Педагогічне спілкування

Педагогічне спілкування має на увазі під собою контакт між вчителем і учнівським колективом. Правильне, професійне спілкування допомагає педагогу організувати довірчі відносини з учнями, а також керувати процесами комунікації між дітьми.

Варто відразу відзначити, що педагогічне спілкування являє собою багатоплановий процес, під час якого встановлюється і поступово розвивається комунікація, взаєморозуміння і взаємодія між учителем і учнями.

Без такого роду навичок вчитель навряд чи може розраховувати на довіру дитячого колективу, а також на розуміння і інтерес до предмета. Саме тому педагогічне спілкування у всі часи вважалося одним з найважливіших аспектів педагогіки. Тільки таким чином можна досягти взаємодії та взаєморозуміння.

Вважається, що тільки при контакті з дорослими людьми дитина може правильно розвиватися і засвоювати громадський і історичний досвід. А ось обмеженість у спілкуванні або його недолік призводять до уповільнення і збіднення розвитку дітей.

Особливості педагогічного спілкування: структура та умови ефективності

У педагогіці прийнято виділяти структуру правильного, повноцінного спілкування. Складається воно з таких компонентів:

 Комунікативна частина увазі повноцінний обмін інформацією між педагогом і учнем.

 Інтерактивна частина спілкування – це якась загальна стратегія побудови взаємодій, під час яких члени колективу вчаться співпрацювати, кооперувати і змагатися між собою.

 Перцептивний компонент позначає процеси вивчення, аналізу й сприйняття інших суб’єктів спілкування.

А. Бодаев вперше сформулював умови ефективності педагогічного спілкування. Вважається, що комунікація між вчителем і учнями є ефективною в тому випадку, якщо вона забезпечує швидке і повне засвоєння необхідних умінь, знань і навичок. Крім того, в цьому процесі дитина повинна навчитися оцінювати не тільки себе, а й інших людей.

Педагогічне спілкування має обов’язково супроводжуватися правильним вихованням. З іншого боку, міжособистісні контакти можуть бути максимально ефективними тільки в тому випадку, якщо правильне спілкування здійснюється у всіх сферах життя дитини. Це означає, що необхідні контакти повинні відбуватися не тільки в навчальному закладі, але також і між членами сім’ї.

Вимоги та технологія педагогічного спілкування

Досвідчений фахівець повинен створювати необхідну невимушену обстановку під час занять. Існує також поняття «педагогічна інтуїція». Ця якість повинна розвивати в собі кожен вчитель. Адже воно дозволяє чуйно сприймати атмосферу в колективі, швидко визначати зміну настрою учнів, знаходити правильний підхід навіть до найбільш проблемним дітям.

Варто відзначити також, що спілкування не повинно бути односпрямованим потоком інформації від вчителя до колективу. Педагог повинен саме спілкуватися з дітьми, уважно вислуховувати їхні припущення. Адже саме така технологія дає можливість розвинути у дитини здатність мислити самостійно, мати власну думку і не боятися відстоювати його.

Учитель повинен розуміти, що робота з дитячим колективом увазі і наявність конфліктів. Тому педагог повинен мати пізнання в дитячій психології, які дадуть можливість вчасно помічати і правильно вирішувати якісь непорозуміння, усувати ворожість, прищеплювати повагу один до одного.

У сучасній педагогіці прийнято виділяти два основні стилі комунікації:

 Перспективне взаємодія дозволяє вчителю спілкуватися з дітьми під час спільної роботи або творчої діяльності, будувати дружні відносини.

 Неперспективні форми. Сюди можна віднести так зване спілкування-залякування.

Хоча відносини між педагогом і учнем повинні бути дружніми і довірчими, варто зберігати певну дистанцію. Вчителю слід бути авторитетною особистістю для дитини.

Висновки

Процес навчання і виховання є певною системою соціально-психологічної взаємодії. Спілкування відіграє значну роль при вирішенні дидактичних завдань педагогічної діяльності. Необхідною умовою успішного протікання процесу спілкування є комунікативна компетентність його учасників, до якої входить певний набір комунікативних технік..

Література:

1. Бенвенист Э. Общая лингвистика /Э. Бенвенист. – М.: Прогресс,1974. – 446 с.

2. Богуш А.М. Теоретичні й методологічні засади формування мовленнєвої

компетенції дошкільника // Педагогіка і психологія. – 2000.– №1.– С. 5– 10.

3. Богуш А.М., Гавриш Н.В. Дошкільна лінгводидактика: Теорія і методика

навчання дітей рідної мови / За ред. А.М.Богуш. –К.: Вища школа, 2007. – 542 с.

4. Изаренков Д.И. Базисные составляющие коммуникативной компетенции и их

формирование на продвинутом этапе обучения студентов-нефилологов /

Д.И.Изаренков // Русский язык за рубежом. – 1990. – № 4. – С. 54 – 60.

5. Ковтун О.В. Компетентнісний підхід як методологічний концепт професійно-

мовленнєвої підготовки авіаційних операторів // Вища освіта України. – 2009. –

Дод. 4. – Т. ІІІ (15). – С. 72 – 82.

6. Ковтун О.В. Мовленнєва діяльність як категорія лінгводидактики // Науковий

вісник Південноукраїнського державного педагогічного університету ім.

К.Д.Ушинського: зб. наук. праць. – Одеса: ПДПУ ім. К.Д.Ушинського, 2009. –

Вип. 1-2. – С. 103 – 112.

7. Лінгводидактичні засади мовленнєвого спілкування [Текст] / А. М. Богуш [та ін.].

– О.: ПНЦ АПН України, 2006. – 308 с.

8. Пентилюк М.І. Теоретичні орієнтири сучасної української лінгводидактики //

Вісник ЛНУ імені Тараса Шевченка. – 2010. – № 22 (209), Ч. ІІ. – С. 12 – 21.

9. Пентилюк М., Горошкіна О, Нікітіна А. Концептуальні засади комунікативної

методики навчання української мови // Українська мова і література в школі. –

2006. – № 1. – С. 15 – 20.

10. Симоненко Т.В. Теорія і практика формування професійної мовнокомунікативної компетенції студентів філологічних факультетів: Монографія. – Черкаси: Вид-во Вовчок О.Ю., 2006. – 328 с.