11. Кваліфікація посткримінальної поведінки 343

11.1 Кваліфікуюче значення поведінки винного після закінчення злочину 344

11.2. Позитивна посткримінальна поведінка в системі інститутів кримінального права України 346

11.3. Кваліфікація при позитивній посткримінальній поведінці 347

12. Кваліфікація діянь, вчинених при відсутності всіх ознак складу злочину 349

12.1. Відсутність складу злочину як обставина, що виключає провадження в кримінальній справі 350

12.2. Кваліфікація малозначних посягань 350

12.3. Кваліфікація діянь, вчинених особами, які не досягли віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність 351

12.4. Кваліфікація діянь, вчинених при відсутності вини 357

13. Неправильна кримінально-правова кваліфікація 363

13.1 Поняття і значення неправильної кримінально-правової кваліфікації 366

13.2 Види неправильної кримінально-правової кваліфікації 372

13.3. Нормативні фактори неправильної кримінально-правової кваліфікації 378

14. Зміна кримінально-правової кваліфікації 393

14.1 Поняття і підстави зміни кримінально-правової кваліфікації 395

14.2 Межі зміни кримінально-правової кваліфікації 398

14.3 Наслідки зміни кримінально-правової кваліфікації 399

Переднє слово

В середовищі як юристів, так і непрофесіоналів права побутують вислови: «Закон, як дишло...», «Була б людина, а стаття знайдеться!». Вони з’явилися не випадково, відображають існуючий стан в правозастосуванні, коли при правовій оцінці діянь допускаються натяжки та пересмикування. Внаслідок цього непоодинокі випадки, коли винні не притягаються до відповідальності, а діяння осіб, які не порушували закону, оцінюються як злочинні, однакові діяння отримують різну правову оцінку.

Разом із тим, курс на створення правової держави передбачає, що вирішення питань правозастосування має здійснюватися не на підставі суб’єктивних уподобань, політичної доцільності чи інших подібних чинників, а з врахуванням об’єктивно існуючих закономірностей, на основі принципів, які не залежать від обставин конкретної справи, особи, діяння якої кваліфікуються. І особливої гостроти це набуває в сфері боротьби зі злочинністю.

Встановлення відповідних закономірностей, формулювання принципів застосування кримінального закону взагалі і кваліфікації зокрема, на перший погляд, не повинно становити особливих труднощів. Адже правозастосуванням людство займається тисячі років, віки нараховує історія теоретичних досліджень в цьому напрямку. Однак більш уважний аналіз показує, що рівень розробки відповідних питань явно недостатній, не відповідає існуючим потребам.

В вітчизняній кримінально-правовій науці приділялася певна увага окремим аспектам цієї проблеми, є безсумнівні здобутки у вирішенні проблем кваліфікації окремих видів злочинів. Слід відзначити монографічні дослідження з проблем кваліфікації злочинів, підготовлені російськими професорами В.М. Кудрявцевим, Б.А.Куріновим, Л.Д.Гаухманом, українськими вченими Ф.Г.Бурчаком, С.А.Тарарухіним, М.І.Коржанським. Однак багато питань залишається нерозкритими або гостро дискусійними. До того ж, в літературі висвітлюються лише питання кваліфікації злочинів, а інші аспектикримінально-правової кваліфікації залишаються поза увагою вчених. Одним із наслідків цього є фактичне збереження неодноразово засудженого обвинувального ухилу як при теоретичному дослідженні певних питань, так і в практичній діяльності. Взагалі, доводиться констатувати, що в теорії кримінального права, по суті, не приділялася досі увага загальним проблемам методологічного характеру, які стосуються кваліфікації усіх діянь, передбачених кримінальним законом.

Існуючий стан законодавства, практики та розвитку теорії веде до численних негараздів. Вирішення в теорії часткових питань без попереднього розв’язання загальних неминуче наштовхує на них, призводить до непослідовності та суперечностей у висновках і рекомендаціях. Теорія не завжди здатна запропонувати практиці чіткі й однозначні рекомендації щодо кваліфікації передбачених кримінальним законом діянь.

Прямим наслідком відсутності належних теоретичних підвалин є те, що чинне законодавство, по суті, не містить положень, які б регламентували порядок застосування кримінально-правових норм, в тому числі і питання кваліфікації. Правила кваліфікації (на відміну від правил призначення покарання) на сьогодні не закріплені в законі, існують здебільшого у вигляді звичаїв, що побутують серед практичних працівників та теоретичних положень. Частина із них відображена в постановах Пленуму Верховного Суду України з питань застосування норм про відповідальність за окремі види злочинів.

Це ускладнює як застосування закону, так і вивчення відповідних питань студентами. Разом із тим, важливість відповідних положень обумовлює те, що навчальними планами і програмами підготовки юристів вищої кваліфікації передбачене вивчення відповідних проблем. Положення, які стосуються кримінально-правової кваліфікації, неодмінно входять в систему перепідготовки та підвищення фахового рівня слідчих, прокурорів, суддів.

Передумовою ж висвітлення загальних положень кримінально-правової кваліфікації є з’ясування поняття кримінально-правової кваліфікації та її видів, вияснення того, що виступає підставами кваліфікації в кримінальному праві, вияснення найбільш загальних правил, якими слід керуватися в ході кримінально-правової кваліфікації.