2. Казка як життєвий сценарій у роботах е. Берна

За висловом Е. Берна, практично все життя людини запрограмоване певними сценаріями, які беруть свій початок із раннього дитинства. Життєвим сценарієм людини може стати конкретна казка [3].

На думкуЕ. Берна, кожна людина структурує певним чином свій час. Це додає життю наповненість, створює відчуття зайнятості. За різних причин люди не можуть постійно перебувати в близьких стосунках один з одним. Тому існують різні форми уникання справжньої близькості, зберігаючи близькість за формою. До таких форм відносяться перепровадження часу, ритуали й ігри. Вони, з одного боку, структурують час людини, з іншого упорядковують відносини з найближчим соціальним оточенням, починаючи від колег і знайомих до чоловіка і жінки і родичів. Психологічні особливості цих форм докладно описані в роботах Е. Берна [там само].

Згадані форми структурування часу підходять для відносно обмежених часових інтервалів, за винятком ігор, що можуть продовжуватися на протязі років. Для опису структурування часу в масштабах людського життя Е. Берн використовує термін «життєвий сценарій». Як і інші форми, сценарій, як правило, не усвідомлюється самою людиною і передається від батьків дітям за допомогою «батьківського програмування». Дитина сприймає сценарій батьків з кількох причин. По-перше, він дає життю мету, яку у противному випадку довелося б відшукувати самому. По-друге, батьківське програмування дає дитині прийнятний спосіб структурування свого часу. По-третє, це спрощує передачу досвіду одного покоління іншому: «Вчиться самому добре, але не дуже добре практично вчитись на своїх помилках».

Сценарій має досить складну структуру, відзначимо лише, що процес передачі сценарію від батьків до дітей відбувається в безпосередньому спілкуванні через ігри, необережні фрази, сховані трансакції і казки.

«Життєвий сценарій» особистості був описаний Е. Берном за допомогою казок, точніше, у казках дуже тонко і точно описані різні сценарії, що зустрічаються й у житті. Наприклад, сценарій Червоної Шапочки. Потрібно відзначити, що ця казка є чемпіоном з популярності серед казок, які використовують для психологічного аналізу. Аналізуючи цю казку, Е. Берн вважає найбільш важливим вивчення взаємодій між героями казки, і задається питанням, що з ними трапиться в майбутньому, і на кого б вони були схожі в реальному житті. Можна помітити, як акуратно сплетені один з одним особистості героїв кожної казки. З Червоною Шапочкою не трапилася б така цікава історія, якщо б у неї не було такої легковажної матері, що відпускає дочку одну в ліс, де водяться вовки, бабусі, що мешкає удалині від родичів, і не замикає двері, очікуючи: а може трапиться що-небудь незвичайне! І певна річ, без мисливця, що завжди готовий покарати провиненого, і вовка, що, замість того, щоб харчуватися кроликами, живе явно не за коштами.

Підхід Е. Берна до казок зовсім протилежний підходу К. Г. Юнга. Е. Берн не інтерпретує символи, перекладаючи їх на психологічну мову, а дивиться на казку прагматично, як на події, що реально відбулися. Він називає це «реакцією марсіанина», або людини, яка «не в курсі» [там само, с. 182].

Е. Берн припускає, що сценарій кожної людини має свій прототип у казках або міфах, тому сценарному аналітику необхідно знайти саме той міф, до якого прислухається пацієнт. Роль терапевта у цьому випадку – Мудрий Чарівник з казки, що допомагає Герою перебороти всі перешкоди на його шляху.

Казки, на думку Е. Берна, допомагають багато чого зрозуміти в людських сценаріях. Так, якщо згадати казку про Сплячу Красуню, то можна добратися до суті, наприклад, «сценарної ілюзії» [там само, с. 187]. Всі події, описані в символічній формі в казці, цілком можуть мати місце в реальному житті: дівчина могла уколоти пальчик і зомліти, принци бродять у пошуках зачарованих красунь. Єдине, що не може бути в житті - щоб ніхто не постарів за сто років. Це і є сценарна ілюзія людей, що живуть за сценарієм Сплячої Красуні. Вона як і раніше буде чекати свого принца, не розуміючи, що її принци вже давно стали королями.

Крім того казки допомагають виділити взаємодоповнюючі сценарії, як вже було показано на прикладі Червоної Шапочки, або в історії Попелюшки, де є і принц-простак, який двічі відпускає дівчину, не дізнавшись навіть хто вона, а потім одружується, практично нічого не знаючи про обраницю, є тиха, непомітна Попелюшка, яка зненацька для всіх стала нареченою принца [там само, с. 311]. Взагалі, аналіз Попелюшки, зроблений Е. Берном захоплює, як трилер, особливо коли він наводить паралелі з реальних історій своїх клієнтів. Дивно, наскільки буквально іноді збігаються події з життя реальних людей з логікою дій казкових персонажів, чи то Фея, якій дуже потрібно залишитися вдома наодинці з батьком Попелюшки, чи два лорди, що дозволили оженити себе на відкинутих принцом сестрах.

Казки відіграють немаловажну роль у трансляції сценарію. Коли батьки читають казки дітям, останні знаходять того героя, що стане надалі прикладом для наслідування. Вибір обумовлюється попереднім впливом батьків, дитина вже багато знає про себе і про світ, знає, чого можна чекати від цього життя, а чого не можна, і тепер їй потрібно тільки знайти такого, як вона. Цю роль і виконують казки, вони пропонують модель. Е. Берн говорить про те, що сценарні аналітики не намагаються довести, що людські життєві плани конструюються на зразок міфів і казок. Вони виходять з того, що для Дитини може мати глибокий сенс те, що часом є безглуздям з погляду Дорослого. Адже дитина любить казки і вірить, що у минулому світ був саме таким, тому, плануючи своє життя, діти часто ідуть за сюжетом улюбленої казки.

Підсумовуючи погляди Е. Берна, можна припустити, що казки відіграють роль своєрідного передавача сценарного знання з покоління в покоління. Слухаючи казки, ми вбираємо досвід попередніх поколінь, дізнаємося, не усвідомлюючи того, які варіанти доль відомі людству, і вибираємо ту, яка нам по душі.

Е. Берн знайшов у несвідомому ті речі, яких не бачили ні З. Фрейд, ні К. Г. Юнг, він бачив там способи боротьби з нудьгою, структурування часу. Людина, за Е. Берном, подібна людині Е. Фромма, яка боїться усвідомлення свого існування, своєї самотності. Для боротьби з цим, ще на самому початку життя вона готує для себе життєвий план, сценарій, що забезпечить мінімальну кількість зупинок, коли їй доведеться замислитися про своє існування. Казки тут відіграють цікаву роль, їх читають дітям з раннього дитинства і саме вони є тим матеріалом, з якого будуватиметься власна доля.

На думку автора, казки своєю символічною мовою діють на свідомість людини. Згідно з дослідженнями Е. Берна, у фантазіях, як і в казках, людина планує свої дії і цілі відповідно до очікування певної винагороди за власну поведінку. При цьому почуття незалежності, як і в казці, майже завжди є ілюзорним. Ми не можемо погодитися з автором у тому, що життєвим сценарієм людини може стати конкретна казка. Ми переконані, що казка може лише вплинути на формування життєвого сценарію, оскільки людина може реалізувати певний сценарій у власному житті, а від казки при цьому залишаються лише певні тенденції.

Стверджуючи, що людина, яка звільнилася від свого сценарію, відкрита до щирого спілкування з іншими людьми, Е. Берн при цьому не зазначає шляхів звільнення від такого сценарію та не враховує глибинно-психологічні витоки його заданості. На нашу думку, людина дійсно може звільнитися від певних стереотипів поведінки за умов усвідомлення їх глибинно-психологічних витоків. Якщо ж сценарієм життя стає заданий сюжет казки (як зазначає Е. Берн), то суб’єкт не може при цьому пізнати несвідомі аспекти власної психіки.

2. Казкотерапія як новий інтегральний підхід у роботах Т. Д. Зінкевич-Євстигнєєвої

Значний внесок у психологічне дослідження казки зробила Т. Д. Зінкевич-Євстигнєєва [13; 14]. Авторка стверджує, що у казках відображені всі людські проблеми, а також шляхи їх вирішення. Т. Д. Зінкевич-Євстигнєєва є автором нового інтегрального підходу, що поєднує більшість відомих технік, які мають відношення до казок. Комплексна казкотерапія – метод, що використовує казкову форму, ореол чарівництва для інтеграції особистості, розвитку творчих здібностей, адаптивних навичок, удосконалювання способів взаємодії з навколишнім світом [13].

Т. Д. Зінкевич-Євстигнєєва виділяє п'ять видів казок: художні, дидактичні, медитативні, психокорекційні та психотерапевтичні [там само].

Художні (народні чи авторські) теж, як правило, несуть певний психологічний зміст і тому можуть бути використані психотерапевтом.

Дидактичні казки створюються педагогами для «упакування» навчального матеріалу. Автор наводить приклад казок, які були застосовані на уроках валеології для молодших школярів. Е. М. Листик пропонує свій варіант дидактичних казок для курсу «Людинознавство і основи психології» для молодших і середніх школярів. Героями цих казок крім звичайних школярів виступають, приміром, різні органи відчуттів (казка «Відчуття або п'ять секретів професора Джонсона») та інші [14].

Медитативні казки створюються для накопичення позитивного образного досвіду, розслаблення і «підзарядки» організму та душі. Вони можуть бути трьох типів: 1) казки, спрямовані на усвідомлення себе в сьогоденні, «тут і тепер»; 2) казки, що відбивають образи «ідеальних» взаємин між батьками і дітьми і 3) казки, спрямовані на розкриття потенціалу особистості. Як приклад останнього типу автор пропонує програму «Казки зоряної країни Зодіакалії». Основна ідея програми – передати дитині знання про її високе призначення [13].

Нарешті, розділяючи психокорекційні і психотерапевтичні казки, Т. Д. Зінкевич-Євстигнєєва розмежовує казки, спрямовані на «м'яку» зміну поведінки дитини, і казки, що лікують душу.

Говорячи про свій підхід, Т. Д. Зінкевич-Євстигнєєва відзначає, що казкотерапія – це лікування казкою в тому значенні, що разом із клієнтом, дорослий або дитина відкривають знання, що виявляються в даний момент психотерапевтичними. Можна виділити наступні твердження про метод:

• Казкотерапія – це процес пошуку значення, розшифровки знань про світ і взаємини в ньому.

• Казкотерапія – це процес об'єктивізації проблемних ситуацій.

• Казкотерапія – це процес екологічної освіти і виховання дитини.

• Казкотерапія – це процес активізації потенційних ресурсів особистості.

• Казкотерапія – це процес поліпшення внутрішньої природи і світу навколо.

• Казкотерапія – це терапія середовищем.

Існує декілька методичних рішень щодо створення психотерапевтичної казки (метафори, історії). Вони мають відображення загального уявлення про структуру та розвиток подій у казці, про її мову, а також відображення окремих теоретичних положень [14]. Більш детально загальна структура казки описана В. Проппом. Але нас цікавлять технології та окремі техніки створення саме психотерапевтичних казок. Тому розглянемо, як це розуміють деякі автори, наприклад Д. Бретт, Д. Гордон, Т. Д. Зінкевич-Євстигнєєва та ін.

Зупинимося на рекомендаціях до складання казки (за Т. Д. Зінкевич-Євстигнєєвою).

1. Визначте мету, яку ви хочете досягти за допомогою казки. Ця мета повинна узгоджуватися з потребами й бажаннями вашого слухача або читача. Підсвідомість відзначається неабиякою «кмітливістю». Якщо ваша метафора буде суперечити меті вашого слухача або читача, то його підсвідомість відкине її. Вибравши визначену мету, потрібно врахувати ті обставини, що ваш партнер може зробити з вашої історії зовсім не ті висновки, що ви очікуєте. Кожна людина розуміє метафори по-своєму, і не можна сказати, правильні чи не правильні її висновки. Неважливо, як часто люди будуть просити вас пояснити прихований зміст метафори, пам'ятайте, що ви зможете тільки повідомити їм, який зміст вона має для вас. Давши можливість попрацювати їхній уяві, ви сприятимете тому, щоб вони добралися до змісту метафори своїми власними силами.

2. Виберіть тематику казки. Чим тісніший зв'язок казки з метою, яку ви хочете досягти, тим краще. Занадто велика подібність із реальною ситуацією може викликати опір під час сприйняття. Однак, врахувавши інтереси й критерії вашого партнера, ви зможете правильно вибрати тему. Ця тема повинна бути привабливою й для вас.

3. Визначте деталі. Для кожної деталі реальної життєвої ситуації оберіть відповідний метафоричний образ. Подумайте про реальні зв'язки цих деталей і про те, як відбити їх у метафорі.

4. Придумайте хитромудру кінцівку. Несподівані повороти або деталі сюжету, що викликають сумнів чи подив, будуть сильніше привертати увагу слухача. Якщо історія завершується несподіваною розв'язкою, то слухач буде перебувати в стані легкого здивування або трансу, під час якого його підсвідомість буде або є відкрита для пошуку нових творчих можливостей.

5. Використовуйте можливості абстрактної мови. Важливо використовувати абстрактні поняття, наприклад, під час визначення зв'язків, взаємин, міркувань тощо. Використовуйте невизначені іменники чи займенники на позначення людей, предметів і місця дії, а також зворотні дієслова, наприклад, знайшлися, трималися, перетворилися, захотілося, прокинулися. Використовуючи абстрактні поняття й багатозначні слова, ви даєте можливість слухачу вибрати зміст, що узгоджується з його уявленнями. При цьому ви уникнете можливості усвідомленого опору. Не визначайте точні тимчасові рамки, краще починати розповідь так: «Давним-давно, багато років тому...»

6. Використовуйте завуальовані розпорядження. Якщо ви хочете, щоб якісь розпорядження дійшли до слухача, вкладіть їх у вуста одного з героїв вашої історії, наприклад: «Батько відповів: «Тепер ти теж став чарівником».

7. Прикрашайте ваше оповідання. Використовуйте збагачену мову, що торкається усіх сфер образного мислення. Використовуйте міміку й жести, розповідаючи цю казку. Використовуйте свої артистичні можливості, щоб підсилити враження. Розповідайте з насолодою. Імпровізуйте, вводячи все нові й нові деталі, щоб стати в пригоді вашому слухачеві, і якщо якийсь жарт викликав у нього сміх, розділіть з ним ці веселощі.

8. Не поспішайте пояснювати зміст казки, дозвольте підсвідомості слухача самій розібратися в ситуації. Імовірно, ви не зможете розповісти «вечірню казку» вашій робочій групі, але це ви можете зробити при нагоді, коли в них буде час порозмірковувати над вашою історією [13].

З точки зору дослідниці, слухаючи казки в дитинстві, людина накопичує в несвідомому певний символічний «банк життєвих ситуацій», з якого впродовж життя можна черпати різноманітні приклади, і це часто дозволяє знайти правильне рішення. У процесі психологічного консультування ми звертаємося як до життєвого досвіду суб’єкта, так і до його казкового «банку життєвих ситуацій». Крім того, автор зазначає, що в казках знаходиться великий простір для потенціалу особистості, в них компенсується недолік дій у реальному житті. Через казку дитина навчається долати труднощі, знаходити вихід зі складних ситуацій. Через розв’язання вузлових проблем казки дитина дістає можливість для особистісного розвитку, оскільки вона самостійно приймає рішення з метою подолання певних проблем, і, таким чином, набуває внутрішньої впевненості.

На нашу думку, такий підхід до роботи з казками видається дещо спрощеним, тому що в ньому не враховано функційні особливості несвідомої сфери психіки кожного з учасників казкотерапії. Крім того, ілюзорність казкових ситуацій не завжди можна повністю перенести в реальне життя, що може призводити до розчарування та смутку.

Схема поетапного створення психотерапевтичної казки (за Д. Бретт)

1. Обміркуйте проблему, що турбує дитину. «Налаштуйтесь на хвилю» почуттів і переживань дитини, що намагається здолати цю проблему. Докладіть максимум зусиль щоб зрозуміти, як дана ситуація сприймається з дитячого погляду.

2. Сформулюйте основну ідею казки. Які думки ви хочете донести до свідомості дитини? Які рішення ви збираєтеся запропонувати за посередництвом казки? Ці рішення не повинні бути занадто складними. Вони можуть припускати придбання нових практичних і суспільних навичок, підтримку друзів і членів родини, засвоєння істини, що час теж може лікувати і т.д.

3. Починайте оповідання з представлення героя (героїні), які мають схожі страхи, побоювання, тривоги або конфлікти. Це дозволить дитині ототожнити, ідентифікувати себе з героєм або героїнею і втягне в дію, зробивши його учасником оповідання.

4. Згадайте про сильні сторони й позитивні риси, якими герой оповідання схожий на дитину. Коли ми занадто збентежені й вибиті з колії якою-небудь своєю проблемою, ми забуваємо про свої сильні сторони, хороші якості й таланти. Про них варто буде нагадати.

5. Опишіть на початку оповідання конфлікт, а потім перейдіть до його позитивного вирішення.

6. Будьте відвертими під час розповіді: вивчайте реакцію дитини на почуте. Зверніть увагу на те, коли дитина захоплена, а коли їй нудно.

7. Якщо дитина коментує розповідь або ставить запитання за змістом, не залишайте це без уваги. Коментарі й запитання часто допомагають заглянути в думки дитини, в її внутрішній світ. Якщо вам важко відповісти на ці запитання, ви можете переадресувати їх дитині, запитавши її: «А що ти думаєш з цього приводу?» Якщо дитина відповість: «Я не знаю», - можна все це перетворити в гру «Спробуй угадати». У таких ситуаціях припущення дітей допоможуть вам зрозуміти, про що вони думають.

8. Якщо виявляється невідома причина занепокоєння або тривоги дитини, спробуйте її встановити (скажімо, за допомогою «історій про Енні», задаючи додаткові запитання, такі, як: «А як ти думаєш, чим була стривожена Енні в той час?», або «Чого злякалася Енні?», або «Що, на думку Енні, могло відбутися?» і т.д.).

9. Нагадайте про те, що не все відразу вдається й потрібно проявити наполегливість.

10. Прагніть простоти. Пристосовуйте вашу мову, ваш словниковий запас до рівня дитини, а тривалість розповіді - до ступеня стійкості її уваги.

11. Виправляйте авторські "помилки" під час розповіді. Це не зменшить задоволення, що одержує дитина від казки, і користі від її застосування [6, с. 25-26].

Отже, як показали дослідження наукових підходів до психотерапевтичної сутності казки та можливостей її використання у практиці надання психологічної допомоги, вона має діагностичну спроможність завдяки символізму та метафоричності оповіді. Дослідників переважно цікавило застосування народних чи відомих авторських казок або ж спеціально складених з метою психотерапії особистості. При цьому жоден з них у процесі роботи з казкою не застосовував прийом складання казки самим суб’єктом. Більшість дослідників працювали з класичною казкою, якій притаманна заданість сюжету, відсутність змін у характерах героїв та передбачуване завершення казки. При цьому поза увагою залишається індивідуальна неповторність психіки суб’єкта.