3. Революційно-демократичний напрям суспільно- економічної думки.

Носієм революційно-демократичної тенденції суспільного розви­тку в пореформений період було революційне народництво. На від­міну від революціонерів-демократів 50—60-х рр., які захищали ін­тереси дореформеного селянства, що боролось проти кріпосного права, революційні народники виступили з позицій пореформеного селянства, боротьба якого спрямовувалась проти залишків кріпос­ництва.

Сергій Андрійович Подолинський За посередництвом Лаврова С. По­долинський 1872 р. познайомився в Лондоні з К.Марксом і Ф.Енгельсом. 1875 року разом з галичанином О. Терлецьким він організує у Відні видання соціалістичної літератури, яка широко використовувалась народниками в їхній революційній діяльності.

На відміну від народників, які заперечували розвиток капіталізму в Росії, С. Подолинський констатує протилежне. Виходячи з учення К. Маркса про три стадії розвитку капіталізму в промисловості і практичного досвіду української економіки, він показує, що капіта­лізм в Україні, а відтак і в Росії в цілому, проходить у своєму розви­тку «ремесло, мануфактуру і великий фабричний здобуток»².

Подолинський підкреслює прогресивність капіталізму порів­няно з феодалізмом, але вказує на його історично минущий харак­тер. Він критикує цей спосіб виробництва і виступає передовсім проти його економічної основи — приватної власності на засоби ви­робництва. С. Подолинський аналізує суперечності між працею і капіталом, між зростанням багатства буржуазії і зубожінням трудя­щих мас, суперечність між розвитком продуктивних сил і їх марну­ванням за умов капіталізму. «Корінь зла» капіталістичного способу виробництва С. Подолинський бачить у приватній власності, яка дає змогу капіталістам користуватися продуктом неоплаченої праці ро­бітників. На цій підставі він робить висновок про необхідність зни­щення капіталізму. Капіталізму він протиставляє соціалізм як такий спосіб виробництва, котрий створює найліпші можливості для роз­витку продуктивних сил і найбільш відповідає вимогам моралі. Не випадково, що цю працю як таку, що «посягає на приватну влас­ність» і «розпалює ненависть робітників до своїх хазяїв», було забо­ронено царською цензурою.

Багато зусиль С. Подолинський доклав до популяризації еконо­мічного вчення К. Маркса. Він розумів, що головне в ньому — тео­рія додаткової вартості.

У викладі і трактуванні багатьох категорій економічного вчення К. Маркса С. Подолинський був часто непослідовним, а інколи до­пускав і суттєві помилки. Проте його діяльність сприяла ознайом­ленню широких кіл української громадськості з економічним учен­ням Маркса.

С. Подолинський, керуючись постулатом про єдність сили та кількісну сталість енергії, писав, що енергія всесвіту -— величина постійна, але вона нерівномірно розподіляється у різних частинах всесвіту. На розподіл енергії має вплив людська праця. Подолинсь­кий дає нове природничо-наукове визначення праці. «Праця, — пи­ше він, — є таке споживання механічної та психічної роботи, що нагромаджена в організмі, яке має результатом збільшення кількостіперетворюваної енергії на земній поверхні»¹. Саме праця може ста­ти причиною таких змін у розподілі енергії, які дали б можливість використати найбільшу частину сил природи для задоволення люд­ських потреб. Виходячи з цього він намагається відповісти на запи­тання: який же спосіб виробництва є найсприятливішим. Таким спо­собом виробництва, за С. Подолинським, буде соціалізм.

Минуло понад сто років, і ідеї С. Подолинського оцінили належ­ним чином³. Його природничо-наукове пояснення процесу праці на­звали «законом Подолинського».