9. Особливості регулювання договорів з іноземним елементом нормами мПрП. Поняття «закону автономії волі» та правил застосування даної колізійної прив’язки

1. Регулювання зовнішньоекономічних договорів (міжнародних комерційних правочинів) здійснюється з використанням двох методів — матеріального і колізійного. При цьому переважним методом регулювання виступає матеріально-правовий і все більше матеріальних норм набувають уніфікованого характеру, одержуючи закріплення в міжнародних договорах та інших міжнародних правових актах.

До міжнародних договорів, що регулюють зовнішньоекономічні договори (контракти), належать: Конвенція про позовну давність у міжнародній купівлі-продажу товарів 1974 р.;

Віденська конвенція про договори міжнародної купівлі-продажу товарів 1980 р.;

Конвенція про представництво в міжнародних договорах купівлі-продажу товарів 1983 р. (Україна не бере участі);

Конвенція про право, що застосовується до договорів міжнародної купівлі-продажу товарів 1986 р. (Україна не бере участі);

Конвенція про міжнародний факторинг 1988 р. (Україна не бере участі);

Конвенція про фінансовий лізинг 1988 р. (Україна не бере участі).

До міжнародних комерційних договорів також застосовуються джерела недержавного регулювання, які в сукупності часто іменуються наднаціональне комерційне (торгове) право, такі як: Принципи міжнародних комерційних договорів УНІДРУА 1994 р.;

Принципи європейського контрактного

Типові контракти і рекомендації з їх складання, що розробляються різними міжнародними організаціями (наприклад, Асоціація з торгівлі зерном і кормами (ГАФТА) пропонує для використання понад 70 типових контрактів, ЄЕК ООН опублікувала понад 30 типових контрактів)1.

Більшість з цих документів може розглядатись як торгові звичаї, кодифіковані впливовими недержавними організаціями. Застосування звичаїв, включаючи міжнародні, санкціоновано нормами вітчизняного законодавства. Господарський процесуальний кодекс України закріплює, що «у разі відсутності законодавства, що регулює спірні відносини з участю іноземного суб'єкта підприємницької діяльності, господарський суд може застосовувати міжнародні торгові звичаї». Але звичай, що суперечить договору чи актам цивільного законодавства, у цивільних відносинах не застосовується

2. Закон автономії волі сторін (lex vоluntaris)

Автономія волі сторін — принцип міжнародного приватного права, який дозволяв сторонам підпорядковувати свої відносини праву будь якої країни, якщо на це немає заборони у країні, яка надає сторонам відповідну можливість. Автономія волі - у традиційнім розумінні міжнародного приватного права інститут, згідно з яким сторони в угоді, що має юридичний зв'язок із правопорядками різних держав, можуть обрати за своїм розсудом те право, яке буде регулювати їхні взаємини й застосовуватися ними самими або судовою установою або іншими компетентнімі органами до даної угоди

Спори, що виникають між суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності, іноземними суб’єктами господарської діяльності у процесі такої діяльності, можуть розглядатися судовими або арбітражними органами України, іншими органами вирішення спорів за вибором сторін спору.

1. У випадках, передбачених законом, сторони (сторона) можуть здійснювати вибір права країни, що підлягає застосуванню до змісту правових відносин.

2. Вибір права країни має бути явно вираженим або прямо випливати з умов правочину або обставин справи, які розглядаються в їх сукупності, якщо інше не передбачено законом.

3. Вибір права країни сторонами не обмежується колом правопорядків країн, поміж яких можливий вибір, — якщо інше не встановлено законом.

4. Вибір права країни або зміна раніше обраного права можуть бути здійснені сторонами у будь-який час, зокрема при вчиненні правочину, на різних стадіях його виконання тощо. Зміна раніше обраного права не зачіпає прав третіх осіб”.