40. Скарги.

Головною й найпоширенішою категорією джерел з перелічених є скарги. Творці їх часто називали «протестаціями», «маніфеста­ціями» тощо. Формуляр скарг досить стабільний. Він починався звичайно датумом. Далі містилися вказівки на місце фіксації скарги та елементи, характерні для короборації, інвокації та інскрипції. Тут згадувалися офіційні особи, які були присутніми під час занесення скарги до судових книг, наводилися дані про позивача та відповідача (прізвище, ім’я, місце проживан­ня, соціальний стан). Найчастіше йшлося про колективний виступ, і тому позивачі вка­зували не одну, а кілька осіб, звичайно «принципалів», «герштів», а інколи й кілька десятків осіб, ще й зауважувалося, що під час слідства можуть виявитися й інші учасники виступу.

Далі йшла основна частина скарги (нарація), котра містила у собі розгорнуту розповідь про події, які змусили позивача звер­нутися до суду. Саме тут викладалися найповніші з усіх інших судових документів свідоцтва про конкретні прояви національно-визвольної та антифеодальної боротьби трудящих мас, причому точно фіксували їхнє місце й час. Найчастіше у скаргах феодалів описувалися збройні напади селян та міщан на маєтності й на дім позивача, католицькі й уніатські монастирі та церкви, відзна­чалися факти вбивства та поранення феодалів і їхніх слуг, зни­щення або забрання майна; повстанські засідки на шляхах; їхня допомога українській армії тощо. Дуже часто автори під­креслювали непримиренну ворожість до них з боку повстанців, ци­тували вигуки й заклики повстанців, які яскраво характеризують ідеологію останніх. Дуже часто у даній частині скарг автори підкреслювали зв’язок локальних ви­ступів із загальним повстанням, що охопило Україну, але тенден­ційно трактували Національно-визвольну війну як «козацьку ре-белію». Іноді у скаргах безпосередньо вказувалося на підтримку селянами й міськими низами української повстанської армії Б. Хмельницького, ставилося у провину підданим, що вони висту­пали як провідники повстанців

Центральне місце у скаргах займають також описи «злочинів» повстанців, перелік шкод позивача, дані про долю останнього та чле­нів його сім’ї. Наративна частина скарг звичайно завершувалася згадками про беззаконність дій повстанців, а часом вказувалися конкретні постанови сеймів. Потім йшла традиційна формула суддівських чиновників, згідно з якою "позивач «на той час о принятии тое теперешнее своее протестации просил — што отрьімал». У третій, заключній (короборативній) частині скарг ставився підпис пози­вача й заключна формула суду.

При використанні скарг як джерела з історії Національно-визвольної війни необхідно врахувати, що вони створювалися особа­ми, які зазнали на собі народної помсти. В роки Національно-визвольної війни у зв’язку з вій­ськовими діями феодальні суди функціонували із значними перер­вами, особливо у 1648—1649 рр., а шляхта масово тікала на захід. В зв’язку з цим переважна більшість скарг подавалася через досить великий проміжок часу (від кількох місяців до 1—2 років), що негативно впливало на точність викладених у них фактів.

Повнішу картину подій можна отримати, коли розглядати скар­ги у тісному зв’язку з усім комплексом судових документів, на­приклад, повторних скарг, що вносилися феодалами при встанов­ленні нових фактів стосовно справи; апеляцій, що майже не відрізнялися від скарг за формою і були дуже близькими до відповідних скарг -за змістом. Важливу роль тут відіграють паралельні скарги, якими повстанців звинувачували по групах, залежно від того, у чиїй власності вони формально знаходилися. При всій подібності цих скарг вони мають і деякі відмінності, які дозволяють взаємно доповнити загальну картину виступів. Особливу цінність мають зустрічні скарги, зов­сім нетипові для судових справ про антифеодальні повстання. Дуже близькими за своїм формуляром до скарг є емісії, що вписувалися виключно до гродських книг. Емісії — це записи, автори .яких публічно відмовля­лися від подальших судових претензій.