65

ВСТУП

ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ ПРИРОДНИХ РЕКРЕАЦІЙНИХ РЕСУРСІВ

1.1. Поняття про природні рекреаційні ресурси

1.2. Понятійно-термінологічна система дослідження

1.3. Методика дослідження

1.4. Історія вивчення рекреаційно-туристичних ресурсів

РЕКРЕАЦІЙНО-ТУРИСТИЧНА ОЦІНКА СЕРЕДНЬОГО ПРИДНІСТЕР’Я

2.1. Рекреаційні ландшафти Середнього Придністер’я, їх унікальність і раціональне використання

2.2. Розвиток несприятливих процесів в межах туристсько-рекреаційних ландшафтів на прикладі Середнього Придністер’я

2.3. Антропогенні заповідні об’єкти в структурі унікальних ландшафтів Середнього Придністер’я

2.4. Проблеми та перспективи розвитку екотуризму в Україні на прикладі Дністровського каньйону

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Предмет курсової роботи: природно-рекреаційні ресурси Середнього Дністровського рекреаційного району.

Об'єкт дослідження: характеристика та використання природо-рекреаційних та туристичних ресурсів Середнього Дністровського рекреаційного району.

Мета курсової роботи: вивчити та охарактеризувати природо-рекреаційні та туристичні ресурси Середнього Дністровського рекреаційного району, показати їх вплив на туристичну інфраструктуру регіону, визначити проблеми та перспективи розвитку рекреаційних ресурсів.

Завдання:

• Дати загальну характеристику Середнього Дністровського рекреаційного району;

• Провести аналіз туристичних ресурсів регіону;

• Провести аналіз природно-рекреаційних ресурсів Середнього Дністровського рекреаційного району;

Використання природно-кліматичних рекреаційно-туристичних ресурсів обумовлюється специфікою їх функціонального призначення. Саме вона і визначає пріоритетний профіль туристично-рекреаційного освоєння окремих територій, районів та місцевостей. Але якщо на рівні функціонального призначення тих чи інших ресурсів можна провести більш-менш чітку межу між субгалузями рекреаційної сфери (туризм, відпочинок, спорт, санаторно-курортне лікування тощо), то при вивченні просторової організації природно-ресурсного потенціалу необхідний саме комплексний підхід. Тому і рекреаційно-туристична придатність різнорангових регіональних утворень фактично не буває монофункціональною: всі вони певною мірою можуть задовольняти потреби у туристичних послугах чи санаторно-курортному оздоровленні.

Найпростішою формою сучасної територіальної організації рекреаційно-туристичного обслуговування є рекреаційний (туристичний) пункт, який являє собою окремо розміщені спеціалізовані заклади. За умов просторової замкнутості окремо розміщені об'єкти не можуть забезпечити рекреантам необхідний комплекс послуг.

Рекреаційний регіон - це група рекреаційних районів у межах певних територій, що характеризуються спільністю природних та історико-культурних ресурсів, єдиними інфраструктурними взаємозв'язками тощо.

Для рекреаційно-туристичних районів характерний ряд особливостей. По-перше, це соціальне за своїм характером і кінцевим продуктом утворення. Його продукція - рекреаційно-туристичні послуги. У рекреаційно-туристичному районі між виробництвом і споживанням, як правило, немає часового розриву. По-друге, для рекреаційно-туристичних районів характерна яскраво виражена орієнтація на ресурси.

Дністровський рекреаційний район займає найбільш мальовничу частину середньої течії Дністра від м. Галич до м. Новодністровськ у межах Івано-Франківської, Чернівецької, Тернопільської, Хмельницької та Вінницької областей.

Основна галузь рекреаційної діяльності - оздоровлення, водні види спорту і туризму, найбільші туристичні центри - Галич, Хотин, Новодністровськ.

Площа району приблизно 2,0 тис. км2, рекреаційна місткість: влітку - 400 тис. чол.; взимку - 240 тис. чол. Для рекреаційних потреб дана територія майже не використовується.

Міста над Дністром: Старий Самбір, Самбір, Миколаїв, Новий Розділ, Журавно, Галич, Єзупіль, Коропець, Заліщики, Хотин, Стара Ушиця, Новодністровськ, Могилів-Подільський, Ямпіль, Сороки, Кам'янка, Резіна, Рибниця, Дубосари, Бендери, Тирасполь, Білгород-Дністровський (останній — на Дністровському лимані).

ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ ПРИРОДНИХ РЕКРЕАЦІЙНИХ РЕСУРСІВ

1. Поняття про природні рекреаційні ресурси

Визначення змісту понять здійснюється за допомогою з'ясування значення кореневих слів, що до нього входять. Ресурси (від фр. resource – допоміжний засіб) – запаси чого-небудь, які можна використати в разі потреби, кошти, цінності, можливості .8. У ранніх наукових публікаціях, присвячених вивченню передумов розвитку діяльності відсутнє саме поняття ресурсу, натомість зустрічаються такі терміни, як «умови рекреаційної діяльності», «лікувальні та курортні фактори», «об'єкти туризму чи екскурсій». Ю.А. Вєдєнін використання такої термінології пояснює двома причинами: 1) незвичністю характеристик об'єктів, які розглядались у якості рекреаційних ресурсів (краса пейзажів, унікальність природних, незмінених людиною ландшафтів і т.п.); 2) сама сфера рекреаційного обслуговування не розглядалась більшістю дослідників як складова господарського комплексу [12].

Важливе значення для розуміння суті рекреаційних ресурсів мають доробки Л.О. Багрової, М.В. Багрова та В.С. Преображенського (1977 р.), які зазначають, що « рекреаційні ресурси – це природні, прородно-технічні та соціально-економічні геосистем та їх елементи, що за існуючих технічних і матеріальних можливостей можуть бути використані для організації рекреаційного господарства» [2]. Таким чином, відведення тих чи інших об'єктів, властивостей природного середовища до категорії ресурсів здійснювалось тільки за умови їх включення в процес рекреаційного обслуговування населення. Такий підхід ґрунтується на основі виділених О.О. Мінцем критеріїв зарахування елементів природи до природних ресурсів: 1) соціальної необхідності (потреби) використання; 2)техніко-економічних умов освоєння; 3) рівня вивченості[7]. Однак, таке трактування не враховує специфіку рекреаційно-туристичного споживання, що різниться високим рівнем самоорганізації населення в процесі задоволення рекреаційних потреб. У цьому випадку не враховується і самодіяльний (неорганізований) туризм. В.М. Кислий зазначає, що природні рекреаційні ресурси є об'єктом індивідуального споживання, і процес рекреаційного споживання не можна ототожнювати з виробничим процесом рекреаційного господарства [18].

Аналіз понятійно-термінологічного апарату рекреаційно-ресурсних досліджень доводить, що в науковому обігу часто як синоніми використовуються терміни «рекреаційні ресурси» і «туристичні ресурси». Деякі автори намагаються встановити співвідношення між цими поняттями. Так, М.П.Кричало вважає, що поняття «рекреаційні ресурси» ширше поняття «туристичні ресурси». Натомість В.А. Квартальнов дотримується протилежної точки зору. Тому розбіжність можна пояснити різним тлумаченням понять «рекреація» і « туризм». У зв'язку з цим зазначимо, що чітко визначеної межі між рекреаційною і туристичною діяльністю не існує. Відмінність між ними існує лише за хронологічно-мотиваційним аспектом вивчення (9). Туристична мандрівка здійснюється за межі, так званого, звичного сереовища і повинна тривати не менше 24 годин, тоді як рекреація може бути пов'язана з щоденним активним відпочинком у межах місця постійного проживання рекреанта. Мотивація туристичних подорожей трактується дуже швидко і включає крім власне рекреаційних (відпочинок, оздоровлення, відновлення фізичних і духовних сил людини), службові цілі ( діловий туризм – подорожі з метою укладання контрактів, участь у наукових конференціях тощо).

Виходячи з вищезазначеного, задля уникнення неузгодженості вважаємо за доцільне для означення ресурсів, що використовуються для задоволення рекреаційних потреб населення, використовувати термін «рекреаційно-туристичні ресурси», оскільки у широкому розумінні поняття «туристичні ресурси» охоплює ряд інфраструктурних об'єктів, а також події і явища, що цікаві насамперед для бізнес-туристів (виставки-ярмарки, конференції та ін.) і не пов'язані з використанням вільного часу, що є необхідною умовою рекреаційної діяльності.

На основі викладеного пропонуємо виділити два основних підходи до визначення поняття «рекреаційно-туристичні ресурси»:

1. функціональний: ресурси виступають як засіб відновлення життєвих сил людини і, головне, слугують мотиватором здійснення рекреаційної діяльості (відпочинок у власному помешкані не є рекреацією) ( М.Ф.Реймерс, І.М. Яковенко, Кислий М.В., О.Д. Король, П. Дефер) (11,18,4,17).

2. економічний: ресурси трактуються як фактори виробництва у рекреаційному господарстві (Л.А Багрова, М.В.Багров, В.С. Преображенський, О.О. Мінц, М.С. Нудельман, Ю.А. Ведєнін, М.С. Мироненко, М. Бочваров, І.В. Зорін, В.А. Квартальнов). До того ж підкреслюється, що поняття рекреаційних ресурсів не може бути використаним для одного чи групи відпочивальників.

Трактування рекреаційно-туристичних ресурсів постійно змінюється. Багато дослідників пропонують до складу включати туристичну інфраструктуру (заклади розміщення, харчування та ін). Це обумовлено тим, що вибір місця відпочинку рекреант здійснює не лише під впливом власних туристичних інтересів, але й враховується рівень комфортності та безпеки перебування на тій чи іншій території. Такий підхід відображає особливості сучасного етапу розвитку туристсько-рекреаційної діяльності: по-перше, зростання запитів туристів до умов відпочинку і, по-друге, збільшення інвестицій у розбудову туристичної індустрії з метою підвищення конкурентоздатності території (країни, регіону): історія туризму свідчить, що головним мотивом подорожі в минулому була атрактивність об'єкта: мандрівки здійснювались в умовах далеких від комфортних.

Е.Кусен вважає, що туристичні атракції, якіспонукають туристів до подорожі виступають фундаментальними туристичними ресурсами, а туристична інфраструктура визначається ним як «інші прямі (безпосередні) туристичні ресурси». Крім того, автор виділяє групу «непрямих (опосередкованих туристичних ресурсів», до яких належить географічне положення, транспортне сполучення, соціальна інфраструктура, рівень заповідності території та ін [19].

О.О. Любіцева пропонує розширене трактування рекреаційно-туристичних ресурсів, згідно якого, практично всі умови і ресурси певної території за певних обставин можуть бути залученими у туристичну діяльність [6].

Неординарний і дискусійний підхід до розуміння чинників формування рекреаційно-туристичних ресурсів запропонував Ю.А. Вєдєнін. Він вважає, що реальні властивості ресурсів відіграють лише відносну роль у створенні привабливого образу туристичного чи рекреаційного об'єкта», головним ресурсом є інформація у т.ч. її новизна, унікальність, потенційне багатство естетичних, емоційних, асоціативних вражень, які можуть отримати туристи. Тому головним напрямом формування туристичних ресурсів, що може змінити стратегію розвитку туристичної галузі, є міфотворчість [18].

Таким чином, склад і структура рекреаційно – туристичних ресурсів є динамічними. У конкретно-історичному плані різноманітність рекреаційно-туристичних ресурсів обумовлюється такими основними чинниками:

1. мотиваційними;

2. економічними (у т. ч. маркетинговими);

3. рівнем науково-технічних досягнень суспільства ( успіхи у розвитку транспорту, засобів інформації, зв'язку, технологічні можливості освоєння ресурсу тощо).

Згідно з П. Пірсом, із накопиченням туристичного досвіду поведінка рекреанта змінюється, рисунок 1.1 [1]. Виникає потреба у нових відчуттях і враженнях. По мірі задоволення базових потреб у відпочинку й оздоровленні мотивом до подорожі стають потреби вищих ієрархічних сходинок, що характеризують людину як члена соціуму.

Рисунок 1.1. – Ієрархія ререаційних потреб за П.Пірсоном

З іншого боку, урізноманітнення мотивації подорожей відбувається внаслідок підвищення культурного рівня населення, зокрема, зростає інтерес до пізнання свого краю, а також інших народів. Потреба у пізнанні є мотивом для відвідування музеїв, галерей, центрів народних звичаїв, святкових обрядів, традиційних промислів і ремесел. Дедалі більшої популярності набцвають фольклорно-етнографічні фестивалі.

Таким чином, трактування рекреаційно-туристичних ресурсів розштруються за рахунок включення до їх складу об'єктів нематеріальної культурної спадщини, цінність і необхідність збереження яких підкреслюється у Конвенції про охорону нематеріальної культурної спадщини [10].

Ресурсна база розвитку туризму та рекреації розирюється також за рахунок штучно створених об'єктів – аквапаків, парків, розваг та ін. При цьому вирішальну роль відіграють економічні чинники, оскільки реалізація подібних проектів пов'язана зі значними матеріальними затратами.

Різнорідність та багатоаспекність поняття рекреаційно-туристичних ресурсів обумовлює існування низки підходів до їх класифікації, серед основних слід виділити : а) сутнісний (за предметною сутністю ресурсу); б) діяльнісний (за характером використання у туризмі); в) атрактивний (за мірою та формою залучення до туристичної діяльності); г) ціннісний, що базується на унікальності певного ресурсу; д) функціональний, що базується на неповторності туристичних умов і ресурсів в поєднанні з коплексністю їх використання; е) еколого-економічний (за споживчою вартістю ресурсу) [6].

Понятійно-термінологічний апарат рекреції і туризму постійно доповнюється новими термінами і поняттями, що свідчать про розвиток теоретико-методологічної бази рекреаційно-туристичних досліджень і є закономірним результатом наукового пошуку дослідників.

Виділені підходи до визначення поняття рекреаційно-туристичних ресурсів є взаємо-доповнюючими, оскільки виявлення і вивчення ресурсів розвитку рекреції і туризму є складною багатоаспектною проблемою.

Дослідження рекреаційно-туристичної бази повинно здійснюватися на основі просторового аналізу, що дозволяє розглядати рекреаційно-туристичні ресурси як систему з характерними для неї властивостями, закономірностями та чинниками функціонування. Такий підхід передбачає аналіз складу, структури й атрактивності ресурсів. Рекраційно-туристичні ресурси є основою формування територіальної структури туристсько-рекреаційного комплексу.