього на карту»)

11. Надситуаційний ризик (безкорисний, спонтанний, ризик заради ризику, немотивований

12. Стресові стани (емоційний шок, переважають почутті, не розум).

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]