4.Взаємовідносини основних феодальних станів і королівської влади.

Феодальна держава являє собою організацію класу феодальних власників, створену в інтересах експлуатації і придушення правового положення селян. У одних країнах світу воно виникло як безпосередній наступник рабовласницької держави (наприклад, Візантія, Китай, Індія), в інших воно утвориться як безпосередній результат виникнення і затвердження приватної власності, появи класів, обходячи рабовласницьку формацію (як, наприклад, у німецьких і слов'янських племен).

У основі виробничих відносин феодалізму лежить власність феодала на головний засіб виробництва - землю і встановлення прямої влади феодала над особистістю селянина. Саме поземельні відношення і власність на землю визначали в той час саме обличчя суспільства, характер його соціального і політичного устрою. Для феодальної земельної власності були характерні такі особливості:

її ієрархічний характер;

становий характер;

обмеження права розпоряджатися землею, а деякі категорії, наприклад церковні землі, взагалі були вилучені з цивільного обороту.

Звідси витікає і складна ієрархічна станова система феодального суспільства, поземельних відносин, що відображала особливий лад. Крім того, володіння землею давало і безпосереднє право на реалізацію владних повноважень на певній території, тобто земельна власність виступала як безпосередній атрибут політичної влади.

Становий розподіл феодального суспільства, будучи вираженням фактичної і формальної нерівності людей, супроводилося встановленням особливого юридичного місця для кожної групи населення.

Пануючий клас феодалів в цілому, і кожна його частина окремо, являли собою більш або менш замкнені групи людей, наділені закріпленими законом привілеями - правом власності на землю, володінням кріпаками і монополією на право участі в управлінні і суді.

Відносини між феодалами в Європі базувалися на основі залежності одних феодалів від інших. Одні феодали виступали як сеньйори, інші - як васали. Сеньйори давали своїм васалам землі і гарантували їм свій захист, васали були зобов'язані по відношенню до сеньйорів військовою службою і деякими іншими повинностями. Відносини сюзеренітету-васалітету створювали специфічну політичну ієрархію всередині феодальної держави.

Типовою формою феодальної держави була монархія. Феодальна республіка була характерна для порівняно не багатьох середньовічних міст Північної Італії, Німеччини... Що стосується форм феодальної держави, то за час свого розвитку вона пройшла ряд етапів:

1. Ранньофеодальна монархія (V-IX стст.) - характерна для періоду становлення феодальної власності, коли клас феодалів, що формується, згрупувався навколо влади короля, що політично зміцнилася. У цей період складаються перші відносно великі феодальні держави.

2. Васально-сеньйориальна монархія (Х-ХIII стст.) - в цей період спостерігається розквіт феодального способу виробництва і панування натурального господарства, що спричинило феодальну роздробленість, яка супроводиться переходом влади від короля до окремих феодалів і організацію державної влади на основі васальних зв'язків.

3. Станово-представницька монархія (XIV-XV стст.) - для цього періоду характерний процес централізації держави і виникнення королівської влади. Початок функціонування представницьких органів Генеральних штатів у Франції, Рейхстагу в Німеччині, Кортесів в Іспанії і т.д.

4. Абсолютна монархія (XVI-XVII стст.) - характеризується зосередженням всієї повноти державної влади, в тому числі законодавчих, судових і фіскальних функцій, в руках короля; створенням великої професійної армії і бюрократично- чиновницького апарату, що забезпечує йому пряме управління і контроль за країною.

Одночасно зі складанням феодальної державності йшов процес становлення феодального права. Можна виділити наступні характерні риси феодального права. По-перше, основне місце в феодальному праві, особливо на ранніх етапах, займають норми, що регулювали поземельні відносини і норми, що забезпечують позаекономічне примушення. По-друге, феодальне право значною мірою є "правом-привілеїв", що закріплює нерівність різних станів. Воно наділяло правами (або урізувало їх) відповідно до того положення, яке займала людина в суспільстві. По-третє, в феодальному праві не було звичного для нас розподілу на галузі права. Існував розподіл на ленне право, церковне право, міське право і т.д., що пояснюється його становим принципом. По-четверте, величезний вплив на феодальне право надавали церковні норми, що нерідко перетворювалися самі в норми права. Характерною рисою права Європи була відсутність єдиного права на всій території держави і панування правових систем, заснованих на місцевих звичаях.

Ще однією особливістю було те, що для багатьох народів Західної Європи феодальне право було першим правовим досвідом класового суспільства. За своєю зовнішньою формою, мірою відпрацьованності окремих інститутів, внутрішньою цілісністю і юридичною технікою воно значною мірою поступалося найбільш довершеним зразкам рабовласницького приватного права, особливо римського, яке знайшло відображення в Західній Європі і пережило друге народження, так звану "рецепцію" римського права.